Ухвала суду № 70716416, 04.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мигалевич В.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року справа №225/4918/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдар А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2017 р. у справі № 225/4918/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2І.) звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (далі – відповідач, Управління), в якому просив: визнати незаконними дії відповідача , які полягають у невиплаті пенсії позивачу; зобов’язати відповідача поновити пенсійні виплати позивачу (арк. справи 3).

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2017 року вказаний адміністративний позов задоволений, а саме: визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, щодо припинення з 01 серпня 2017 року виплати пенсії позивачу; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити виплату пенсії позивачу з 01 серпня 2017 року; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області сплачений ним судовий збір в розмірі 640 гривень 00 копійок. Суд допустив постанову в частині виплати позивачу, пенсії за один місяць, до негайного виконання (арк. справи 27-30).

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, відповідач (далі - апелянт) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в доводах якої зазначив, що відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706), необхідними умовами для поновлення виплати пенсії є фактичне перебування на території підконтрольній Україні. Підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало те, що позивач на час початку АТО був зареєстрований та мешкав на не підконтрольній Україні території, а з заявою про поновлення виплати пенсії та довідкою внутрішньо переміщеної особи до відповідача не звертався. На підставі викладеного апелянт просив суд задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (арк. справи 31-34).

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

ОСОБА_2 є пенсіонером та з березня 2016 року по теперішній час перебуває на обліку в Управлінні де отримує пенсію. Відповідно до штемпелю Торецької міської ради Донецької області в паспорті позивача, останнім зареєстрованим місцем його проживання є м. Торецьк, вул.. Віктора Сорочука, 11/48 (а.с.5).

З серпня 2017 року відповідач припинив виплату пенсії.

На письмовий запит позивача щодо причин зупинення виплати пенсії, відповідач листом від 06.09.2017 року повідомив, що оскільки позивач на момент початку АТО був зареєстрований та мешкав на не підконтрольній Україні території та отримали статус ВПО і змінили місцезнаходження, повинні стати на облік в управлінні соціального захисту населення як внутрішньо переміщена особа, та для відновлення виплат разом з заявою надати довідку внутрішньо переміщеної особи (арк. справи 6).

Таким чином спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року з посиланням на необхідність надання позивачем до управління пенсійного фонду довідки внутрішньо переміщеної особи, та як наслідок, наявність підстав для поновлення, нарахування та виплати пенсії позивачу.

З приводу викладеного колегія суддів звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі – Закон № 1058).

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону № 1058.

При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії законом не передбачено.

Крім цього, відповідно до статті 8 ОСОБА_3 України, ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії.

Статтею 24 ОСОБА_3 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 ОСОБА_3 України).

При цьому, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_3 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_3 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_3 України, як актом прямої дії.

Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до статті 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV: свобода пересування це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

В свою чергу місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; а реєстрацією є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

При цьому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_3, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі штемпелю Торецької міської ради Донецької області в паспорті позивача, останнім зареєстрованим місцем його проживання є м. Торецьк, тобто, в силу вищенаведених вимог Законів позивач не є внутрішньо переміщеною особою, а має зареєстроване місце проживання на підконтрольній Україні території, що спростовує посилання апелянта на необхідність надання позивачем пенсійному фонду довідку внутрішньо переміщеної особи.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до вимог статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду, Донецька область від 19 жовтня 2017 р. у справі № 225/4918/17, - залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського міського суду, Донецька область від 19 жовтня 2017 р. у справі № 225/4918/17, - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_4