Постанова № 70596911, 28.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2017 року № 826/28037/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа: про Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Національної поліції України Міністерство внутрішніх справ України визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд, з урахуванням уточненої позовної заяви від 22.03.2016 (том 1 а.с. 46-53):

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України у м. Києві від 06.11.2015 № 1017 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пунктів 10 та 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду, що є рівнозначною посаді, займаній ним до звільнення;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його було звільнено з посади через скорочення штатів під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, що вчинено всупереч чинному законодавству. Зокрема, відповідачем не виконано обов'язку щодо його подальшого працевлаштування. Крім того, позивач зазначив, що ним висловлювалось бажання продовжити службу в Національній поліції, а саме: 06.11.2015 останній засобами поштового зв'язку направив відповідну заяву до Національної поліції України.

У судовому засіданні 14 листопада 2017 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві у судовому засіданні 14 листопада 2017 року заперечила проти позову та просила відмовити у задоволені позовних вимог. Пояснила, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не зобов'язано розглядати кандидатуру позивача для зайняття посади, оскільки питання щодо подальшого проходження служби в органах Національної поліції не було вирішено останнім в порядку пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію". З приводу вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначила, що у даному випадку Головне управління Національної поліції у м. Києві не є належним відповідачем, оскільки ОСОБА_1 проходив службу в Шевченківському районному управлінні ГУМВС України в м. Києві. Крім того, зазначила, що вимога про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є безпідставною, оскільки позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, і у даний період грошове забезпечення останньому не виплачувалось.

Відповідач - Національна поліція України у судове засідання не забезпечив явку уповноваженого представника, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень проти позову не направив.

Представник третьої особи у судовому засіданні 14 листопада 2017 року заперечила проти позову та просила суд відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні 14.11.2017 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача та представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 1998 року.

Згідно наказу ГУ МВС України в м. Києві від 29.04.2014 № 182 ОСОБА_1, старший оперуповноважений сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління, перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 27.06.2013 по 26.11.2015 відповідно до статті 18 Закону України "Про відпустки" (том 2 а.с. 13).

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06.11.2015 № 1017 о/с "Щодо особового складу", згідно з пунктами 10, 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1 (М-119193), старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління звільнено 06.11.2015 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) (том 1 а.с. 16).

Вислуга років на день звільнення позивача складає 16 років 6 місяці 3 дні.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію", який був чинним на час винесення наказу про звільнення позивача, а саме, - станом на 06.11.2015 та втратив чинність 07.11.2015, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення 114).

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 наведеного Положення встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 2 липня 2015 року N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон N 580-VIII).

Згідно статті 3 вказаного Закону поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (пункт 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII).

Пунктом 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII встановлено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 було звільнено зі служби відповідно до пунктів 10 та 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII, а також на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення 114.

Згідно підпункту "г" пункту 64 Положення 114 особи середнього, старшого і вищого навчальницького закладу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Оскільки ні вказаним Положенням, ні нормами діючого на час звільнення ОСОБА_1 Закону України "Про міліцію" не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, тому суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Суд погоджується з посиланням відповідача на відсутність обов'язку останнього попередити позивача про наступне вивільнення, позаяк таке попередження міститься у пункті 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII.

Разом з тим, відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останніми обов'язку запропонувати позивачеві іншу роботу, відсутності можливості подальшого використання на службі ОСОБА_1

Крім того, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з частиною третьою статті 179 Кодексу законів про працю України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Частиною сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування цієї особи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років порушує статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав жінки і чоловіка шляхом забезпечення останнім спеціальних заходів щодо охорони праці і здоров'я, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Оскільки Закон України "Про міліцію" не містив положень щодо гарантій чоловіків, які перебувають у декретній відпустці, а пунктом 17 Положення № 114 встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством, суд приходить до висновку, що відповідачі зобов'язані були застосовувати при звільненні ОСОБА_1 норми Кодексу законів про працю України, зокрема в частині звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

У частині посилань відповідача на повну ліквідацію державного органу виконавчої влади - міліції, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві та його структурні підрозділи та одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції у м. Києві.

Преамбулою Закону України "Про міліцію" було визначено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 наведеного Закону основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; виконання адміністративних стягнень; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Наведені положення нормативно-правових актів свідчать про те, що держава, ліквідувавши один державний орган - міліцію, створила інший державний орган - Національну поліцію, поклавши на останній, в тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу, що свідчить фактично про його реорганізацію.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 4 березня 2014 року (№21-8а14), від 27 травня 2014 року (№21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (№21-484а14), встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тесту - КАС України) рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, рішення Верховного Суду України є обов'язковими не тільки для судів, а й для суб'єктів владних повноважень, якими у даному випадку є відповідачі.

Враховуючи наведене вище у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління МВС України у м. Києві від 06.11.2015 № 1017 о/с в частині звільнення 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом "г" статті 64 (через скорочення штатів) ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління та наявність підстав для їх задоволення.

У частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Національної поліції у місті Києві працевлаштувати останнього на посаду, що є рівнозначною посаді, займаній ним до звільнення, суд приходить до наступних висновків.

На час розгляду даної справи відсутні докази внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно і частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 7 листопада 2015 року.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з огляду на наступне.

Так, пунктом 24 Положення № 114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Як уже встановлено судом, на момент звільнення позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно з частиною першою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи, що позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і грошове забезпечення йому за цей час не нараховувалось та не виплачувалось, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні втрати, які необхідно компенсувати позивачеві під час дії наказу про його звільнення.

Дана правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 09.09.2016 у справі № К/800/30232/16, від 20.09.2017 у справі № К/800/12957/16.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 № 1017 о/с в частині звільнення 06.11.2015 в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом "г" статті 64 (через скорочення штатів) ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 7 листопада 2015 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 7 листопада 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді: О.А. Кармазін

Т.О. Скочок