Рішення № 70692773, 30.11.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3487/17

Провадження № 2/522/6080/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ “ПУМБ”.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що на час прийняття рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно був чинним Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, положення норм якого забороняють стягнення на житлове нерухоме майно, яке вважається предметом застави/іпотеки без згоди власника; приватним нотаріусом не додержано вимоги Закону України “Про іпотеку” та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо визначення правової підстави для реєстрації права власності за ПАТ “ПУМБ”; не було надано доказів належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення та належних доказів підтвердження отримання іпотекодавцем вимоги банку та закінчення 30-денного строку; банк звертаючи стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі задовольнив свої вимоги понад мірою, що є порушенням майнових прав позивача; проведення реконструкції житлової квартири, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів, чого відповідачами на час вчинення дій враховано не було.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову з підстав: додержання державним реєстратором положень Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, оскільки згоду на звернення стягнення в позасудовому порядку іпотекодержателем було надано шляхом підписання іпотечного договору; державному реєстратору було подано всі документи необхідні для прийняття рішення про державну реєстрацію прав за ПАТ “ПУМБ”, як-то докази направлення та отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень та закінчення 30-денного строку з моменту її отримання; факт реконструкції нерухомого майна не змінює правовідносин сторін за укладеним іпотечним договором; ПАТ “ПУМБ” на момент набуття предмета іпотеки у власність було проведено оцінку майна, копія висновку якого міститься в матеріалах реєстраційної справи, а отже відсутні порушення майнових прав іпотекодержателя.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ПАТ “ПУМБ” заперечував у судовому засіданні проти позову та просив суд відмовити у задоволенні вимог позивача.

Державний реєстратор – приватний нотаріус ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. У наданих раніше суду усних поясненнях та письмових запереченнях проти позову заперечувала в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, з'ясувавши всі суттєві обставини, вважає позов обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2006 року між ЗАТ “ПУМБ”, правонаступником якого є ПАТ “ПУМБ” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5001993, за умовами якого ОСОБА_3 зобов’язується надати у кредит позичальнику грошові кошти у розмірі 90 000.00 доларів США, під 11.9 % річних, строком до 10.10.2026 року.

Того ж дня, 10 жовтня 2006 року в забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення суми кредиту за кредитним договором, між ПАТ “ПУМБ” та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, реєстровий номер 3066, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ “ПУМБ” нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2”Б” в м. Одеса, яка складається із трьох житлових кімнат, житловою площею – 47.3 м2, загальною площею – 87.4 м2.

31.01.2017 року ПАТ “ПУМБ” звернувся із заявою на реєстрацію права власності на квартиру під №3, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 14”Б”, до державного реєстратора – приватного нотаріуса ОСОБА_2, та того ж дня останнім було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31.01.2017 року, про державну реєстрацію на праві власності за ПАТ “ПУМБ” вказаної квартири та внесений запис до реєстру прав про право власності: 18789825.

Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31.01.2017 року, відповідачем – державним реєстратором ОСОБА_2, як підставу виникнення права власності за ПАТ “ПУМБ” визначено: іпотечний договір номер: 3066, виданий 10.10.2006 року; вимога достроково повернути всю суму кредиту та процентів за користування кредитом, № ODE-44/72 від 17.09.2014 року; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, без номеру, від 01.10.2014 року.

Отже, суд доходить до висновку, що спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди – іпотечного договору від 10.10.2006 року, укладеного як забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ “ПУМБ” та ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про іпотеку”, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ст. 36 Закону України “Про іпотеку” закріплено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Приписи ч. 1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” визначають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, згідно п. 3.7. договору іпотеки, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, сторонами передбачено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України ( п. 3.7.1. договору іпотеки).

Відповідно до п. 3.7.2. договору іпотеки, зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, у межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, згідно з пунктом 1 якого протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”, споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що квартира АДРЕСА_2”Б” в м. Одеса, є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом, скільки цільовим призначенням кредиту є придбання нерухомого майна, згідно п. 1.2. кредитного договору № 5001993 від 10.10.2006 року, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та членів його родини, згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім’ї), з якої вбачається, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у квартирі з 22.02.2002 року, та використовує вказану адресу для листування. Загальна площа не перевищує 140 кв. метрів та у власності ОСОБА_1 не знаходиться будь-яке інше нерухоме житлове майно.

З аналізу вище викладених норм та з урахування встановлених судом фактичних обставин, суд доходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2”Б” в м. Одеса, підпадає під дію Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, що дає підстави для висновку про неможливість звернення стягнення шляхом відчуження квартири, незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення, оскільки ОСОБА_1, як власник, не надавав своєї згоди на те.

Тверджень державного реєстратора – приватного нотаріуса ОСОБА_2 та ПАТ “ПУМБ” про те, що позивач добровільно підписав договір іпотеки, який містить іпотечне застереження, а тому Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя, суд вважає необґрунтованими з огляду на вищевикладене та зазначає наступне.

Так згідно частини 3 статті 33 закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В частині 2 статті 36 цього Закону також зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та формою відчуження майна.

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодержателя з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодержателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

В свою чергу Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодержателя без згоди останнього на таке відчуження, вимога про наявність якої фактично не діяла на момент укладення сторонами договору іпотеки , а отже не дає підстав для висновку про те, що підписання договору іпотеки є згодою власника в розумінні положень Закону про мораторій.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідачами не було надано будь-яких належних доказів, які б свідчили про надання ОСОБА_1 згоди на таке відчуження та неможливість застосування положень норм Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (№ 1952-IV від 01.07.2004р.), в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частино 1 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Частино 4 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до п. 1, 14 ч. 1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката та інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно ст. 35 Закону України “Про іпотеку” у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Аналогічні умови передбачені п. 3.4. договору іпотеки укладеного між сторонами.

Згідно п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та цим Порядком.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 р. № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

- копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

- документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

- заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов’язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 18 та 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З урахуванням зазначеного вище, суд доходить до висновку, що іпотекодержатель має довести як факт надіслання відповідної вимоги іпотекодержателю, так і факт отримання такої вимоги іпотекодержателем.

В матеріалах справи наявна вимога про усунення порушення № ODE-44/72 від 17.09.2014 року, складена за підписом провідного спеціаліста ПАТ “ПУМБ”, проте відсутні докази направлення такої вимоги позивачу як іпотекодержателю. В даному випадку документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, виданий та оформлений відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. за № 270, розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку, та відповідно до п. 3.1.2.2. Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211, яким передбачено, що про прийняте для пересилання рекомендоване поштове відправлення відправнику видається касовий чек або розрахункова квитанція.

Ураховуючи наведенt вище, підтвердженням отримання ОСОБА_1 вимоги, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Відповідачі у справі, посилаючись на направлення спірної вимоги про усунення порушення № ODE-44/72 від 17.09.2014 року на адресу позивача, вказують на наявну в матеріалах справи копію рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення від 01.10.2014 року, однак, судом встановлено, що з вказаного повідомлення неможливо з'ясувати вміст відправлення, а також дату його отримання позивачем, оскільки дата отримання вказана рукописним текстом зазначена 01.10.2014 року, а відбиток штемпеля відділення поштового зв’язку про дату вручення, розміщений у верхньому правому куті повідомлення, вказує на дату 08.10.2014 року.

Окрім цього, судом встановлено, що копія рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення від 01.10.2014 року, не відповідає вимогам про вручення та оформлення відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211, із змісту якого неможливо встановити ким саме отримано поштове відправлення, чи вручено воно особою позивачу, чи особі за довіреністю, або уповноваженій особі, оскільки у розділі “розписка про одержання” відсутні буть – які відомості про зазначення прізвища отримувача та його підпис, натомість зазначено слово “Мосин” у графі “за довіреністю”.

