Рішення № 7084624, 14.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.09 р. Справа № 14/174

за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий”,

ЄДРПОУ 00848109, м.Донецьк

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

код НОМЕР_1, м.Донецьк

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Лейба М.О.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувалась перерва з 22.12. по 24.12.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

Колективне сільськогосподарське підприємство „Широкий”, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м.Донецьк, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі бригадного будинку під демонтаж, розташованого у Ленінському районі м.Донецька, вартістю 480,00 грн., укладеного 27.10.2005р. між позивачем та відповідачем.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою без номера та дати, що надійшла до суду 10.12.2008р., збільшив предмет позову також заявивши вимоги про витребування з чужого незаконного володіння відповідача будівлі бригадного будинку, розташованого у Ленінському районі м.Донецька вартістю 480,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на незаконне відчуження спірного майна шляхом укладання договору від 27.10.2005р. з порушенням процедури продажу майна в стадії ліквідації банкрута.

Відповідач у відзиві на позовну заяву без номера та дати, що надійшов на адресу суду 07.11.2008р., позовні вимоги не визнав, посилаючись на добросовісне набуття ним права власності на спірне майно, а також відсутність в нього відомостей щодо продажу майна банкрута.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

27.10.2005р. між Колективним сільськогосподарським підприємством „Широкий” в особі ліквідатора Кондтратьєвої М.В. та ОСОБА_3 був укладений договір №3/197б/10.

Згідно з умовами вказаного договору позивач прийняв на себе зобовязання продати, а ОСОБА_3 купити та сплатити на умовах, визначених у договорі, майно підприємства-банкрута будівлю бригадного будинку під демонтаж.

Виходячи зі змісту позовної заяви, при укладенні договору №3/197б/10 від 27.10.2005р. комітетом кредиторів Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий” не було погоджено порядок, склад, умови та строки придбання майна банкрута.

За таких обставин, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі бригадного будинку під демонтаж, розташованого у Ленінському районі м.Донецька, вартістю 480,00 грн., укладеного 27.10.2005р. між позивачем та відповідачем.

Крім цього, позивачем також заявлені вимоги про витребування з чужого незаконного володіння відповідача будівлі бригадного будинку, розташованого у Ленінському районі м.Донецька вартістю 480,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву без номера та дати, що надійшов на адресу суду 07.11.2008р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, суд заперечення відповідача до уваги не приймає та вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вказувалось вище, 27.10.2005р. між Колективним сільськогосподарським підприємством „Широкий” в особі ліквідатора Кондтратьєвої М.В. та ОСОБА_3 був укладений договір №3/197б/10, за умовами якого позивач виступив продавцем майна будівлі бригадного будинку під демонтаж.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсним вказаного вище договору позивач посилається на порушення встановленого Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” порядку продажу майна підприємства-банкрута.

Відповідно до розяснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор, серед іншого, здійснює повноваження з реалізації майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру кредиторів, у порядку, передбаченому цим законом. В свою чергу, порядок такої реалізації визначається у відповідності до положень ст.30 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згідно із ст.30 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна.

Частиною 2 ст.30 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлений обовязок ліквідатора забезпечити через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

З урахуванням викладеного, сукупний аналіз вказаних вище норм дає підстави дійти висновку, що спосіб реалізації ліквідатором повноважень з продажу майна покладений у залежність від волевиявлення комітету кредиторів, яке у розумінні ч.9 ст.16 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” опосередковується рішенням, оформленим (за звичай) протоколом.

Тобто, нормами ст.30 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначається субєкт прийняття рішення та певний обовязковий алгоритм дій, що передують набуттю права власності покупцем на майно підприємства-банкрута, за яким, зокрема:

-комітет кредиторів має прийняти рішення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна;

-визначені таким рішенням комітету кредиторів параметри процедури продажу майна опубліковуються ліквідатором в пресі;

-після цього в рамках прийнятого рішення ліквідатор уповноважений укласти відповідний договір з покупцем відносно майна банкрута.

Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Донецької області від 13.10.2003р. за заявою Відкритого акціонерного товариства “Донецьккокс”, м.Донецьк було порушено справу №3/197б про банкрутство Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий”.

Постановою господарського суду Донецької області від 24.02.2004р. по справі №3/197б боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кондратьєву М.В.

