Рішення № 70827206, 04.12.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1707/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М.

Доповідач Єгорова С. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів: Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.

із секретарем Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 липня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору № ML-К/181/2008 від 06 жовтня 2008 року,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору №ML-К/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, укладеного між нею та ЗАТ «ОТП Банк», договору іпотеки №PML-К00/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, укладеного між нею та ЗАТ «ОТП Банк», посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С.В., та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 3857; зупинення нарахування банком пені, відсотків, штрафних санкцій за вказаним договором кредиту; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження майна за вказаним іпотечним договором, а саме квартии за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання банка повернути їй у натурі те, що отримав банк на виконання умов кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 06.10.2008 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк», який змінив свою назву на ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-К/181/2008, відповідно до ч.1 п.2 договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на відповідних умовах в сумі 17000 доларів США, п.3 ч.1 визначено, що процентна ставка плаваюча і складається з фіксованого відсотка (4,99%) та FIDR. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між нею та банком 06.10.2008 року укладено іпотечний договір №PML-К00/181/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3857, при цьому не було дотримано норми Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про банки і банківську діяльність», норми Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Зазначала, що на час укладення кредитного договору у банку була відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій.

На порушення вимог постанови правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банк перед укладенням кредитного договору не надав їй у письмовій формі об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, умови кредитування, зокрема: умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту, забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також на те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами правочину в його умовах.

На порушення пункту 3.8 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», згідно якого у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, банк цього не вчинив.

Положення укладеного кредитного договору є несправедливими по відношенню до неї, як до споживача фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, та такими, що не відповідають чинному законодавству України у сфері захисту прав споживачів в частині отримання населенням споживчих кредитів, а саме нормам ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», містять обтяжливі та непропорційні позадоговірні перешкоди для здійснення споживачем своїх прав за договором.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № ML-К/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, який укладений між Закритим Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2. Визнано недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір № PML-К00/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, укладений між Закритим Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С.В., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3857. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (код ЄДРПОУ 21685166, МФО 300528) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати по справі в сумі 8800 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначено, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Судом не було взято до уваги, що позивач брала кредит для придбання квартири, а не на споживчі цілі, неправильно застосовано норми Закону України «Про захист прав споживачів». Суд безпідставно дійшов висновку, що Банк на момент укладення договору зазначив інші показники реальної відсоткової ставки та абсолютне значне подорожчання кредиту, тому позичальник був введений в оману кредитором. Укладаючи оспорювані кредитний та іпотечний договори, сторони, у відповідності вимогам ст. 638 ЦК України, досягли усіх істотних умов, в тому числі, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватися плаваюча ставка, виходячи з умов договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами кредитного договору. Позивач погодилась з усіма умовами договору, надавши згоду на отримання суми кредиту, та не надавала до Банку будь-яких вимог чи пропозицій про зміну умов кредитного договору , не скористалась правом відмовитися від кредиту. Інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту ОСОБА_2 отримала 25.09.2008 року, коли заповнила анкету на отримання кредитних коштів, та через два тижні після ознайомлення з умовами уклала кредитний договір. Задовольняючи позов, у своєму рішенні суд послався на висновок експерта і зазнчив, що у зв'язку із використанням плаваючої відсоткової ставки в односторонньому порядку було змінено графік повернення кредиту та сплати відсотків, що призвело до подорожчання кредиту, розмір плаваючої складової відсоткової ставки є завищеним, у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту. Вважає помилковими висновки зроблені судом лише на підставі висновку експерта від 30.01.2017 року №2102 , так-як експертом не були досліджені усі матеріали кредитної справи (додаткові угоди, новий графік), а лише кредитний договір та один графік. Таким чином, висновки суду про недотримання відповідачем балансу інтересів, зловживання правом, не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши пояснення представника ПАТ «ОТП Банк» Яшина О.С., який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 06 жовтня 2008 року, на підставі поданої ОСОБА_2 заявки про видачу кредиту (а.с.41 т.1), між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», який змінив свою назву на ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір №ML-К00/181/2008, який складається із двох частин, згідно умов якого Банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на відповідних умовах в сумі 17000 доларів США, що еквівалентно 82781,50 грн., із встановленням плаваючої процентної ставки FIDR та фіксованого відсотку - 4,99% річних, із визначеною сумою першочергового внеску 32 % вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу, дата останнього повернення кредиту встановлена 04 жовтня 2018 року, із встановленим графіком платежів, щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту, виконання умов договору забезпечується іпотекою, повернення кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів (а.с.12-15, 136-139 т.1).

