Постанова № 70760827, 29.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 908/524/16

Вищий господарський суд України в складі колегії:

головуючого суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиВідділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій областіна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 прийнятої за результатом розгляду ухвали Господарського суду Запорізької області від 31.05.2017, яка прийнята за розглядом скарги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" № 008-32/4863 від 27.03.2017 на діїВідділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій областіу справі№ 908/524/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомВідкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких електричних мереждоДержавного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект"простягнення 202 169, 54 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явився- ВДВСне з'явився

В С Т А Н О В И В :

В березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою (вих.008-32/4863) на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якій просило суд:

визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області щодо прийняття постанови від 28.02.2017 про повернення виконавчого документу стягувачу;

визнати недійсною постанову від 28.02.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП № 52025111) щодо виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 у справі № 908/524/16 про стягнення з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ПАТ "Запоріжжяобленерго" 120 745, 69 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.05.2017 (суддя Корсун В.Л.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 (у складі головуючого Дучал Н.М., суддів: Будко Н.В., Склярук О.І.) у справі № 908/524/16 вказану скаргу задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця у повному обсязі.

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких електричних мереж, Державне підприємство "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких електричних мереж, Державне підприємство "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект", Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2016 у справі № 908/524/16, яке набрало законної сили, стягнуто з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж 115 327, 29 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 5 418,40 грн. боргу за перевищення договірної величини. Стягнуто з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж 962,78 грн. вартості послуг з компенсації перетоків реактивної електроенергії, 58 239,37 грн. пені, 3 423,65 грн. 3 % річних, 18 710,17 грн. індексу інфляції та 3 031,22 грн. судового збору.

31.05.2016 на виконання рішення Господарським судом Запорізької області видано відповідні накази.

Постановою головного державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізької області від 26.08.2016 відкрито виконавче провадження № 52025111 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області № 908/524/16 про стягнення з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж 120 745, 69 грн.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізької області Юлдашева А.А. ВП № 52025111, на підставі п.5 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", наказ Господарського суду Запорізької області № 908/524/16, виданий 31.05.2016 Господарським судом Запорізької області, про стягнення з ДП "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго в особі Запорізьких міських електричних мереж 120 745, 69 грн. повернутий стягувачу. Зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 28.02.2020.

Скарга на дії державного виконавця вих. 008-32/4863 мотивована відсутністю правових підстав для повернення виконавчого документа стягувачу. Обґрунтовуючи скаргу позивач послався на те, що дії державного виконавця суперечать засадам виконавчого провадження щодо обов'язковості виконання судових рішень, справедливості, неупередженості, об'єктивності. На думку скаржника, у випадку недостатності майна, необхідного для задоволення вимог стягувача, державний виконавець мав направити виконавчий документ до відповідного органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, державний виконавець не вчинив всіх передбачених законодавством заходів по виконанню судового рішення.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги позивача колегія вважає достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до положень Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Однією з засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. ст.115, 116 Господарського процесуального кодексу України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження).

Як встановлено судами, датою пред'явлення позивачем (стягувачем) наказу від 31.05.2016 по справі № 908/524/16 до виконання є 23.08.2016, постанова про відкриття виконавчого провадження № 52025150 винесена 26.08.2016.

Станом на 26.08.2016 діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІУ(з відповідними змінами).

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Згідно із п.п. 6, 7, 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Майно, передане на реалізацію до набрання чинності цим Законом, продовжує реалізовуватися у порядку (у тому числі за вартістю), що діяв до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, враховуючи, що виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 за № 908/524/16 про стягнення з ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" 120745, 69 грн. на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж було розпочато 26.08.2016 згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.08.2016 (ВП № 52025111), то відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, мали завершуватися у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" № 606-ХІУ.

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.02.2017 ВП № 52025111 винесена заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з посиланням на п.5 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ.

За приписами п. 5 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).

Відповідно до ч.2 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону). Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч.5 ст.37 Закону).

В постанові про повернення виконавчого документа стягувачу зазначено наступне: "державним виконавцем для своєчасного виконання виконавчого документа, який входив до складу зведеного виконавчого провадження № 34040904 в повному обсязі перевірено майновий стан боржника, та з метою виконання зведеного виконавчого провадження вчинено наступні виконавчі дії: винесено постанову про арешт майна боржника, згідно якої на все рухоме та нерухоме майно боржника накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, направлено запити до реєструючих органів з метою отримання інформації щодо майнового стану боржника, накладено арешт на кошти боржника, згідно постанов про арешт коштів боржника та протягом 2013-2017 років систематично виставлялися платіжні вимоги в фінансові установи, в яких обліковуються розрахункові рахунки боржника".

В ході проведення виконавчих дій направлено вимогу боржнику про надання інформації про перелік рухомого та нерухомого майна, яке не відноситься до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства.

Враховуючи той факт, що коштів списаних з розрахункових рахунків боржника було недостатньо для задоволення вимог усіх стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, державним виконавцем здійснювалися виконавчі дії спрямовані на опис та арешт рухомого та нерухомого майна боржника, що належить йому на праві власності для подальшої передачі арештованого майна на реалізацію.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.06.2013 актом опису та арешту майна державним виконавцем накладено арешт на рухоме майно боржника у кількості 26 найменувань, яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Пушкіна, 4, на загальну суму 52 306,40 грн. 11.07.2013 згідно акту опису та арешту майна державним виконавцем накладено арешт на базу відпочинку "Фрегат" яка знаходиться за адресою: м. Бердянськ, вул. Макарова, 27.

22.07.2013 передано пакет документів на реалізацію рухомого майна, а саме автомобілів PEUGEOT J5 державний номер 04465 НР, яка склала 17 303,15 грн., та УАЗ 3303, державний номер 4444 ЗПН та Ноnda Stream 2.0, 2004 р.в, державний номер АР 3798 АС. Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 05/234/1З/А-1 від 11.10.2013 переможцем прилюдних торгів з продажу бази відпочинку "Фрегат" є ТОВ "ПЛАЦ". 17.10.2013 кошти, які надійшли з реалізації бази відпочинку "Фрегат" у сумі 2 028 100 грн. були розподілені та повністю задоволено вимоги 138 стягувачів з виконання виконавчих документів по стягненню заробітної плати та частково задоволено вимоги за 24 виконавчими документами де стягувачем є УПФУ.

18.10.2013 на депозитний рахунок надійшли кошти від реалізації рухомого майна, а саме Ноnda Stream 2.0, 2004 р.н. у сумі 38 456 грн.

24.10.2013 кошти розподілені, частково задоволено вимоги стягувачів за 8 виконавчими документами.

23.12.2013 частину майна (5 кондиціонерів) реалізовано за 3 840,00 грн. Інше рухоме майно знято з реалізації в зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Жоден стягувач не виявив бажання залишити за собою вищезазначене нереалізоване майно, у зв'язку з чим державним виконавцем проведено дії з нереалізованим майном у відповідності до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно протоколу проведення електронних торгів № 224499 від 31.12.2016, нежитлова будівля за адресою майдан Пушкіна 4, у м. Запоріжжі, стартова ціна якої складала 34 112 660,40 грн., не реалізована, у зв'язку з відсутністю допущених учасників до торгів.

Відповідно до абз. 4 Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 місце знаходження юридичної особи, є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Так, в ході проведення виконавчих дій уповноваженого органу або органу управління, керівництва або адміністрації боржника за адресою: м. Запоріжжі майдан Пушкіна, 4, заходами щодо їх розшуку виявлено не було, про що складено акт державного виконавця від 15.02.17".

З посиланням на п.5 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв"язку з неможливістю з"ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, постановлено виконавчий документ, наказ № 908/524/16, виданий 31.05.2016р., на суму 84367,19грн. повернути стягувачеві.

Жодного доказу (з матеріалів виконавчого провадження), на підтвердження наведеного в описовій частині Постанови, ВДВС до судової справи надано не було.

Матеріали справи не містять доказів приєднання виконавчого провадження № 52025111 до складу зведеного виконавчого провадження № 34040904, доказів виведення виконавчого провадження № 52025111 зі складу зведеного виконавчого провадження № 34040904.

Не наданий відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області до матеріалів справи № 908/524/16 і акт державного виконавця від 15.02.2017, про який зазначено в оскаржуваній Постанові ВП № 52025111 від 28.02.2017.

Посилання в постанові на вчинені державним виконавцем в 2013 році дії, реалізацію на електронних торгах нежитлової будівлі за адресою м. Запоріжжя, майдан Пушкіна,4, не свідчать про виконання наказу господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 у справі № 908/524/16, виконавче провадження № 52025111 за яким відкрито 26.08.2016, проте свідчать про наявність у державного виконавця відомостей про місцезнаходження боржника-юридичної особи.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.02.2017 частина майна боржника, як рухомого майна, так і нерухомого, залишилася не реалізованою.

В абз. 2 п. 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (у відповідній редакції) визначено, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" унормовано, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у т.ч. скорочене (за наявності), ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, (…) місцезнаходження юридичної особи; перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв'язку з державною реєстрацією, тощо.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (отримано судом першої інстанції станом на 31.05.2017 з офіційного сайту Міністерства юстиції України), вбачається, що місцезнаходженням державного підприємства Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" (боржника) є: 69095, м. Запоріжжя, пл. Пушкіна, 4, тобто адреса зазначена у виконавчому документі.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що фактична відсутність за зазначеною адресою керівництва боржника, не є тією підставою з якою Закон пов'язує безумовне повернення виконавчого документа стягувачеві.

Здійснюючи виконавчі дії в межах зведеного виконавчого провадження, протягом попередніх трьох років, питання щодо місцезнаходження боржника у ВДВС взагалі не виникало.

Порядок розшуку боржника юридичної особи визначений ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІУ та ст.36 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIIІ. Втім, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення державним виконавцем у повній мірі виконавчих дій, спрямованих на розшук боржника (юридичної особи).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до відомостей зазначених у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про який зазначено вище, засновником ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 9. Наведене свідчить, що державний виконавець не був позбавлений можливості звернутися до засновника ДП "ДПІ "Запоріжцивільпроект" - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України із листом (запитом) про надання інформації щодо фактичного місцезнаходження боржника за наказом по справі № 908/524/16.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Крім того, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, боржник за наказом від 31.05.2016 по справі № 908/524/16 є державним підприємством, а тому на нього розповсюджуються приписи Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (який набрав чинності 01.01.2013), статтею 4 якого передбачено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, що не враховано органом виконання при вчиненні виконавчих дій.

Разом з тим, на підставі поданих до матеріалів справи доказів суди встановили недотримання державним виконавцем наведених вище приписів чинного законодавства.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз.3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії").

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."

З огляду на вищевикладене, у даному випадку дії державного виконавця повернення наказу стягувачу були обґрунтовано визнані попередніми судовими інстанціями неправомірними та такими, що порушують принцип обов'язковості виконання судових рішень, встановлений як нормами національного, так і міжнародного законодавства.

Враховуючи незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з поверненням виконавчого документа стягувачу із виконання наказу, судами обґрунтовано визнана незаконною (недійсною) відповідна постанова державного виконавця від 28.02.2017.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку скаржника, у зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 908/524/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. І. Поляк