Рішення № 70563009, 27.11.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/19896/15-ц

Провадження №2/521/3632/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Поліщук І.О.,

при секретарі Святецькій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг №00009520 від 14.02.2014 року та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг №00009520 від 14.02.2014 року, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором лізингу №00009520 від 14.02.2014 року, яка складається із збитків у розмірі 595381,29 гривень, а також стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 8930,72 гривень. В обґрунтування своїх вимог представник позивача посилається на те, що 14.02.2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало з ОСОБА_2 ОСОБА_3 про фінансовий лізинг № 00009520 відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу транспортний засіб типу Audi A6, 2,8 FSI (150 kWt), 2013 року виробництва, шасі №WAUZZZ4G2EN093619, двигун №CHV 023274, а Відповідач зобов'язався прийняти Обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент 59568,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 26805,60 доларів США.У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків, заборгованість відповідача перед ТОВ «Порше Лізинг Україна» складає 595381,29 гривня з яких: матеріальні витрати (прямі збитки) 25050,00 гривень; упущена вигода у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування обєктом лізингу 118948,20 гривень; упущена вигода у вигляді невиплачених процентів та комісії за лізинговими платежами 451383,09 гривні. Не погоджуючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 предявив зустрічний позов, уточнивши який просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00009520 від 14.02.2014 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_2, застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді повернення сторонами переданого на виконання недійсного договору (реституція), а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 531857,04 гривень та судовий збір 6006,32 гривень. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що дійсно 14.02.2014 року між сторонами даного спору, укладено договір про фінансовий лізинг №00009520, на виконання якого ОСОБА_2 сплачено 536631,68 гривень, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків по договору по договору фінансового лізингу від 14.02.2014 року станом на 19.01.2016 року. ОСОБА_2 вважає, що умови договору фінансового лізингу № 00009520 від 14.02.2014 року є такими, що порушують положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023 оскільки є несправедливими в цілому та суперечать принципу добросовісності. Крім того договір нотаріально посвідчено не було. Згідно зі частиною 2 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний баланс договірних права та обовязків на шкоду споживачу. Оспорювальний договір містить несправедливі умови, визначені ч.3 ст.18 Закону, а саме: встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату,здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у звязку з розірванням або невиконанням ним договору, надання продавцю права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачу права розірвати договір уразі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Так оспорювальний договір практично не містить переліку зобовязань лізингодавця щодо споживача лізингоотримувача. А саме, встановлює перелік жорстких обовязків лізингоотримувача та перелік оперативно-господарських санкцій за невиконання умов Договору, зокрема щодо сплати пені, штрафів, можливості для лізингодавця вилучення реєстраційних документів, ключів, державних номерів предмет лізингу та інше, насамкінець до прийняття лізингодавцем рішення про розірвання Договору та вилучення предмету лізингу, в той час коли відповідальність лізингодавця обмежена посиланням на діюче законодавство. Крім того, договір містить умови щодо можливості збільшення вартості предмету лізингу та розміру лізингових платежів порівняно з тими, що були погоджені на момент укладення Договору. Отже існує невідповідність положень договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості рівності сторін у договорі. Відповідна правова позиція викладена у цілій низці постанов Верховного Суду України, зокрема у справі № 6-330-цс 16, де су зокрема, зазначає таке: визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у частині 2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний баланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу. У правовій позиції, викладеній Верховним судом України у Постанові по справі № 6- 2766 цс 15 зазначено, що відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахування особливостей встановлених цим параграфом та законом. До відносин повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Доказів того, спірний договір фінансового лізингу від 14.02.2014 року № 00009520, укладений між сторонами було нотаріально посвідчено, матеріали справи не містять». Окрім цього, відповідно до п.5, 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах та фінансового лізингу є фінансовими послугами. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Згідно пункту 4 частини першої статі 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статі 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Відповідно до частин 2 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею буз відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Такий висновок відповідає правій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766 цс 15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів. У переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ, розміщеному на веб-порталі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,зазначено, що ТОВ «Порше лізинг Україна» отримало ліцензію на надання послуг фінансового лізингу лише 25.04.2017 року. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користування майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. На виконання договору фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» було передано ОСОБА_1 транспортний засіб типу Audi A6, 2,8 FSI (150 kWt), 2013 року виробництва, шасі №WAUZZZ4G2EN093619, двигун №CHV 023274, а ОСОБА_1 передав ТОВ «Порше лізинг Україна» грошові кошти у розмірі 536631, 68 гривень, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 19.01.2016 року. Згідно ч.5 ст.216 ЦК України вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Згідно пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорю вального та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Отже внаслідок недійсності (нікчемності) договору фінансового лізингу № 00009520 від 14.02.2014 року сторони цього правочину мають повернути одна одній у натурі, все що вони одержали на виконання цього правочину, а відтак автомобіль типу Audi A6, 2,8 FSI (150 kWt), 2013 року виробництва, шасі №WAUZZZ4G2EN093619, двигун №CHV 023274, повернутий ТОВ «Порше лізинг Україна». Як вбачається яз матеріалів справи а саме з договору фінансового лізингу від 14.02.2014 року вартість транспортного засобу станом на момент укладення договору складала еквівалент 59568 доларів США. В свою чергу ОСОБА_2 було сплачено ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти що в цілому складають еквівалент 53832, 29 доларів США. Як вбачається з публічно доступних джерел середня ринкова пропозиція щодо купівлі-продажу аналогічного транспортного засобу станом на сьогоднішній день складає еквівалент 25500 доларів США. Таким чином внаслідок повернення транспортного засобу ТОВ «Порше лізинг Україна» в цілому отримали цінностей еквівалентних 79332,29 доларів США, що складається із вартості транспортного засобу 25500 доларів США та грошових коштів фактично сплачених ОСОБА_2 Позивач за зустрічним позовом вважає, що з урахуванням того, що вартість транспортного засобу станом на момент придбання складала еквівалент 59568 доларів США, грошові кошти, а саме еквівалент 19764,29 доларів США, а саме 531857,04 гривень підлягають стягненню з ТОВ «Порше Лізинг Україна» у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на час прийняття рішення. Оскільки автомобіль вилучено у ОСОБА_2 10.02.2016 року на виконання постанови державного виконавця, обовязок щодо повернення коштів на користь ОСОБА_1 залишається за ТОВ «Порше Лізинг Україна».

