Рішення № 70497643, 15.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14473/16-ц

Провадження № 2/161/674/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі : в складі: головуючої – судді Пушкарчук В.П., при секретарі Якушеву Р.І.,

з участю представника позивачів ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ПАТ "ОТП Банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5., приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги укладеного 10.12.2010 року і частині відступлення права вимоги за кредитним договором № СМ-SME-А00/028/2006 та іпотечним договором № РМ- SME-А00/033/2006

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ПАТ "ОТП Банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, в якому просять з урахування заяви про збільшення позовних вимог: 1)визнати недійсним кредитний договір № СМ-SME-А00/028/2006 року укладений 24.11.2006 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»; 2)визнати недійсним договір іпотеки № РМ- SME-А00/033/2006 від 24.11.2006 року укладеного між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» договір на приміщення площею 38 кв. м (АДРЕСА_1); 3) визнати недійсним додатковий договір від 27.09.2007 року № 1 до кредитного договору № СМ-SME-А00/028/2006; 4) визнати недійсним договір іпотеки № РМ- SME-А00/049/2007 від 27 вересня 2007 року нежилого приміщення №11 загальною площею 24,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1-а; 5)зобов’язати приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині скасування обтяження на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що 26.11.2006 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № СМ-SME-А00/028/2006 відповідно до умов якого кредитор надав Позичальнику кредит у розмірі 66500 доларів США зі строком повернення до 22.11.2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 26.11.2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк», укладено іпотечний договір № РМ- SME-А00/033/2006 відповідно до умов якого було передано належне ОСОБА_4 на праві власності нерухоме майно:квартиру,що знаходиться за адресою м. Луцьк, пр. Соборності, 32/39. В подальшому для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 27.09.2007 року між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений договір іпотеки № РМ- SME-А00/049/2007 на приміщення площею 24, 8 кв. м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка –Карого, 1. 10.12.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно зазначеного договору право вимоги згідно договору іпотеки (майнова порука) № РМ- SME-А00/049/2007 на приміщення площею 24,8кв. м. розташований в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого №1-а. перейшло від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Зазначений договір вважають неправомірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, таким що порушує законні права ОСОБА_4 та правомірно набутого зазначеного майна ОСОБА_3 в зв’язку з чим цей договір має бути визнаний недійсним. Просили визнати недійсним договір, з огляду на те, що відповідач не може виступати новим кредитором у зобов’язанні, оскільки у нього відсутнє право здійснювати розрахунки в іноземній валюті, зокрема і приймати платежі за кредитними договорами від боржників. Позивачі посилаючись на те, що договір відступлення прав вимоги та договір факторингу є різними між собою правочинами. Вищевказані правочини вважають такими, що суперечать за змістом п.5 ст. 203 ЦПК України та які не направленні на настання реальних правових наслідків. Також вказали, що ТзОВ «ОТП Факторинг» не може виступати кредитором у кредитному договорі та приймати за ним виконання. Крім того, договір факторингу (Договір про відступлення права вимоги укладений 10.12.2010 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5М.) укладений з грубим порушенням чинного законодавства та має ознаки фіктивності та підробки. Договір підписаний не уповноваженими на те особами. Договір відступлення прав вимоги та договір факторингу є різними між собою правочинами. При передачі заборгованості банки повинні були розділити боржників на фізичних та юридичних осіб . Також, згідно розпорядження Нацкомфінпослуг № 231 від 3 квітня 2009 року було визначено коло суб'єктів, до яких право вимоги могло бути відступлено за договором факторингу, - ними могли бути лише суб'єкти господарювання. Посилаючись на вищевикладені обставини просять суд задовольнити позовні вимоги повністю, з урахування заяви про збільшення позовних вимог. Ухвалою суду від 02.02.2017 року залучено до участі у зазначеній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 збільшені позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що договори відступлення права вимог є законними та правомірними. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутності. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 всудове засдання не з’явилась, хоч про час та місце розгляд справи повідомлялася належним чином. Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. Судом встановлено,що 24.11.2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено Кредитний СМ-SМЕ А00/028/2006 (надалі Кредитний договір) за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 66 500 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки №РМ-SМЕ А00/033/2006 від 24.11.2006 року, відповідно до умов якого було передано в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою, м. Луцьк, пр. Соборності, 32/39, посвідчений нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 27.09.2007 року, між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №СМ-SМЕ А00/028/2006 від 24.11.2006 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитним договором, 27.09.2007 року між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений договір іпотеки № РМ- SME-А00/049/2007 на приміщення площею 24, 8 кв. м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка – Карого, 1а. В подальшому, 10.12.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до умов якого та на підставі укладеного Договору купівлі-продажу Кредитного портфелю від 10.12.2010 року, ПАТ «ОТП Банк» відступив ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за Договорами забезпечення кредитних договорів з правом звернення стягнення на заставлене майно. 10 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відчужив ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» кредитний портфель. Відповідно до ст.1 цього Договору кредитний портфель це право вимоги до боржника щодо сплати загальної суми заборгованості боржника перед продавцем. Відповідно до п. 3.3 цього Договору Покупець набуває усі права вимоги за Кредитними договорами в тому числі сум основного боргу, відсотків, штрафних санкцій в тому числі нарахованих Покупцем та звернення стягнення на заставлене майно, як забезпечення зобов’язань боржників за кредитним договорами. Відповідно до Додатку № 1 цього договору, до кредитного портфелю входять право вимоги, в тому числі, за Кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24.11.2006 року зі змінами та доповненнями викладеними у додаткових договорах до нього. 10.12.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до умов якого та на підставі укладеного Договору купівлі-продажу Кредитного портфелю від 10.12.2010 року, ПАТ «ОТП Банк» відступив ТзОВ «ОТп Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за Договорами забезпечення кредитних договорів з правом звернення стягнення на заставлене майно. Відповідно до Додатку №1 до цього договору Клієнт відступив Фактору права вимоги в тому числі, за Договором іпотеки №PM-SME A00/033/2006 від 22.11.2006 року та Договір іпотеки (майнової поруки) РМ- SME-А00/49/2007 від 27.09.2007 року. Як вбачається з Додатку №1 до договору про відступлення права вимоги від 10.12.2010 року до ТзОВ «ОТП Факторинг» набуло право вимоги в обсягах передбачених ст. 514 ЦК України, де зазначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 10.12.2010 року між ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Бане» був укладений договір комісії, предметом якого стало обслуговування Кредитного портфеля ПАТ «ОТП Банк» за дорученням ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» та за рахунок останнього включаючи, але не обмежуючись таким (п.3.1. Договору):-п.3.1.2. приймати платежі за Кредтними договорами боржників/поручителів у національній та іноземній валюті. Згідно п. 3.2.2. конвертувати отримані кошти в іноземній валюті, в українську гривню та перерахуванняі їх на користь Комітента; 3.2.4 перераховувати Комітенту усі кошти отримані Комісіонером від реалізації заставленог майна; 3.2.5. за погодженням з Комітентом вносити зміни та доповнення до Кредитних договорів застави, укладати нові договори, надавати Боржникові довідки про стан обслуговування кредитних договорів4 вчиняти інші дії необхідні для обслуговування кредитного портфелю. Відповідно до Додатку 1 до цього договору, до Кредитного портфелю що зобов’язується обслуговувати Відповідач 2 входять зобов’язання ОСОБА_4 за кредитним договором № СМ-SME-А00/028/2006від 24.11.2006 року, договору іпотеки № РМ- SME-А00/033/2006, договором іпотеки № РМ- SME-А00/049/2007 від 24.11.2006 року. Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Так, відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не же бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ст. 512 ЦК України). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 515 ЦКК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Положення Цивільного кодексу України не містять жодних обмежень щодо предмету договору факторингу (право грошової вимоги), за критерієм віднесення носія вказаної заборгованості до кола суб'єктів господарювання. Так, згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, ЦК України не містить вимоги щодо предмету договору в залежності від належності вказаної заборгованості до фізичної особи чи до суб'єкту господарювання. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно положеннями ч. 4 статті 8 ЦПК у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує акт законодавства, який має вишу юридичну силу. Hi Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу. Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. При цьому п. 1 Розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року виключав безпосередньо фізичних осіб з кола переліку осіб, що беруть участь в операції факторингу, оскільки передбачає таку сукупність ознак, як фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання та відповідно набуття відступленого права грошової вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання. Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року встановлено невідповідність зазначеного розпорядження № 231 від 03.04.2009 року правовим актам вищої юридичної сили, зокрема ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги державне регулювання ринків фінансових послуг» та глави 73 Цивільного кодексу України та визнано нечинним, таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Предмет Договору факторингу також відповідає вимогам ст. ст. 1077, 1078 ЦК України, адже ним передбачено зобов'язання фактора (ТОВ "ОТП Факторинг Україна") сплатити клієнту (ПАТ «ОТП Банк") грошові кошти в розмірі та порядку, зазначеному в розділі 5 цього Договору, та зобов'язання клієнта відступити за це фактору право грошової вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, зокрема, до позивача. Отже, набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_4 є правомірним. Стосовно посилань позивачки як підставу недійсності оскаржуваних договорів, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не може бути стороною договору факторингу, оскільки на теперішній час не є фінансовою установою та втратили право приймати платежі за кредитним договором від боржників/поручителів у національній та іноземній валюті, то суд враховує наступне. У відповідності до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями ст. ст. 