Таким чином, з моменту призначення Кондратьєвої М.В. ліквідатором Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий” майно цього підприємства мало відчужуватись виключно в порядку, передбаченому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Проте, як встановлено судом, спірний договір №3/197б/10 від 27.10.2005р. було вчинено за відсутністю волевиявлення комітету кредиторів щодо обовязкових питань продажу майна - визначених ліквідатором Кондратьєвою М.В. із перевищенням повноважень та відповідачем самостійно безпосередньо у змісті спірного договору (індивідуалізуючи ознаки предмету продажу, порядок розрахунків, строки передачі майна та порядок переходу права власності тощо), та без передуючого продажу належного за змістом оповіщення у пресі.

Ці обставини вказують на порушення при укладанні спірного договору вимог ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (недотримання вимог ч.2 ст.30 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та, як наслідок недотримання означеної процедури), ч.ч.2, 3 ст.203 Цивільного кодексу України, що є безумовними підставами для визнання договору №3/197б/10 від 27.10.2005р. недійсним згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору №3/197б/10 від 27.10.2005р. купівлі-продажу будівлі бригадного будинку під демонтаж, розташованого у Ленінському районі м.Донецька, вартістю 480,00 грн., укладеного між позивачем та відповідачем, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, який визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, спірний договір від 27.10.2005р. №3/197б/10 є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), згідно із ст.388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вказувалось вище, виходячи зі змісту преамбули договору від 27.10.2005р. №3/197б/10, останній підписаний від імені позивача ліквідатором Кондтратьєвою М.В. на підставі постанови господарського суду Донецької області від 24.02.2004р. по справі №3/197б.

Таким чином, в момент підписання договору від 27.10.2005р. №3/197б/10 відповідач знав, що він є покупцем майна підприємства-банкрута, відносно якого Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлений особливий порядок продажу.

За таких обставин, твердження відповідача щодо добросовісного набуття ним права власності на спірне майно суд до уваги не приймає.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на підставі загальних засад, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Як зазначено у ч.1 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.

За приписом ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми, позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Враховуючи, що як було встановлено вище, позивачем доведено факт незаконності набуття відповідачем права власності на спірне майно (договір від 27.10.2005р. №3/197б/10 є недійсним), позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння відповідача будівлі бригадного будинку, розташованого у Ленінському районі м.Донецька вартістю 480,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно із ст.84 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, строк виконання зобовязаною стороною певних дій.

Враховуючи відсутність законодавчо визначеного терміну, протягом якого набувач зобовязаний повернути власникові належне йому майно, суд встановлює відповідачу термін виконання відповідних дій протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача повністю.

За приписом ст.46 Господарського процесуального кодексу України в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.

За таких обставин, враховуючи задоволення судом позовних вимог про витребування з відповідача на користь позивача майна, стягненню з відповідача на користь державного бюджету України підлягає державне мито в сумі 102,00 грн.

Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк, викладене у відзиві на позов, що надійшов до суду 07.11.2008р., про припинення провадження по справі у звязку з порушенням правил підсудності судом залишено без задоволення.

Зокрема, відповідно до п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 08.02.1996р. N02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" при визначенні підвідомчості спору господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з наданим до матеріалів справи свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.11.2003р.

Тобто, на момент укладання оспорюваного договору ОСОБА_3 був фізичною особою-підприємцем.

Позов у цій справі заявлено до ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, внаслідок чого суб'єктний склад відповідає вимогам ст.ст.1, 21 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Ця норма кореспондується з нормою ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т. ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші..., або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т. ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Як вказувалось вище, предметом оспорюваного у цій справі договору є будівля бригадного будинку під демонтаж. За висновками суду, вказана будівля виступила предметом купівлі-продажу для досягнення сторонами економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Таким чином, внаслідок укладання сторонами договору від 27.10.2005р. №3/197б/10 у останніх виникли саме господарські зобовязання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий”, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу будівлі бригадного будинку під демонтаж, розташованого у Ленінському районі м.Донецька, вартістю 480,00 грн., укладений 27.10.2005р. між Колективним сільськогосподарським підприємством „Широкий”, м.Донецьк та ОСОБА_3, м.Донецьк.

Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили передати Колективному сільськогосподарському підприємству „Широкий”, м.Донецьк будівлю бригадного будинку, розташовану у Ленінському районі м.Донецька.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк на користь Колективного сільськогосподарського підприємства „Широкий”, м.Донецьк витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Донецьк на користь державного бюджету України державне мито в сумі 102 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 14.12.2009р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Лейба М.О.