В судовому засіданні 14.09.2017 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» позовні вимоги заявлені у основному позові підтримав з підстав викладених у позовній заяві, зустрічний позов не визнав. У письмових запереченнях на зустрічний позов звернув увагу суду, що відповідно до ЗУ «Про фінансовий лізинг» Лізингодавець зобовязаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору, а Лізингоодержувач зобовязаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. 14.02.2014 року між сторонами по справі було укладено ОСОБА_3 про фінансовий лізинг № 00009520 відповідно до умов якого ТОВ «Порше лізинг Україна» зобовязалося передати у розпорядження Позивача обєкт Лізингу, а Позивач зобовязався прийняти обєкт Лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно зі Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невідємну частину договору. Відповідно до п.6.3. Умов Договору сторони погоджуються що Лізингові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за цим договором на користь ТОВ «Порше лізинг Україна», відображають справедливу вартість Обєкта лізингу та забезпечують отримання Товариством суми очікуваної станом на дату виконання Договору відповідно до курсу обміну долара США. У звязку з невиконанням умов Договору ОСОБА_1 29.05.2015 року було направлено вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Обєкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вихідний номер 000009520 від 14.02.2014 року. Згідно п.12.13. Договору у випадках передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони. Таким чином датою припинення договору є 12.06.2015 року. Відповідно до п.4.1 Умов Договору Відповідач зберігає з собою право власності на Обєкт лізингу, в той час як Позивач матиме право на експлуатацію Обєкта лізингу впродовж усього строку дії Договору. Згідно п.4.2 Умов Договору після завершення строку дії цього Договору та здійснення останнього Лізингового платежу, інших платежів за цим Договором і виконання всіх зобовязань ОСОБА_2 право власності на Обєкт лізингу перейде до ОСОБА_1. Відповідно до п.6.18 Умов договору,сторони погоджуються, що у випадку розірвання Договору / відмови від Договору за ініціативою Відповідача відповідно до п.12 Договору, Лізинговий платіж буде вважатися платою за користування Обєктом лізингу. При цьому до відносин повязаних з фінансовим лізингом не можуть бути застосовані положення, які визначають правове регулювання різновидів договору оренди, зокрема договір оренди транспортного засобу з фізичною особою, а лише їх загальні положення. Отже враховуючи, що підставою відмови від Договору про фінансовий лізинг № 00009520 від 14.02.2014 року стало порушення умов договору з боку Позивача у звязку з несплатою щомісячних лізингових платежів, право власності на Обєкт лізингу залишається за відповідачем, а сплачені щомісячні платежі вважаються платою за фактичний час користування Обєктом лізингу. Враховуючи зазначені обставини представник ТОВ «Порше лізинг Україна» просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову, а первісний позов задовольнити. В судове засідання 27.11.2017 року представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» не зявився, подав до суду заяву про проведення судового засідання за їхню відсутність.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 14.09.2017 року позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг України» не визнав, вважав, що позов необґрунтований, так як договір лізингу є нікчемним, а нікчемний договір є недійсним на підставі закону, що не передбачає будь-які стягнення на виконання умов нікчемного договору. Одночасно звернув увагу на ґрунтовність зустрічного позову, який просив задовольнити з підстав викладених у зустрічній позовній заяві. 27.11.2017 року представником ОСОБА_1 до канцелярії подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просить зустрічний позов задовольнити, у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовити, розглянути справу в їхню відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ТОВ «Порше лізинг Україна» задоволенню не підлягають, зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що 14.02.2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало з ОСОБА_2 письмовий без нотаріального посвідчення ОСОБА_3 про фінансовий лізинг № 00009520 відповідно до якого товариство зобов'язалося передати у розпорядження ОСОБА_1 об'єкт лізингу транспортний засіб типу Audi A6, 2,8 FSI (150 kWt), 2013 року виробництва, шасі №WAUZZZ4G2EN093619, двигун №CHV 02327 вартістю 59568,00 доларів США, а Відповідач зобов'язався у строк 60 місяців сплатити лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), придбати зазначений автомобіль за купівельною ціною визначеною Товариством.

