Постанова № 70488359, 24.11.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Пастернак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у червні 2017 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нескладанні висновку та неприйнятті рішення про призначення одноразової грошової допомоги та невиплаті йому цієї допомоги у зв’язку з визначенням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в поліції; зобов’язати відповідача скласти висновок та прийняти рішення про призначення та виплату йому такої допомоги. Обгрунтовував позов тим, що з грудня 1997 року по 06 листопада 2015 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року прийнятий на службу в Національну поліцію України, звідки звільнений на підставі наказу від 30 травня 2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). В період проходження служби в поліції, а саме 27 травня 2016 року рішенням військово-лікарської комісії встановлений причинний зв'язок захворювань позивача з проходженням служби в органах внутрішніх справ. В подальшому 23 червня 2016 року медико-соціальною експертною комісією проведено його огляд та встановлено інвалідність третьої групи, яка пов’язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ. 08 вересня 2016 року йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках – 50 %. Наказом МВС України № 4 від 11 січня 2016 року (зі змінами згідно з наказом № 916 від 12 вересня 2016 року) затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до якого одним із випадків призначення такої допомоги є обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ. 08 вересня 2016 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення одноразової грошової допомоги і подав необхідні документи. Відповідно до вказаного Порядку фінансовий підрозділ у десятиденний строк з дня реєстрації документів мав підготувати висновок про призначення одноразової грошової допомоги, а керівник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області у п’ятнадцятиденний строк повинен був прийняти рішення про призначення йому виплати одноразової грошової допомоги шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови – письмовим повідомленням із зазначенням мотивів відмови. Однак, у порушення зазначених вимог, листом заступника начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 13 червня 2017 року йому роз’яснено, що оскільки його захворювання є віддаленим наслідком перенесеної відкритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, яка сталася внаслідок ДТП, спричиненої внаслідок порушення ним правил дорожнього руху, то це відповідно до ст. 101 Закону України «Про національну поліцію» є підставою, за якої призначення і виплата допомоги не здійснюється. Позивач стверджує, що докази його вини у ДТП відсутні, його не було притягнуто ні до кримінальної, ні до адміністративної, ні до дисциплінарної відповідальності, відтак, підстави невиплати допомоги, передбачені ст. 101 Закону України «Про національну поліцію» відсутні, а дії відповідача є такими, що не відповідають вимогам закону, порушують його права, тому просив позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позов підтримали з викладених у позовній заяві обставин та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позову не визнав, підтримав письмові заперечення на позов. Вказав, що інвалідність позивача є наслідком вчинення ним діяння, яке є адміністративним правопорушенням, що підтверджено висновком службового розслідування від 16 грудня 1999 року та свідоцтвом про хворобу № 45 від 27 травня 2016 року. За вчинене порушення ОСОБА_1 було притягнуто до дициплінарної відповідальності у виді догани. Догана була оголошена усно, що відповідає вимогам Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року № 1368-XII, відповідно до якого облік оголошених усно дисциплінарних стягнень не вівся. Відтак, зазначене відповідно до вимог ст. 101 Закону України «Про національну поліцію» є підставою, за якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Просив у задоволенні позову відмовити.

Після оголошеної в розгляді справи перерви від усіх учасників судового провадження надійшли заяви про завершення розгляду справи без їхньої участі.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши наведені в них доводи та заперечення сторін, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Наказом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області № 102 о/с від 30 травня 2016 року позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (через хворобу).

Рішенням військово-лікарської комісії – постановою № 45 ДУ "ТМО МВС України по Тернопільській області" від 27 травня 2016 року встановлений причинний зв'язок захворювань позивача з проходженням служби в органах внутрішніх справ - "Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ".

Відповідно до довідки обласної МСЕК № 1 Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи серії АВ № 0798403 від 01 липня 2016 року, позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ) на строк до 01 липня 2017 року (дати, з якої встановлено інвалідність, не зазначено) та згідно з довідкою серії АГ № 0011065 від 08 вересня 2016 року визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: 50%.