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу. З тексту договору факторингу суд вбачає, що на момент його укладення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи та було внесено до Державного реєстру фінансових установ України» (реєстраційне свідоцтво №241 від 03.12.2009 року). Зазначене підтверджено представником відповідача у письмових запереченнях, та у судовому засіданні. Оскільки, суд досліджує правомірність та відповідність договору нормам чинного законодавства на момент його укладення, то вбачає, що суб'єктний склад Договору факторингу відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, зокрема, фактором за цим договором є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", що на моменту укладення оскаржуваних договорів було фінансовою компанією, видом діяльності якої є надання фінансових послуг. Також безпідставним є твердження позивачки, що у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому не має законного права приймати платежі від позичальника в іноземній валюті. З цього приводу зробив висновок Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в ухвалі від 17.06.2015 у справі №6-10382св15 зазначив, що «оформлюючи відступлення права вимоги банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання. Законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 28 листопада 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії)». Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня (постанова Верховного Суду України №6-79цс14 від 02 липня 2014 року). Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). За таких обставин, на отримання права вимоги за заборгованістю у гривнях Товариство не повинно мати ліцензію за здійснення валютних операцій, так як зобов'язання повинно виконуватися у гривні. Також, слід вказати, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, судом не приймаються до уваги посилання представника позивачів стосовно того, що в один день не можуть бути підписані два договори (договір факторингу та договір відступлення прав вимоги) однією особою в різних місцях, оскільки дані посилання належними доказами не підтвердженні. Правомірність підпису уповноваженої особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна», наявна в оскаржуваних договорах, матеріалами справи не спростована. Також, відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір відступлення права вимоги є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Суд вважає, що спірні договори відповідають вимогам законодавства, були спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених ними, відповідають вимогам закону щодо форми та порядку укладення. Відповідно статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи Договір відступлення права вимоги підписаний заступником Директора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» позивачем що діяв на підставі Статуту компанії та скріплений печаткою. Вказаний договір нотаріально посвідчений. Відповідно до п. 3.1. Статуту ПАТ «ОТП Банк», Банк має повну та скорочену офіційні назви. Відповідно до п. 3.2. скорочена назва Банку – АТ «ОТП Банк». Таким чином, Договір про відступлення права вимоги був підписаний уповноваженими представниками. Відповідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Вимогами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачами та їх представником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оскаржувані договори не відповідають вимогам чинного законодавства та не відповідають положенням ст. ст. 16, 203 - 204, 215, 1077, 1079 ЦК України.. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст.10 ЦПК України, 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Суд вбачає, що відповідачами під час укладання оспорюваних договорів у було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тому відмовляє у їх задоволенні у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись с ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 179, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.. 11, 15, 16, 203, 215, 216, 509, 512, 514, 516, 517, 526, 527, 572, 593, 598, 599, 626, 627,631, 1049, 1054, 1077- 1086 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні вимог про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги укладеного 10.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №9590 в частині відступлення права вимоги за кредитними договором № СМ-SME-А00/028/2006 та іпотечним договором №PM-SME-А00/033/2006 року; визнання недійсним кредитного договору № СМ-SME-А00/028/2006 року укладеного 24.11.2006 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк»; визнання недійсним договору іпотеки № РМ- SME-А00/033/2006 від 24.11.2006 року укладеного між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» договір на приміщення площею 38 кв. м (АДРЕСА_1); Визнання недійсним додаткового договору від 27.09.2007 року № 1 до кредитного договору № СМ-SME-А00/028/2006; визнання недійсним договору іпотеки № РМ- SME-А00/049/2007 від 27 вересня 2007 року нежилого приміщення №11 загальною площею 24,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1-а; зобов’язання приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині скасування обтяження на предмет іпотеки - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області В.П. Пушкарчук