На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 сплатив 257 299,67 гривень (еквівалент 26 805,60 доларів США), а ТОВ «Порше лізинг Україна» передало йому автомобіль згідно з актом прийому-передачі. Згідно розрахунку ТОВ «Порше лізинг Україна» станом на час подання позову сума по сплаті щомісячних платежів за частину червня, за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2015 року становила 118 948,20 гривень.

19 травня 2015 року ОСОБА_1 направлено вимога про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, запропоновано погасити всю суму заборгованості у розмірі 74 499,38 гривень, штрафні санкції за прострочення сплати платежів у розмірі 3076,44 гривень протягом трьох днів з дня отримання вимоги.

03.04.2015 року лізингодавець направив на адресу лізингоодержувача перше нагадування про несплату платежів, 20.04.2015 року друге нагадування про несплату, 05.05.2015 року та 19.05.2015 року третє нагадування про несплату.

Крім того 19 травня 2015 року ОСОБА_1 також направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення Обєкту лізингу та повідомлення про відмову від договору, запропоновано погасити всю суму заборгованості у сумі 71422,94 гривень штрафні санкції за прострочення сплати платежів у розмірі 3076,44 гривень протягом трьох днів з дня отримання вимоги.

30 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобовязано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіль Audi A6, 2,8 FSI (150 kWt), 2013 року виробництва, шасі №WAUZZZ4G2EN093619, двигун №CHV 02327, державний номер НОМЕР_1.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби від 12.10.2015 року відкрито виконавче провадження, а 06.01.2016 року у ОСОБА_1 вилучено автомобіль та доставлено на зберігання на спец-майданчик.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частин 1 та 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст.806 ЦК за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначені істотні умови договору лізингу, якими є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежі; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до умов цього Закону.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Судом встановлено, що відповідно до п. 6.1 Договору про фінансовий лізинг щомісячний лізинговий платіж, окрім частини вартості об'єкта лізингу, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, інші витрати та платіжні зобов'язання, включає в себе проценти.

Згідно договору процентна ставка є змінною і визначається на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро (відповідно до умов Контракту). Передбачено, що у випадку, якщо трьохмісячна ставка LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро зміниться у порівнянні з останнім коригуванням процентної ставки або, відповідно, датою доставки Об'єкта лізингу більше, ніж на 0,25 процентних пунктів, робиться аналогічне абсолютне коригування проценту (з додаванням абсолютної вартості такого збільшення до абсолютного розміру проценту) на дату виставлення рахунку, після відповідного календарного кварталу.

Враховуючи обставини справи та вищезазначені вимоги закону, суд приходить до висновку, що обрана формула визначення змінної процентної ставки відповідача не відповідає положенням ч.ч.4, 5 та 6 ст. 1056-1 ЦК України, які суд застосував за аналогією закону, оскільки цей порядок не дозволяє точно визначити розмір процентної ставки на будь-який момент протягом строку дії кредитного договору, договір не містить посилань на джерело інформації, яка б підтверджувала ту чи іншу ставку LIBOR на певний період та у договорі не зазначено максимального розміру збільшення процентної ставки.

З цих підстав суд приходить до висновку, що умови договору щодо обчислення лізингових платежів із застосуванням обмінного курсу іноземної валюти до гривні за безготівковими операціями ПАТ «КІБ Креді Агріколь», позбавляли ОСОБА_1 можливості знати розмір чергового платежу в гривневому еквіваленті, який підлягав сплаті в порядку встановленому п.6.3, 6.4 Договору та відповідно до вимог ст. 533 ЦК України, яка визначає порядок використання валюти у виконанні грошового зобов'язання.

Ці умови договору також не відповідають вимогам ч. 1 ст. 695 ЦК України, згідно змісту якої ціна товару, порядок, строки і розміри платежів є істотними умовами договору, яким передбачено продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу.

Окрім цього суд приходить до висновку про те, що умова договору згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, згідно якої договір ОСОБА_2 міг бути розірваний лише за згодою лізингодавця ТОВ «Порше лізинг Україна», і не раніше, ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу, є несправедливою і суперечить вимогам закону й підлягає визнанню недійсною, оскільки відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Отже, спірний договір забезпечує захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін. Суд, проаналізувавши документи, що надані суду ТОВ «Порше лізинг Україна» прийшов до переконання, що нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надає лише одному учаснику правовідносин право збільшувати платежі та вартість у формально правильній поведінці і позбавляє іншого учасника можливості будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору. Таким чином істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків виникає внаслідок застосування п.12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, яким визначено, що у разі розірвання контракту ОСОБА_1 зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу, а також сплатити різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ «Порше Лізинг Україна» в результаті продажу Об'єкту лізингу або, якщо Об'єкт лізингу залишився у власності ТОВ «Порше Лізинг Україна», ринковою вартістю Об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими Платежами що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту.

Застосування цього положення завдає Споживачу істотної шкоди.

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. З огляду на зазначене суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу за № 00009520 від 14 лютого 2014 року та наявність у звязку з цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд критично оцінює правову позицію представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» про те, що при укладенні договору, сторони договору дійшли згоди усіх його істотних умов, а ОСОБА_1 вільно та свідомо погодився виконувати усі зазначені в ньому умови, не відповідають обставинам справи, викладеним вище у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до абз. 2 ч.1 ст.216 ЦК України уразі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, враховуючи що правовідносини полягали у користуванні транспортним засобом, який свою чергу підлягає фізичному зносу та знеціненню, повертаючи сторони у первісний стан має бути врахована сума на яку транспортний засіб було знецінено за час перебування у користуванні.

Матеріалами справи підтверджується, що вартість транспортного засобу станом на момент укладення договору складала еквівалент 59568 доларів США. ОСОБА_2 було сплачено ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти що в цілому складають еквівалент 53832,29 доларів США. В судовому засіданні 14.09.2017 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про витребування інформації із ТОВ «Порше Лізинг Україна» щодо реалізації транспортного засобу який був обєктом договору Лізингу укладеного між ТОВ та ОСОБА_2 із зазначенням ринкової вартості цього транспортного засобу. Представником ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначена інформація суду не надана, тому суд визначає ціну транспортного засобу із публічно доступних джерел, згідно з якими середня ринкова пропозиція щодо купівлі аналогічного транспортного засобу станом на сьогоднішній день складає 25500 доларів США.

Таким чином ТОВ «Порше лізинг Україна» внаслідок повернення транспортного засобу в цілому отримали грошову суму еквівалентну 79332,29 доларів США, що складається із вартості транспортного засобу (25500,00 дол. США) та грошових коштів фактично сплачених ОСОБА_2 (53832,29 дол. США). Отже з урахуванням того, що вартість транспортного засобу станом на момент придбання складала еквівалент 59568,00 доларів США, грошові кошти отримані ТОВ «Порше Лізинг Україна» понад вартості транспортного засобу, складає еквівалент 19764,29 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення.

Оскільки договір визнаний недійсним, суд приходить до висновку щодо стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 531857 гривень 04 копійки гривневий еквівалент 19764,29 доларів США.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати. До судових витрат згідно зі ст.79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Предявляючи зустрічний позов ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 6007 гривень. Оскільки позовні вимоги задоволені на суму 531857,04 гривень суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача частково суму сплаченого судового збору у розмірі 5318,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 16, 22, 526, 625, 629, 806 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 169, 209, 215-218 Цивільного процесуального кодексу України і ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг №00009520 від 14.02.2014 року відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00009520 від 14.02.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (місцезнаходження: м. Київ, 01152, проспект П.Тичини, 1-В, офіс «В», ідентифікаційний код 35571472) на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені на виконання умов договору про фінансовий лізинг №00009520 від 14.02.2014 року в розмірі 531857 (пятсот тридцять одну тисячу вісімсот пятдесят сім) гривень 04 копійки.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області в загальному порядку на протязі десяти днів. Особи, що приймали участь у справі але не були присутні при проголошенні рішення мають право на його оскарження на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Головуючий: