Постанова № 70550614, 27.11.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5634/17

№ 2-а/183/233/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року м.Новомосковськ

Суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонов Д.О., розглянувши в порядку скороченого провадження в приміщені суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

позивач звернувся з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у призначенні мені пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції Закону від 15.01.2011); зобов'язати відповідача зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років половину строку навчання на юридичному факультеті Сімферопольського державного університету ім. М.В.Фрунзе з 01 вересня 1993 року по 26 червня 1998 року; зобов'язати відповідача призначити з 04 жовтня 2017 року та виплачувати позивачу пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 15.01.2011) у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати, вказаної у довідці, виданої прокуратурою Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року № 18-43вих17, з наступним проведенням перерахунку пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію.

В обґрунтування позову посилається на те, що 04 жовтня 2017 року він звернувся до Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з документами, необхідними для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». Новомосковським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України листом №8148\04\15 від 10 жовтня 2017 року відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, за відсутності стажу необхідного для призначення цього виду пенсії. Відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідач мотивував тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року за № 213-VІІ, скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01 жовтня 2017 року призначення пенсій по Закону України «Про прокуратуру» не передбачено. При цьому, в листі зазначено, що згідно з наданими документами, вислуга років позивача на момент звернення за призначенням пенсії складає 19 років 0 місяців 15 днів. Тобто, відповідачем відмовлено у зарахуванні до 20-річного стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, половини строку навчання у Сімферопольському державному університеті ім. М.В.Фрунзе на юридичному факультеті з 01 вересня 1993 року по 26 червня 1998 року. Посилаючись на ст.ст.24, 25 Закону України «Про вищу освіту», ст.46 Закону України «Про прокуратуру», в редакції від 05 листопада 1991 року, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначає, що після закінчення Сімферопольського державного університету ім. М.В. Фрунзе він здобув вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліста, за спеціальністю - правознавство, з присвоєнням кваліфікації юрист (час навчання становив 4 роки 9 місяців 25 днів). Наказом від 20 лютого 1997 він прийнятий на роботу в органи прокуратури Херсонської області стажистом на посаду слідчого прокуратури Верхньорогачицького району та з того часу працював на різних посадах в органах прокуратури. Відтак до 20-річного стажу який дає право на пенсію за вислугою років має бути зарахована половина строку навчання на юридичному факультеті у Сімферопольському державному університеті ім. М.В.Фрунзе, що складає 2 роки 5 місяців 12 днів, а вислуга років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» складає 21 рік 5 місяців 13 днів. Норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким передбачено, що з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «спеціальних» законів, зокрема до Закону України «Про прокуратуру» (№1697-VII від 14.10.2014, зі змінами) не підлягають застосуванню у даному випадку, оскільки спеціальною нормою, що регулює дані правовідносини є норма статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.

Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у задоволенні позову з посиланням на правомірність своїх дій.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд вважає за можливе ухвалити рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26 червня 1998 року ОСОБА_1 закінчив денну форму навчання на юридичному факультеті в Сімферопольському державному університеті ім. М.В.Фрунзе за спеціальністю правознавство з присвоєнням кваліфікації юриста спеціаліста, що підтверджено копією Диплому КР № НОМЕР_1.

Позивач працює на посаді заступника прокурора Дніпропетровської області - начальником управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності. Згідно з даними трудової книжки, роботу в органах прокуратури позивач розпочав 20 лютого 1997 року стажистом на посаді слідчого прокуратури, 11 лютого 1998 року призначений виконуючим обов`язки помічника прокурора до 12 березня 1998 року, 12 березня 1998 року призначений стажистом на посаду слідчого прокуратури, 17 вересня 1998 року - слідчого прокуратури, працював на посадах прокурора та працює по теперішній час на посаді в органі прокуратури безперервно.

04 жовтня 2017 року позивач звернувся до Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Листом № 8148/04/15 від 10 жовтня 2017 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, з посиланням на те, що його стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 19 років 0 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення. Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач послався на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, яким передбачено, що з 1.06.2015 скасовано норми щодо призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «спеціальних» законів, зокрема до Закону України «Про прокуратуру» (№1697-VII від 14.10.2014 року, зі змінами).

Стосовно наявності достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», слід виходити з наступного.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно записів трудової книжки позивача, 20 лютого 1997 року він прийнятий стажистом на посаду слідчого прокуратури Верхньорогачинського району, (26 червня 1998 року позивачем отримано диплом за період навчання 01 вересня 1993 року - 26 червня 1998 року) та до часу звернення з позовом працює в органах прокуратури, таким чином, на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років (04 жовтня 2017 року), загальний стаж роботи на посадах прокурорів для отримання права на пенсію складає 19 років 0 місяців 15 днів.

Також, матеріалами справи спростовуються посилання відповідача щодо відсутності підстав для зарахування половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Так, з 01 вересня 1993 року по 26 червня 1998 року позивач навчався на юридичному факультеті в Сімферопольському державному університеті ім. М.В.Фрунзе за спеціальністю правознавство з присвоєнням кваліфікації юриста спеціаліста.

Статтею 33 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що факультет - це структурний підрозділ вищого навчального закладу, що об'єднує не менш як три кафедри та/або лабораторії, які в державних і комунальних вищих навчальних закладах у сукупності забезпечують підготовку не менше 200 здобувачів вищої освіти денної форми навчання (крім факультетів вищих військових навчальних закладів (вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання), вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту, вищих навчальних закладів культури та мистецтва).

За результатом навчання позивач отримав вищу юридичну освіту, що дало йому можливість працевлаштуватися до органів прокуратури на посаду безпосередньо після закінчення навчання.

Статтею 46 Закону України «Про прокуратуру» (редакція станом на 1996 р.) встановлювався вичерпний перелік вимог до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, однією з яких є обов'язкове отримання вищої юридичної освіти.

Сімферопольський державний університет ім. М.В.Фрунзе є вищим навчальним закладом, який був акредитований у повному обсязі по IV рівню акредитації, юридичний факультет є факультетом вищого навчального закладу, де здобувалася вища юридична освіта і проходження повного курсу навчання на юридичному факультеті прирівнюється до проходження навчання у вищому юридичному навчальному закладі.

Відповідно до частини 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697 до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Враховуючи, що позивач закінчив денну форму навчання юридичного факультету за спеціальністю правознавство з присвоєнням кваліфікації спеціаліста юриста, наявні законні підстави для зарахування половини строку навчання до вислуги років, що дає право на призначення пенсії за статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», що складає 2 роки 5 місяців 13 днів.

Таким чином, загальний стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію згідно з статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» складає: 19 років 0 місяців 15 днів + 2 роки 5 місяців 13 днів = 21 рік 5 місяців 28 днів станом на 04 жовтня 2017 року - дату звернення з заявою про призначення пенсії.

Щодо права позивача на призначення пенсії за вислугою років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював в органах прокуратури з 20 лютого 1997 року. Під час роботи позивача, до ст.51-1 Закону України «Про прокуратуру» було внесено зміни (в редакції від 26 липня 2001 року), якими було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

У подальшому, з 01 жовтня 2011 року до ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» було внесено зміни та прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №4697-VII від 14 жовтня 2014 року та Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII , що набув чинності з 01 січня 2015 року, за нормами якої прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, внесеними змінами у статті 86 нового Закону України «Про прокуратуру» та Законом № 76-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено новий порядок призначення та визначення розміру пенсії за вислугу років прокурорам та слідчим, яким значно погіршено умови пенсійного забезпечення та суттєво порушено законодавчо визначені до цього гарантії пенсійного забезпечення для прокурорсько-слідчих працівників, а саме збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років та зменшено розмір відсотків призначеної пенсії від суми їхньої заробітної плати.

Щодо дії закону у часі необхідно зазначити, що у Висновках Верховного Суду України про правильне застосування положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ вказано, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У абз. 14 пункту 5 рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами і які відповідно до статті 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справ і щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Крім того, у цьому ж рішенні від 20 березня 2002 року у абз.4 п.6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року ІІІ-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004). Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. ( абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005).

Виходячи із викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007).

Водночас пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року. Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Більш того, в п.4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: - В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Рішенням Конституційного суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визнано неконституційними положення Закону в частині зменшення розміру довічного грошового утримання судді та пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-УШ в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів». Цим же розділом вказаного Закону скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до Закону «Про прокуратуру», що також не відповідає Конституції України. Оскільки, всі громадяни України рівні перед законом, то застосування закону до одних громадян і не застосування до інших не повинно мати місце.

Пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність поширюється на фізичних осіб (п.З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Враховуючи вищевикладене, внесенням змін до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 р. Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII та припинення призначення пенсій за вислугу років Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, у порушення ст. 22 Конституції України, суттєво звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, а саме: гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати, порядку її розрахунку та скасовано право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугу років.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013, ухваленого у справі № 1-2/2013р. зокрема також вказано, що Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лийте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час прийняття Закону № 213-VIII від 02 березня 2015 року та з 01 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, яким регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України (ст. 50-1). Саме за нормами цього закону не можливо було призначати «спеціальну» пенсію і вона мала призначатися «на загальних підставах».

Однак, з 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, статтею 86 якого після 14 липня 2015 року врегульовані питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.

Так, відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VIII (в редакції чинній на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Будь-які зміни до статті 86 вказаного Закону щодо відсутності права працівників прокуратури України на звернення до державних органів Пенсійного фонду України на призначення пенсії за вислугу років законодавцем на день розгляду справи та на день відмови позивачу у призначенні пенсії не внесено та не прийнято і в даних спірних правовідносинах має місце застосування діючих норм вищенаведеного спеціального Закону.

Частиною 3 статті 8 Основного Закону встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Також однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою, Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях, правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5 рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Окрім цього, у рішенні Конституційного Суду України у справі №1-9/2015 від 13 травня 2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності у старості та в інших випадках, передбачених законом. В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року №10-рп/2001). За Конституцією України, Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункти 1,3 статті 116).

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужене шляхом внесення змін до законодавства.

З огляду на викладене, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років в розмірі 90 % заробітку, враховуючи стаж роботи позивача, який становить 21 рік 05 місяців 15 днів, всупереч вимогам Конституції України поширює дію Закону № 213-VІІ на новий Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, який набрав чинності 15 липня 2015 року, який значно звужує гарантії позивача, що є недопустимим.

Крім цього, Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VІІ, в частині регулювання питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури України є спеціальним законом, та на сьогоднішній день повинен застосовуватися органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 цього Закону, за наявності відповідного загального та спеціального стажу і введений в дію після прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.

При цьому, щодо вимог позивача в частині вказівки зобов`язання відповідача проводити в наступному перерахунок пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію, слід дійти висновку про відсутність у суду компетенції на вирішення позовних вимог, які можуть як виникнути так і не виникнути в наступному, а отже в задоволенні даної частини позову належить відмовити.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим частково та таким, що підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 71, 158, 160 - 163, 183-2 КАС України, суд -

постановив:

позов ОСОБА_1 до Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789- XII.

Зобов'язати Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області зарахувати до 20-річного стажу, який дає право на пенсію за вислугою років половину строку навчання ОСОБА_1 на юридичному факультеті Сімферопольського державного університету ім. М.В.Фрунзе з 01 вересня 1993 року по 26 червня 1998 року.

Зобов'язати Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити з 04 жовтня 2017 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 15.01.2011) з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати згідно довідки прокуратури Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року № 18-43вих17 та виплачувати в подальшому пенсію у зазначеному розмірі до внесення змін в законодавство.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Новомосковського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Суддя Д.О. Парфьонов