Ухвала суду № 70593390, 29.11.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2108/17 29.11.2017 29.11.2017 29.11.2017

Провадження №22-ц/784/2484/17

Єдиний унікальний номер № 487/2108/17

Номер провадження №22-ц/784/ 2484/17

Головуючий у І інстанції Щербина С.В.

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого Прокопчук Л.М.,

Суддів Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.

Із секретарем судового засідання Тищенко Л.С.

За участю представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року про закриття провадження у справі за позовом Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи Міністерство інфраструктури України, Профспілка робітників морського транспорту (об’єднана) про скасування наказу,

В С Т А Н О В И Л А :

13 березня 2017 року Профспілка працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу т.в.о. начальника Миколаївської філії ДП«Адміністрація морських портів України» № 30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

Посилалася на те, що відповідно до зазначеного наказу з 23 січня 2017 року скорочено із штатного розпису Служби загальної охорони та режиму: Загону загальної охорон: Команди охорони: 66 одиниць керівного та оперативного складу.

Позивач не згоден з зазначеним наказом, вважає його протиправним, оскільки його видано в порушення вимог ч.ч. 3, 4 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Зазначеними нормами передбачено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.

Також посилається на те, що відповідно до п. 4.1.1. Колективного договору на 2013-2018 роки, укладеного між МФ ДП «АМПУ» та представниками профспілок адміністрація зобов’язується у разі виникнення об’єктивних причин, через які неминучі звільнення найманих працівників з ініціативи адміністрації, забезпечити проведення звільнень за умови попереднього (не пізніше ніж за три місяці) письмового повідомлення профкомів про причини, строки їх проведення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також про заходи, які спрямовані на працевлаштування працівників, що підлягають вивільненню.

Однак наведені норми не були дотримані, оскільки отриманий лист від 17.01.2017 року, яким відповідач повідомив позивача про намічувані звільнення, не є завчасним в розумінні закону, не містить інформації щодо об’єктивних причин звільнення працівників, строки проведення звільнення, а також заходи, які спрямовані на працевлаштування працівників. Крім того позивач не провів консультацій з профспілкою про заходи щодо запобігання звільненням, чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Також посилався на те, що наказ видано неповноважною особою. За наведених обставин просив задовольнити позов (а.с. 2-6).

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року провадження у справі закрито (а.с. 87-88).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу до того ж суду для продовження її розгляду (а.с. 90-94).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні скарги.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду скасувати з таких підстав.

Закриваючи провадження по справі, суд виходив з того, що між сторонами виник конфлікт, який є колективним трудовим спором, при якому відсутнє порушення прав, а має місце зіткнення інтересів сторін трудових відносин, порядок вирішення якого та правовий механізм встановлений положеннями Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів».

Але з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" встановлені Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, та на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо (у тому числі) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень (п. в, ст. 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України того ж Закону сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців.

Статтями 4 та 5 вказаного Закону визначено, що вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців зобов'язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, вони зобов'язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону та п. 6.1. Положення про порядок проведення примирних процедур по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 24.04.2001 року № 92, колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачених цим Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що для того, щоб пересвідчитись в тому, що між сторонами соціально-трудових відносин виник колективний трудовий спір (конфлікт), слід з’ясувати, що наявні сформовані та затверджені вимоги найманих працівників були передані роботодавцю, який відмовив повністю або частково у їх задоволенні, а відповідний представницький орган найманих працівників прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачених законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.

Відповідні відомості про врегулювання спору у вищенаведеному порядку в справі відсутні.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

В п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" роз’яснено, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. До таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України від 03 березня 1998 року N 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". У зв'язку із цим безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у статтях 23 і 25 зазначеного Закону, та у статтях 20, 42 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Оскільки ці вимоги спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, що сторонами у справі є юридичні особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.

Відповідно до ст. 19 Кодексу законів про працю України сторони, що уклали колективний договір, самі контролюють його виконання в порядку, встановленому цим договором. Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. Тобто, частина друга ст. 19 КЗпП прямо зазначає на профспілки як на суб'єкти права оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб у суді.

Таким чином, діючим законодавством передбачено право профспілок звернення до місцевого суду у разі порушення роботодавцем умов колективного договору після розгляду у тижневий строк подання про усунення порушень та відмови про усунення порушень або недосягнення згоди у зазначений термін. У такому разі профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб.

Звертаючись до суду, позивач, серед іншого, посилався на те, що відповідачем порушено п. 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 роки, укладеного між МФ ДП «АМРУ» та представниками профспілок, відповідно до якого Адміністрація зобов’язується у разі виникнення об’єктивних причин, через які неминучі звільнення найманих працівників з ініціативи адміністрації забезпечити проведення звільнень за умови попереднього (не пізніше ніж за три місяці) письмового повідомлення профкомів про причини, строки їх проведення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також про заходи, які спрямовані на працевлаштування працівників, що підлягають вивільненню, оскільки повідомлення про намічуване звільнення працівників отримав з порушенням передбаченого колективним договором тримісячного строку.

Тобто за змістом позовних вимог позивач звернувся до суду за вирішенням спору про порушення роботодавцем умов колективного договору, вирішення в судовому порядку якого передбачено ч.7 ст. 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ч.2 ст. 19 Кодексу законів про працю України.

Крім того, в письмових запереченнях на клопотання відповідача про закриття провадження у справі позивач посилається на неправомірні дії та бездіяльність відповідача, а саме – неповідомлення профспілкового органу у передбачений колективним договором строк про зміни в організації виробництва та праці (намічуване звільнення працівників), та просить надати правову оцінку бездіяльності роботодавця і застосувати наслідки протиправної бездіяльності – визнати незаконним наказ про внесення змін до штатного розпису (а.с. 54-55).

В порушення вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України судом не були уточнені позовні вимоги, внаслідок чого не було з’ясовано, чи є позивач суб’єктом права на оскарження наказу №30 від 17.01.2017 року.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, про те, що провадження по справі підлягає закриттю, оскільки між сторонами виник колективний трудовий спір, є передчасним.

За таких обставин відповідно до вимог п.п.1, 3, 4 ч.1 ст. 311 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 303, 307, 311, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді