Рішення № 70670038, 09.11.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7513/17-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

09 листопада 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Москаленко К.О.,

при секретарі - Березовській К.А., Федотовій Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» - про визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.11.2016 між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу №004869 (далі по тексту - Договір), предметом якого є трактор Донг Фенг 504 Cab, вартістю 500 000 грн. 00 коп. 29.11.2016 позивач сплатив на поточний рахунок відповідача 50 000 грн.00 коп. ОСОБА_1 вважає, що укладений з відповідачем Договір є недійсним з моменту його укладення, оскільки, Договір не було нотаріально посвідчено, також, вважає, що умови договору є несправедливими, а тому укладений Договір є недійсним в силу ст. 215 ЦК України. Крім того, зазначає про те, що відповідач мав право здійснювати свою діяльність лише за умови набуття статусу фінансової установи та отримання відповідних ліцензій, однак, станом на дату укладення Договору відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг; наостанок, зазначає, що позивача при укладенні договору було введено в оману, а тому в силу ст. 230 ЦК України оспорюваний Договір є недійсним. На підставі викладеного, позивач просить суд визнати недійсним укладений з відповідачем Договір, стягнути з відповідача на свою користь 50 000 грн. 00 коп., сплачених згідно Договору, та стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання свого уповноваженого представника не направив та не повідомив про причини неявки представника.

За цих обставин, суд на підставі ч.4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, з огляду на те, що представник позивача не заперечив щодо ухвалення заочного рішення, визнав за можливе провести заочний розгляд справи у відсутність представника відповідача, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів.

Судом встановлено, що 29.11.2016 між позивачем та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу №004869. (а.с. 8-15)

Предметом укладеного Договору є трактор Донг Фенг 504 Cab, вартістю 500 000 грн. 00 коп., що вбачається з Додатку №3 до Договору. (а.с. 17)

29.11.2016 позивач сплатив на поточний рахунок відповідача НОМЕР_2 в ПАТ «Укрсоцбанк» грошову суму у розмірі 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 8)

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідачем не надано доказів наявності ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та що суперечить вимогам законодавства.

Разом з тим, договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не посвідчений нотаріально, а укладений у простій письмовій формі.

Крім того, судом також встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими, з огляду на наступне.

Стаття 18 Закону «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, або договорів у цілому, що обмежують права споживача.

Дослідивши умови Договору, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме у Договорі не передбачено обов'язок лізингодавця, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» - відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором. Також, Договором не передбачено положень про те, що лізингодавець відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його зміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16 та у постанові від 11.05.2016 у справі № 6-3020цс15, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Що стосується посилань позивача на те, що при укладенні Договору його було введено в оману, а тому Договір має бути визнаний недійсним в силу ст. 230 ЦК України, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до роз'яснень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Умови, за якими сторони дійшли згоди, викладені у тексті оскаржуваного Договору, посвідчені підписом позивача та уповноваженої особи відповідача. Будь - яких доказів того, що позивач уклав цей Договір під впливом обману суду надано не було. Не надано і доказів існування помилки з боку позивача, яка б існувала на момент вчинення правочину.

Отже, посилання позивача на те, що при укладенні Договору його було введено в оману спростовуються матеріалами справи.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним Договору фінансового лізингу №004869, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є обґрунтованими.

Оскільки, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного Договору недійсним, підлягає задоволенню також вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 50 000 грн. 00 коп., сплачених згідно Договору.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 2 ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 (далі по тексту - Постанова), право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02.06.2011 № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01.01.2015. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Як вбачається з п. 48 Постанови, Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно зазначеної норми, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надано до суду Договір про надання правової допомоги від 01.02.2017, укладений між позивачем та адвокатом Шнайдером С.В., Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.04.2016, Серія НОМЕР_3; квитанцію №643676 від 01.02.2017 про сплату позивачем грошової суми за здійснення правової допомоги у розмірі 6 000 грн. 00 коп.; акт виконаних робіт від 24.07.2017 з надання правової допомоги адвокатом Шнайдером С.В. ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 01.02.2017.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають задоволенню.

Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 280 грн. 00 грн.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 203, 204, 215, 216, 220, 628, 806 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 64, 79, 84, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223-226, 292, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» - про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №004869, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ - 38865527) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., сплачених згідно Договору фінансового лізингу №004869.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ - 38865527) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ - 38865527) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Заочне рішення суду може бути переглянута судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Печерського

районного суду м. Києва К.О. Москаленко