Вказані вище обставини не даються суду підстав для висновку про факт отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення № ODE-44/72 від 17.09.2014 року, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання. Тобто вимоги Порядку щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Отже, державна реєстрація за ПАТ “ПУМБ” права власності на предмет іпотеки за неподання для цього передбачених пунктом 61 Порядку документів проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 18 та 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, а тому рішення державного реєстратора від 31.01.2017 року № 33645470 про реєстрацію права власності є протиправним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В матеріалах справи наявна копія висновку про вартість майна, виконаний асоціацією “УкрЕксПроБуд” від 31.01.2016 року за дорученням ПАТ “ПУМБ”, згідно висновку якого ринкова вартість квартири на 31.01.2017 року складає 1 640 000.00 гривень.

В матеріалах справи наявний звіт про незалежну оцінку квартири від 24.02.2017 року виконаний ТОВ “ЕКСПЕРТ Н” за дорученням ОСОБА_1, згідно висновку якого вартість об’єкту оцінки становить 3 090 537.00 гривень, що в еквіваленті у дол. США, по курсу НБУ 2690,6286 грн., становить 114 863,01 дол. США.

Розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ “ПУМБ” встановлений відповідно до заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року по №522/20877/15-ц, та складає 53 906.74 дол. США, і 38 768 грн. 64 коп., факт чого не заперечували сторони по справі, що відповідно до ст. 61 ЦПК України є обставино яка не підлягає доказуванню.

Копію висновку про вартість майна асоціації “УкрЕксПроБуд” від 31.01.2017 року, згідно якого вартість квартири АДРЕСА_2”Б”, складає 1 640 000, 00 гривень, суд не вважає належним доказом проведення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, як-то передбачено ч. 3 ст. 37 Закону України “Про іпотеку”, оскільки відповідачем не надано, а в матеріалах справи відсутній повний звіт про оцінку, який є невід’ємною частиною висновку; із висновку вбачається, що оцінку проведено без огляду майна, оскільки оцінку проведено щодо 3-и кімнатної квартири № 3, загальною площею 87.40 м2, в той час як квартира складається із 2-х житлових кімнат, загальною площею 96.2 м2, тобто не врахована проведена реконструкція квартири; висновок про вартість майна не обґрунтовано належним порівняльним методичним підходом.

Окрім цього, суд позбавлений можливості перевірити достовірність інформації у вищевказаному висновку про вартість майна асоціації “УкрЕксПроБуд” від 31.01.2017 року, оскільки відсутні відомості про реєстрацію звіту про оцінку майна в Єдиній базі даних звітів про оцінку майна, ведення якого передбачено “Порядком ведення єдиної бази даних звітів про оцінку майна для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства”, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 10.06.2013 року № 795.

Натомість, звіт про незалежну оцінку квартири від 24.02.2017 року виконаний ТОВ “ЕКСПЕРТ Н”, свідчить про те, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_2”Б”, значно перевищує розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ “ПУМБ” за кредитним договором № 5001993, встановлена відповідно до заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2015 року по №522/20877/15-ц, яка складає 53 906.74 дол. США, та 38 768.64 гривень, що свідчить про задоволення вимог ПАТ “ПУМБ” понад мірою, та порушення майнових прав позивача на відшкодування ПАТ “ПУМБ” перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, що передбачено положенням норм ч. 3 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” та свідчить про недобросовісність дій ПАТ “ПУМБ” відносно майнових прав ОСОБА_1.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31.01.2017 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ “ПУМБ” на квартиру, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 14”Б”АДРЕСА_3.

Таким чином, суд зазначає, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31.01.2017 року про реєстрацію за ПАТ “ПУМБ” права власності на квартиру.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31.01.2017 року на квартиру АДРЕСА_4 за Публічним акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_3».

Стягнути з приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 480 гривень з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя: 30.11.2017