Рішення № 70563007, 17.11.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ОСОБА_1 ____________________

Справа №521/13288/16-ц

Номер провадження № 2/521/1133/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

судді – Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання – Іськової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_3, третя особа ПАТ «Укрсиббанк» про визнання іпотечного договору частково недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2016 року ОСОБА_2 звернулась із вищезазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що 22.04.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та її чоловіком ОСОБА_3 укладений договір іпотеки.

За договором останній передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами від 22.04.2008 року за №11336606000, №11336635000 квартиру АДРЕСА_1.

Вказаний предмет іпотеки належав ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2008 року, укладеному в період шлюбу з позивачем.

Позивач стверджувала, що в спірному іпотечному договорі наявні пункти про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - відповідне застереження (можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання), згоди на які вона як співвласниця іпотечного майна не надавала.

Враховуючи викладене позивач просила суд визнати частково недійсним договір іпотеки від 22.04.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк» в частині пунктів 4.2.3., 4.5. та 5 розділу про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідач ТОВ «Кей-Колект» в судове засідання не з'явився, надав заяву згідно якої позов не визнав, просив розглядати справу без його участі.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи в порядку статей 74, 76 ЦПК України, в процесі розгляду справи надав письмову заяву про визнання позову.

Така заява, як така, що суперечить вимогам закону в порядку ст.174 ЦПК України не була прийнята судом.

Третя особа ПАТ «Укрсиббанк» вважало, що підстави для задоволення позову, визначені законом, відсутні, окрім того, позов пред’явлений із пропуском строку позовної давності, а підстави для поновлення відсутні.

З’ясувавши обставини справи, дослідивши наявні докази, надані учасниками цивільного процесу, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбаликвартири АДРЕСА_2.

Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу від 22.04.2008 року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за № 1733.

Право власності оформлено на ОСОБА_3

22.04.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 (правонаступник ПАТ «Укрсиббанк») укладений договір іпотеки, за яким останній в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами від 22.04.2008 року за №11336606000, №11336635000 передав в іпотеку банку вищевказану квартиру.

13.02.2012 року за договором про відступлення права вимоги №ВРП268995 ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за оспорюваним договором іпотеки.

Розділом 5 та пунктами 4.2.3, 4.5 оспорюваного договору передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Так, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачено право сторін іпотечного договору вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється як за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, так і в окремому договоріміж іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Частиною 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Разом, з тим навіть відсутність такої оформленої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого подружжя недійсним.

В разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Як встановлено практикою Верховного Суду України (постанова №6-1587цс16) укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що іпотекодавець діяв недобросовісно і не отримав згоди на це другого подружжя при умисній домовленості сторін договору.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1–3, 6 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Таким чином, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 була особисто присутня при укладенні іпотечного договору, як і обізнана про кредитний договір її чоловіка № 11336606000, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 100000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_2 позивач надала свою згоду на отримання кредиту, уклавши договір поруки №198935.

ОСОБА_2 нотаріально посвідченою заявою від 22.04.2008 року надала згоду своєму чоловікові на передачу квартири в іпотеку.

Її заява особисто підписана позивачем, у встановленому порядку зареєстрована в реєстрі за № 1732.

Як вбачається зі змісту заяви з умовами іпотечного договору позивач ознайомлена, правові наслідки всіх умов договору роз’яснені позивачу нотаріусом.

В заяві нотаріусом чітко визначено в забезпечення якого зобов’язання укладається іпотечний договір, розмір відсотків за кредитним договором, конкретне майно, на передачу якого в іпотеку позивач згодна.

В процесі розгляду справи позивач приховала від суду обставини надання нею такої згоди.

У якості доказу така заява була надана банком в процесі розгляду справи, спростовує доводи позивача.

Факт оформлення такої заяви визнаний представником позивача в процесі розгляду справи.

Окремої згоди на визначення окремих умов правочину, а ні законом, а ні умовами оспорюваного іпотечного договору – не передбачено, надана нотаріально посвідчена згода за реєстровим номером 1732 охоплює весь зміст договору іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Нормами діючого законодавства не передбачено надання нотаріальної згоди другого з подружжя на укладення окремого розділу договору іпотеки, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України від 14.09.2016 року по справі №6-1219цс16, прийнятим з метою усунення розбіжностей неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права.

Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року по справі №815/988/16 про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, доводів позова ОСОБА_4 не доводить, а свідчить виключно про порушення ТОВ Кей-Колект процедури звернення стягнення.

Таким чином, підстави для визнання пунктів укладеного 22.04.2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк»іпотечного договору в частині застереження задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на укладення якого в нотаріальному порядку надала позивач, згідно із ст.ст. 215, 203 ЦК України відсутні.

Вирішуючи спір суд не враховує доводи банку про застосування позовної давності, оскільки :

Позовна давність відповідно до ст.267 ЦК України це строк в межах якого особа може звернутись до суду за захистом порушеного, невизнаного права.

Судом встановлено, що позивач 22.04.2008 року дала свою згоду на укладення чоловіком іпотечного договору, до суду із даним позовом звернулась 02.08.2016 року.

Позовна давність застосовується судом, однак, в порядку ч.3 ст. 267 ЦК України лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Банк не є стороною по справі, отже не наділений процесуальним правом заявлення такого клопотання.

Окрім того, такі доводи банку і не впливають на ухвалення судового рішення, оскільки строком позовної давності захищається порушене право особи, а суд при розгляді справи не встановив такого, отже відмовляє позивачу по суті спору.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 209, 213, 214, 215, 218, ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_3, третя особа ПАТ «Укрсиббанк» про визнання іпотечного договору частково недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.В. Маркарова