Кредит надано для придбання квартири АДРЕСА_1, яка являється предметом іпотеки, із зобов'язанням надати Банку нотаріально посвідчену копію Договору купівлі-продажу та витягу з державного реєстру правочинів (п.п.1.3.1.2. та 1.3.1.3. Договору).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 06 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», який змінив свою назву на ПАТ «ОТП Банк», укладено іпотечний договір №PML-К00/181/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С.В., та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3857 (а.с.8-11 т.1, а.с.34-36 т.2).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судової-економічної експертизи підтверджується, що за даними додатку (графік погашення кредиту т.1, а.с.140-141) до кредитного договору № ML-К/181/2008 від 06.10.2008 року (т.1. а.с.136-139) реальна процентна ставка складає 19,12%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 18 299,65 доларів США, вбачається, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та взагалі не вказав в угоді значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Приховування важливої, об'єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважав таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважав встановленим, що спірний кредитний договір було укладено банком з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

За таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги, а тому вимоги позову про визнання недійсним кредитного договору підлягають задоволенню частково.

Оскільки, іпотечний договір № PML-К00/181/2008 від 06.10.2008 року є похідним від оспорюваного кредитного договору № ML-К00/181/2008 від 06.10.2008 року то визнання недійсним основного кредитного договору тягне за собою і визнання недійсними похідних від нього договорів, а саме договору іпотек відповідно до ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у випадку визнання договору іпотеки недійсним.

Крім того суд зазначив, що внаслідок відсутності інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наданої позичальнику перед укладенням кредитного договору, детального розпису загальної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору не дотримано п.2 та п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», вимоги Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами». Відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, та в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позичальнику відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

За висновками суду першої інстанції умови кредитного договору є несправедливими, зокрема, (п. 1.1.) в частині надання кредиту в доларах США, що передбачають погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у іноземній валюті, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, банк перекладає виключно на споживача - позичальника, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, де вказується, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Банк розробляв зміст кредитного договору та додаткових угод, додатків, змін та доповнень і пропонував підписати їх позичальнику, а саме тому на банку лежить основний обов'язок по забезпеченню дотримання законності під час надання фінансових послуг.

Свій власний ризик, який передбачений ст. 2 Законом України «Про банки і банківську діяльність», банк, будучи професійним учасником на ринку фінансових послуг, повністю переклав на позичальника, розробивши односторонньо вигідний для себе зміст кредитного договору та додаткових угод, додатків, змін та доповнень і, скориставшись необізнаністю позичальника у сфері банківської діяльності та фінансових послуг, спонукав позичальника підписати завідомо вигідні для банку, але завідомо невигідні (приховані від позичальника) умови договорів, завдяки чому банк взагалі ухилився від будь-яких ризиків щодо такої суттєвої умови як знецінення національної валюти України.

Судом відмічено, що пропонуючи позичальнику підписати розроблені банком і односторонньо вигідні для себе умови кредитного договору та додаткових угод, банк жодним чином не допускав перегляду прописаних умов чи внесення до уже прописаного інших умов, доповнень чи змін, які бажав би внести позичальник. Приймались тільки ті умови, які встановлювались банком. У іншому випадку позичальнику просто не надавались кредитні послуги.

Крім того, у банка на момент укладання кредитного Договору індивідуальна ліцензія, яка видається НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за спірним Договором, була відсутня.

Судом критично оцінено посилання відповідача на Дозвіл (т.1 а.с.91), як на підставу повноважень банку, що має право здійснювати відповідні валютні операції з валютними цінностями , як уповноваженим банком на здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті резидентам України фізичним особам для використання на території України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено і підтверджується матералами справи, що позивач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, а саме ЗАТ «ОТП Банк», отримавши від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Правові підстави для визнання спірних договорів кредиту та іпотеки недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довела введення її в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та у строк, встановлений у зобов'язанні.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1 - 3 , 5 ст. 203 цього Кодексу.

Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилалася на приписи ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваних правочинів, оскільки на час укладення кредитного договору банк не повідомив її про валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США), не повідомив орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Ризик валютних коливань на час укладення кредитного договору мають обидві сторони договору (кредитор і позичальник). Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути визнані підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов'язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь.

Із матеріалів справи вбачається, що укладаючи кредитний договір, ОСОБА_2 зазначила і посвідчила власним підписом, що банк надав їй повну, достовірну та вичерпну інформацію, власне, про особу та місце знаходження банку та про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Разом з цим, власним підписом на зазначеному договорі позичальник засвідчила про відсутність у неї будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй банком інформації, як про особу і місце знаходженняб банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

25.09.2008 року ОСОБА_2 власноруч заповнила анкету-заяву б/н фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, в графі призначення платежу стоїть відмітка - придбання житла, бажаний строк кредитування прописано 10 років, відсоткова ставка - 14,99 бажана сума кредиту зазначено 17000 дол. США, форма погашення кредиту позивачем власноруч обрано - ануїтет, вартість нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу зазначено 25000 дол. США (а.с.168-169 т.2).

Крім того, своїм підписом в заяві-анкеті ОСОБА_2 підтвердила, що Банк надав їй в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію передбачену п.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до додатку №1 до кредитного договору встановлено графік платежів, згідно якого погашення кредиту починається з листопада 2008 року по листопад 2018 року (а.с.16-17, 140-141 т.1).

ОСОБА_2 була ознайомлена з умовами кредитування по програмі «житло в кредит», та з розрахунком орієнтованої сукупної вартості кредиту (іпотечні кредити), що підтверджується її особистим підписом на інформаційному листку та додатку №1 до інформаційного листка (а.с.37-40 т.1, 170-171 т.2).

Відповідно до заяви на видачу готівки № 7 ОСОБА_2 06 жовтня 2008 року отримала від банку кредитні кошти в сумі 17000 дол. США (а.с.167 т.1).

21 вересня 2014 року між сторонами було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-К00/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, згідно якого сторони дійшли згоди, що за період з 06.10.2014 року по 03.03.2015 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 12,99 % річних, за період з 04.03.2014 року до повного виконання боргових зобов'язань буде використовуватись плаваюча процентна ставка, та викладено новий графік платежів (а.с.159-163 т.2).

Згідно додатку №1 до додаткового договору станом на 12.09.2014 року сума кредиту становила 9515,06 дол. США, нараховано відсотки - 27,47 дол. США, дата останнього погашення 04.10.2018 року, щомісячний платіж складає 270,57 дол. США (а.с.162-163 т.2).

Згідно інформаційного листка від 21 лютого 2014 року ОСОБА_2 була ознайомлена в письмовій формі з умовами програми «Реструктуризація кредитної заборгованості», щодо можливих витрат, пов'язаних з наданням послуги з реструктуризації кредитної заборгованості, та погодилася з тим, що остаточне рішення щодо зменшення розміру платежу на період реструктуризації в залежності від застосованого інструменту реструктуризації може відрізнятися від попередньо отриманого під час консультації, що підтверджується її особистим підписом (а.с.172 т.2). Посилання позивача на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору була повідомлена про всі істотні умови договору, добровільно згідно з положеннями ст. ст. 3, 627 ЦК України підписала договір, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором та додатками до нього не створюють дисбаланс прав та обов'язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивачки ОСОБА_2, як споживача фінансових послуг.

Всі договірні умови підписані позивачем добровільно, без будь-якого тиску, без погодження з позичальником банк не включив до договору жодної умови, які б створювали дисбаланс прав та обов'язків позичальника, що не спростовано позивачем.

При цьому, позичальником ОСОБА_2 добровільно виконувались договірні умови, починаючи з 2008 року, що свідчить про те, що вона їх визнавала, самостійно з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору не зверталась, що свідчить про її згоду з усіма умовами спірного Кредитного договору.

Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов.

Безпідставними є доводи позивача і щодо неправомірного застосування банком зазначеної процентної ставки за договором.

У разі зміни договору, як зазначено в ч. 3 ст. 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15.

За встановлених судом обставин, укладений між сторонами кредитний договір із додатковими угодами не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Частинами 2 та 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що банк при укладенні спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції, що відповідає вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Вимоги підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки на час їх виникнення законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Оспорюваний договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".

Колегія суддів вважає, що позичальник при належній завбачливості міг, з урахуванням динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи досліджені судом умови укладеного між сторонами кредитного договору, колегія суддів не встановила наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, заподіяння шкоди споживачу та порушення принципу добросовісності.

Оспорюваний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь яких застережень ОСОБА_2 підтвердила, що обізнана та погодилась з усіма умовами такого договору.

Передбаченим п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини позивач не скористалась, не відмовилась від його виконання, а тривалий час користувалася кредитними коштами, що також свідчить про її згоду з умовами договору.

Оспорюваними договорами № ML-К/181/2008 від 06 жовтня 2008 року та № PML-К00/181/2008 від 06 жовтня 2008 року, які укладені між сторонами передбачена інформація про умови кредитування, де зазначені перелік, розмір і база розрахунку всіх комісій банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, вартості всіх сукупних послуг, а також фінансових зобов'язань позичальника за кожним платіжним періодом, реальна процентна ставка, вид і предмет супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтування вартості супутньої послуги.

За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору та похідного від нього іпотечного договору недійсними відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала, умови договору були погоджені сторонами при його укладанні та визнані такими, що не є несправедливими.

Не знайшло свого підтвердження і те, що зміст кредитного договору суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогам ст. 227 ЦК України щодо наявності відповідної ліцензії у банка для кредитування в іноземній валюті.

Позивач не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Суд першої інстанції при вирішенні спору в частині визнання недійсними оспорюваних договорів порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам, що згідно з п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду не сокаржується в апеляційному порядку, тому не переглядається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 318, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 липня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору № ML-К/181/2008 від 06 жовтня 2008 року відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.

Головуючий суддя:

Судді: