Постанова № 70545274, 27.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3451/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області від 04.05.2017 року №1439;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Одеській області №952 о/с від 31.05.2017 року “По особовому складу”;

- поновити на посаді інспектора-криміналіста сектору криміналістичного забезпечення Малиновського відділу поліції в місті ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області майора поліції ОСОБА_1 з 02.06.2017 року та стягнути на його користь втрачене грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 02.06.2017 року і до дати винесення судового рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, наступне:

- висновок ГУПН в Одеській області «що він 22.11.2016 року через рухомий комплекс № 20301 «Каланчак» здійснив виїзд за межі України до АР Крим та 26.11.2016 року повернувся в Україну» є протиправним, оскільки відповідно до ст. 133 Конституції України, - систему адміністративно-територіального устрою України складають: ОСОБА_3 Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України, зокрема, входить ОСОБА_3 Крим;

- дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади було застосовано до ОСОБА_1 після спливу строків для його застосування, тобто з порушенням ст. 148 Кодексу законів про працю України, оскільки «проступок» вчинено 22.11.2016 року, а наказ № 952 о/с було прийнято 31.05.2017 року, то він є протиправним та таким, що прийнятий з порушенням строків для застосування дисциплінарного стягнення;

- відповідачем не були враховані особливі обставини позивача на момент звільнення: позивач терміново мав виїхати до АР Крим у зв’язку з тим, що там проживає його дядько, який є тяжко хворим інвалідом II групи;

- з наказом ГУНП в Одеській області від 04.05.2017 року №1439 та матеріалами службового розслідування позивач не ознайомлений;

- під час проведення службового розслідування на позивача чинили тиск, погрожували, звинувачували безпідставно у сепаратизмі, що є неприпустимим та принижує честь та гідність позивача як поліцейського;

- ОСОБА_1 не було відомо про існування наказу ГУНП в Одеській області «Про затвердження Правил внутрішнього трудового розпорядку ГУНП в Одеській області» № 876 від 28.04.2016 року і відповідно позивач з ним не був ознайомлений;

- відповідачем затверджено висновок службового розслідування без отримання письмових пояснень ОСОБА_1, що є безумовним порушенням п. 6.3.6. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 230 від 12.03.2013 року;

- в спірних наказах не розглядалась можливість застосування до позивача іншого дисциплінарного стягнення, не пов'язаного зі звільненням;

- підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни;

- звільнення позивача із займаної посади, не відповідає тяжкості вчиненого ним дисциплінарного проступку та відсутній факт нанесення шкоди збитків третім особам.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив суд продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду заперечення (т. 1 а/с. 43-46) в яких, зокрема, зазначив, що на підставі інформації з Управління внутрішньої безпеки в Одеській області, яка 10.03.2017 року надійшла до ГУНП в Одеській області ( щодо здійснення майором поліції ОСОБА_1 виїзду за кордон без повідомлення керівництва відділу поліції) наказом ГУНП в Одеській області № 784 від 14.03.2017 р. призначено службове розслідування.

07.04.2017 року затверджено висновок службового розслідування.

ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом ГУНП в Одеській області від 04.05.2017 року № 1439.

Наказом ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області від 31.05.2017 року № 952 «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного

відповідно до Дисциплінарного статуту).

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що матеріали справи містять всі необхідні відомості щодо прийняття оскаржуваного рішення, у зв’язку із чим може суд може продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

З урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 березня 2017 року наказом ГУНП в Одеській області № 784 було призначено службове розслідування по інформації з Управління внутрішньої безпеки в Одеській області, яка 10.03.2017 року надійшла до ГУНП в Одеській області про те, що майор поліції ОСОБА_1 здійснив виїзд за кордон без повідомлення керівництва відділу поліції.

В межах службового розслідування встановлено, що 22.11.2016 майор поліції ОСОБА_1 через рухомий комплекс № 200301, «Каланчак» здійснив виїзд за межі України до АР Крим та 26.11.2016 через зазначений комплекс повернувся в Україну. В подальшому, 30.12.2016 майор поліції ОСОБА_1 через пункт пропуску «Бачівськ» перетнув російську ділянку кордону в режимі «виїзд» до Росії та 06.01.2017 через вказаний пункт пропуску повернувся в Україну.

В порушення приписів ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС, затвердженого Законом України від 22.02.2016 року № 3460-ІV, Присяги працівника поліції, затвердженої Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п. 4 наказу ГУНП в Одеській області від 15.12.2015 № 150 та п. 6 наказу ГУНП в Одеській області від 30.11.2016 № 3000 майор поліції ОСОБА_1 з рапортом до керівництва ГУНП в Одеській області про надання дозволу на виїзд за кордон не звертався та відповідно дозвіл на виїзд не отримував, тим самим самовільно залишив місце несення служби.

В ході проведення службового розслідування майор поліції ОСОБА_1 надав довідку ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» № 9341 від 29.12.2016 про тимчасову непрацездатність поліцейського, яку видав лікар терапевт вказаної установи ОСОБА_4 про те, що він з 29.12.2016 по 07.01.2017 перебував на лікарняному. При цьому, надана довідка про тимчасову непрацездатність поліцейського № 9341 від 29.12.2016 має видимі ознаки виправлення.

З метою перевірки достовірності довідки № 9341 від 29.12.2016 на ім'я ОСОБА_1 до ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» надіслано запит.

Згідно довідки № 33/36-158 від 23.03.2017, виданої ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» в період з 21 по 27 листопада 2016 року та з 29.12.2016 по 07.01.2017 року поліцейський ОСОБА_1 до вказаної поліклініки не звертався. Відповідно даних журналу прийому хворих дільничним терапевтом ОСОБА_4, журналу реєстрації листків непрацездатності атестованих працівників в термін з 21 по 27 листопада 2016 року та з 29.12.2016 по 07.01.2017 року поліцейському ОСОБА_1 довідка про тимчасову непрацездатність не видавалась.

Також, в рамках проведення службового розслідування опитана лікар терапевт ОСОБА_4, яка заперечила факт видачі поліцейському ОСОБА_1 довідки про тимчасову непрацездатність № 9341 від 29.12.2016 р., вказані пояснення підтверджені поясненнями медсестер ОСОБА_5 та ОСОБА_6, записами у журналі прийому хворих дільничним терапевтом ОСОБА_4, журналом реєстрації видачі листків непрацездатності поліцейських.

07.04.2017 року затверджено висновок службового розслідування.

Пунктом 1 наказу ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області від 04.05.2017 року № 1439 «Про покарання працівників Малиновського ВП та Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП та покарання винних», за грубе порушення ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС, затвердженого Законом України від 22.02.2016 року № 3460-ІV, Присяги працівника поліції, затвердженої Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п. 4.1 наказу ГУНП в Одеській області від 28.04.2016 № 876, п. 4 наказу ГУНП в Одеській області від 15.12.2015 № 150 та п. 6 наказу ГУНП в Одеській області від 30.11.2016 № 3000, що виразилося у безпідставному, самовільному залишенні місця несення служби та відсутності на робочому місці в період з 21.11.2016 по 27.11.2016 та з 29.12.2016 по 07.01.2017, виїзду в зазначений період без дозволу за кордон, наданні недостовірних відомостей щодо перебування на лікарняному, проявлену нещирість під час проведення службового розслідування інспектора-криміналіста сектору кримінального забезпечення Малиновського ВП в місті ОСОБА_2 ГУНП в Одеській області майора поліції ОСОБА_1, звільнено з поліції.

Відповідно до абзацу 5 статті 18 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

02.06.2017 року наказом ОСОБА_2 управління Національної поліції в Одеській області від 31.05.2017 року № 952 по особовому складу, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) майора поліції ОСОБА_1. Підстава наказ ГУНП в Одеській області від 04.05.2017 року № 1439.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Аналогічний обов’язок Національної поліції України та її посадових й службових осіб щодо застосування положень Конвенції у своїй діяльності встановлений положеннями ч.2 ст.6 Закону України “Про Національну поліцію”.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини орган влади, який не є судом держави, для виконання ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, може розглядатись як “суд” у змістовному значені цього терміну (рішення у справі Срамек проти Австрії (Sramek v. Austria), п.36).

Отже “суд” може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії (рішення у справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. United Kingdom), п.201).

У пункті 108 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_7 проти України” (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд розглядаючи цю справу зазначає, що ВРЮ та парламент виконували функцію розгляду справи щодо заявника та винесення обов’язкового рішення. Отже, спершу суд повинен розглянути, чи були дотримані принципи незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обов’язкового для виконання рішення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визначає терміном “суд” не тільки суди загальної юрисдикції, але й інші органи влади, які розглядають справи осіб, а тому повинні дотримуватись принципу незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обов’язкового для виконання рішення.

Таким чином, ГУНП в Одеській області має всі необхідні ознаки “суду” у розумінні ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини її основоположних свобод 1950 року.

Виходячи з наведеної позиції Європейського суду з прав людини, суд при розгляді цієї справи повинен встановити чи були дотримані ГУНП в Одеській області принципи незалежного та безстороннього суду на стадії проведення службового розслідування та винесення обов’язкового для виконання рішення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII.

Згідно приписів частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно із частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

За змістом пункту шостого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Водночас, згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року №901-VIII до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» на поліцейських поширено дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (із наступними змінами).

Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету ОСОБА_8 України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно зі ст. 2 Статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу встановлена ст. 5 Статуту, де зазначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно із Статутом.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Згідно положень указаної статті з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.

Статтею 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачені строки накладення дисциплінарних стягнень.

Згідно цієї статті дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Виконання дисциплінарних стягнень передбачено статтею 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Відповідно до указаної статті дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Крім цього, варто зазначити, що порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні визначає Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за №541/23073 (далі - Інструкція №230).

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції № 230, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового і начальницького складу чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового і начальницького складу і можуть викликати суспільний резонанс.

В силу пунктів 2.5, 2.6 Інструкції № 230, підстави для призначення службового розслідування можуть міститися в службових документах осіб РНС, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих в установленому законодавством України порядку. Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

У відповідності до пункту 3.2 Інструкції № 230, службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Згідно пунктів 5.2-5.4 Інструкції початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.

Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування).

Якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що відповідачем було дотримано порядок та строки проведення службового розслідування, за наслідком якого вирішено накласти на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.

З встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 допущено порушення службової дисципліни, яке виразились у безпідставному невиході на роботу протягом тривалого часу а саме, у період з 22.11.2016 р. до 27.11.2016 р. та з 29.12.2016р. по 07.01.2017 р.

Поряд з цим, проаналізувавши наведені вище норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, варто зазначити, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. А такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни. Водночас при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість таких, обставини, за яких вони вчинені, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації.

Крім того, як встановлено судом, Довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського № 9341 від 29.12.2016 р. ОСОБА_1 звільнено від службових обовязків через тимчасову непрацездатність з 29.12.2016 року по 03.01.2017 року, стати до роботи 08.01.2017 року.

В ході проведення службового розслідування направлений запит для перевірки достовірності довідки № 9341 від 29.12.2016 на ім'я ОСОБА_1 до ДУ «ТМО МВС України по Одеській області».

Згідно довідки № 33/36-158 від 23.03.2017, виданої ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» в період з 21 по 27 листопада 2016 року та з 29.12.2016 по 07.01.2017 року поліцейський ОСОБА_1 до вказаної поліклініки не звертався. Відповідно даних журналу прийому хворих дільничним терапевтом ОСОБА_4, журналу реєстрації листків непрацездатності атестованих працівників в термін з 21 по 27 листопада 2016 року та з 29.12.2016 по 07.01.2017 року поліцейському ОСОБА_1 довідка про тимчасову непрацездатність не видавалась.

Згідно Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001 р.

Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (п. 1.1).

В свою чергу, судом направлявся запит до ДУ «Територіальне медичне об’єднання МВС України по Одеській області» з метою отримання інформацію щодо реєстрації довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського ОСОБА_1 за № 9341 від 29.12.2016 року, що видана лікарем ОСОБА_4, в журналі обліку бланків листків непрацездатності.

Отримано відповідь за вих. № 33/36-518 від 03.10.2017 р. до якої додано копію витягу з журналу обліку лістків непрацездатності (форми № 036/о), згідно якого довідка № 9341 видавалась ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце роботи: БЛО № 1 в Одеській області) лікарем ОСОБА_4 з 02.01.2017 р. по 10.01.2017 р. (діагноз ОРЗ) (т. 2 а/с. 14-17).

Крім того, на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі № 815/3451/17 прокуратурою Одеської області за вих. № 17п/1-367917 повідомлено, що першим слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області розслідується кримінальне провадження № 42017160000000568 від 04.05.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, стосовно факту подачі колишнім інспектором-криміналістом сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділення Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ОСОБА_1 завідомо підробленого документу - довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України № 9341.

Станом на 07.11.2017 у вказаному кримінальному провадженні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення будь-кому з фігурантів не повідомлялось. Досудове розслідування триває.

Щодо доводів позивача:

- про не розгляд можливості застосування іншого дисциплінарного стягнення, не пов'язаного зі звільненням;

- підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни;

- звільнення позивача із займаної посади, не відповідає тяжкості вчиненого ним дисциплінарного проступку та відсутній факт нанесення шкоди збитків третім особам;

- відповідачем не були враховані особливі обставини позивача на момент звільнення: позивач терміново мав виїхати до АР Крим у зв’язку з тим, що там проживає його дядько, який є тяжко хворим інвалідом II групи;

- з наказом ГУНП в Одеській області від 04.05.2017 року №1439 та матеріалами службового розслідування позивач не ознайомлений, суд вважає за необхідне зазначити.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на держ. рівні, так і на регіональному, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Це надає можливість представникові влади здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

На практиці існує приклад, коли позивач звертається до суду за вищевказаними причинами з вимогами скасувати протиправне рішення (наприклад, якщо було прийнято незаконне рішення про відмову в погодженні проекту, надання дозволу, внесення до переліку і т. п.). За підсумком такої ситуації суд приймає рішення, проте воно буде оголошено з прописаними в односторонньому порядку тезами:

- згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_8 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_8 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин;

- з урахуванням положення ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення;

- аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, встановлено, що з урахуванням положення КАС України щодо компетенції адмін. суду, останній не може підміняти інший орган державної влади і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади;

- крім того встановлено, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем;

- отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження прийнятих рішень виконавців влади, а також законодавці й, виконуючи цілі, встановлених адмін. судами щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається і не може втручатися в дискреції (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза перевірки за названим критеріям.

Зазначена позиція викладена в Визначеннях Вищого адміністративного суду від 05 березня 2015 року з справі № К/800/35996/14.

Твердження позивача про порушення строків застосування дисциплінарного стягнення суд вважає таким, що не грунтується на приписах національного законодавства.

Позивач посилається на ст. 148 КЗпП України, яка встановлює місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, вказані строки у спірних правовідносинах регулюються спеціальною нормою Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України (ст. 16).

Як свідчать матеріали справи, подія, яка стала підставою для службового розслідування мала місце з 22.11.2016 р. по 27.11.2016 р. та з 29.12.2016 р. по 07.01.2017 р.

Службове розслідування пол данному факту розпочато 14.03.2017 р., після отримання листа з Управління внутрішньої безпеки в Одеській області ДВБ Національної поліції України.

Висновки службового розслідування затверджені 07.04.2017 р. Наказом № 1439 прийнято 04.05.2017 р., тобто в межах місячсного строку після закінчення службового розслідування.

При цьому, 6-ти місячний строк (ст. 16 Дисциплінарного Статуту) також не порушено (22.11.2016. – 22.05.2017 р.).

Крім того, слід зазначити, що з метою дотримання прав ОСОБА_1 йому було запропановано надати пояснення по зазначеним вище обставинам. В свою чергу від надання будь-яких пояснень на підставі ст. 63 Конституції України він відмовився.

Згідно наказу МВС № 230 від 12.03.2013 за бажанням особи стосовно якої проводилося службове розслідування виконавець повинен ознайомити її із затвердженим висновком службового розслідуванням, а також з окремими матеріалами, зібраними в процесі його проведення в частині, яка стосується цієї особи, але в обов’язковому порядку лише за письмовим рапортом, який подається начальнику, що призначив службове розслідування. Рапорт в матеріалах службового розслідування відсутній, а тому підстав для надання ОСОБА_1А матеріалів службового розслідування для ознайомлення не має.

ВСУ в Постанові від 19.12.2016 р. у справі № 6-280/цс15 вказав, що оцінка дисциплінарного проступку повинна провадитись на підставі з’ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмових пояснень працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов’язку вимагати письмове пояснення від працівника і неотримання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Вказана позиція підлягає обов’язковому врахуванню (ст. 244-2 КАС України), а отже доводи позивача в частині відсутності його пояснень при проведенні службового розслідування, суд вважає безпідставними.

Крім того, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

роцесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.