08 вересня 2016 року відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 позивач звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області із заявою, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу, у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та національної поліції. До заяви позивач додав копію паспорта, довідку МСЕК серії АВ № 0798403 від 01 липня 2016 року та довідку АГ № 0011065 від 08 вересня 2016 року, постанову № 45 ДУ "ТМО МВС України по Тернопільській області" від 27 травня 2016 року.

13 червня 2017 року Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області позивачу надіслано лист № 340/05/3-2017, у якому роз’яснено, що випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога, та підстави, за яких її призначення не здійснюється, визначені ст. ст. 97 – 101 Закону України «Про національну поліцію», зокрема п.п. а п. 1 ст. 101 цього Закону передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням. З виписки з акта огляду МСЕК та Постанови № 45 від 27 травня 2016 року ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Тернопільській області» вбачається, що захворювання є віддаленим наслідком перенесеної відкритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, яка сталася внаслідок ДТП 11 грудня 1999 року. У висновку службового розслідування від 16 грудня 1999 року зазначено, що причиною ДТП стало порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху та недостатні навики керування автомобілем. Враховуючи зазначене, позивачу повідомлено, що підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги немає.

Як убачається з висновку службової перевірки за фактом ДТП за участю старшого інспектора ДПС ОР ДПС ВДАІ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 від 16 грудня 1999 року, складеного заступником начальника УДАІ УМВС України в Тернопільській області, 11 грудня 1999 року ОСОБА_1 під час несення служби із забезпечення безпеки дорожнього руху виявив водія, який керував транспортним засобом «ВАЗ 2106», державний реєстраційний номер К22-23ТЕ, з ознаками алкогольного сп’яніння, та, відсторонивши його від керування, сам сів за кермо зазначеного автомобіля для доставки його на штрафмайданчик. Під час руху зазначений автомобіль викинуло з проїзної частини дороги на трав’яний газон та він зіткнувся з деревом, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.

У зазначеному висновку вказано, що причиною ДТП стало порушення ОСОБА_1 п.п. 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху та недостатні навики керування автомобілем.

В резолютивній частині висновку зазначено: 1) службову перевірку вважати завершеною; 2) за вчинення ДТП ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності; 3) травму у вигляді перелому кісток лівого стегна і гомілки, перелому нижньої щелепи ОСОБА_1 отримав при виконанні службових обов’язків, безпосередньо пов’язаних з охороною громадського порядку, в тверезому стані; 4) копію висновку направити в УРОС УМВС України та ВДАІ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області.

У свідоцтві про хворобу № 45 від 27 травня 2016 року військово-лікарської комісії ДУ "ТМО МВС України по Тернопільській області" міститься посилання на зазначений вище висновок службової перевірки від 16 грудня 1999 року, та вказано, що травми ОСОБА_1 отримані 11 грудня 1999 року внаслідок його правопорушення. В результаті ДТП ОСОБА_1 отримав відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив, політравму.

Відповідно до довідки обласної МСЕК № 1 Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи серії АВ № 0813916 від 19 червня 2017 року позивачу підтверджено ІІІ групу інвалідності (захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ) на строк до 01 липня 2019 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VІІІ ).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону №580-VІІІ одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 Закону №580-VІІІ порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського визначає Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 (далі – Порядок № 4).

Положеннями п. 1 розділу ІІ Порядку № 4 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, – дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

За приписами п. 1 розділу ІІІ Порядку № 4 формування пакета документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у поліції здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції, фінансовими підрозділами головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці цих органів та фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК).

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку № 4 заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. Пунктом 5 вказаного розділу передбачено, що для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу заяву (рапорт) із документами, що визначені цим пунктом.

Пунктами 1, 2 розділу IV Порядку № 4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2.

Керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови – письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Судом установлено, що з 01 липня 2016 року (з дати видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії) позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі визначення йому інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов’язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції, і відповідно до ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" за умови подання до відповідача заяви та інших документів, перелік яких визначений Порядком № 4. Обов'язок вчинення дій, передбачених Порядком № 4, спрямованих на отримання позивачем такої одноразової грошової допомоги виникає у відповідача після отримання від поліцейського відповідної заяви.

Проте, як установлено в ході розгляду справи, керівником Національної поліції рішення про призначення виплати позивачу одноразової грошової допомоги чи про відмову у її виплаті згідно з Порядком № 4 не приймалось.

Відповідно до листа № 340/05/3-2017 від 13 червня 2017 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги з посиланням на п.п. а п. 1 ст. 101 Закону України «Про національну поліцію».

Статтею 101 зазначеного Закону визначені підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Зокрема, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Подія, що трапилася 11 грудня 1999 року під час несення ОСОБА_1 служби з охорони громадського порядку, не містить ознак кримінального правопорушення.

Представник відповідача в судовому засіданні стверджував, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, що підтверджується висновком службової перевірки та свідоцтвом про хворобу № 45.

Однак, із такими твердженнями суд погодитись не може.

Так, поняття адміністративного правопорушення визначене у статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення – «Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.».

Редакція статті 9 цього Кодексу, яка була чинною станом на 11 грудня 1999 року містила аналогічне визначення поняття адміністративного правопорушення, з одною лише відмінністю щодо виду власності, на яку посягає діяння (соціалістична власність).

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності також встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, відповідно до ст. 222 цього Кодексу, яка була чинною станом на 11 грудня 1999 року, передбачено, що від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за правопорушення, передбачені ст. 124 (порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, крім передбачених статтею 123, частинами першою або другою статті 130 цього Кодексу, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна) мають право начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у відділі внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів відділення (відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ.

Відповідачем не надано постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи будь-якою іншою статтею цього Кодексу в порядку, встановленому законом, який був чинним станом на 11 грудня 1999 року.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Те ж саме стосується й адміністративної відповідальності особи.

В Україні визнається та діє принцип верховенства права, виходячи з якого конституційна презумпція невинуватості особи поширюється і на обвинувачення її у вчиненні адміністративного правопорушення.

Так, розглядаючи справу № 1-34/2010, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 грудня 2010 року вказав, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

З огляду на викладене, доказом вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення може бути лише постанова компетентного органу, який відповідно до закону, що був чинним на момент його вчинення, мав повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення та притягувати особу до адміністративної відповідальності.

Однак, таких доказів суду не надано.

Доводи відповідача про те, що за вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року № 1368-XII, не заслуговують на увагу, оскільки, за відсутності письмових доказів, доводи про те, що мало місце оголошення усного дисциплінарного стягнення, хоч це і не суперечить зазначеному нормативно-правовому акту, можуть бути тільки припущенням.

Більше того, дисциплінарна відповідальність є іншим самостійним видом юридичної відповідальності.

За таких обставин, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів про те, що інвалідність ОСОБА_1 є наслідком діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням, передбачені ст. 101 Закону України «Про національну поліцію» підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, відсутні.

З приводу причинного зв'язку захворювання позивача з проходженням ним служби в поліції суд бере до уваги, що рішення військово-лікарської комісії – постанова № 45 ДУ "ТМО МВС України по Тернопільській області" від 27 травня 2016 року складена відповідно до Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого Наказом МВС України № 85 від 06 лютого 2001 року.

Зокрема, п. 1.77 цього Порядку передбачено, що у всіх випадках при медичному огляді осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців, коли їм встановлено діагноз, ВЛК визначає причинний зв'язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва).

Пунктом 1.78 визначено конкретні формулювання, в яких виносяться постанови ВЛК про причинний зв'язок, зокрема "Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ", якщо воно виникло в період проходження служби в органах внутрішніх справ або коли захворювання, яке виникло до служби, в період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби (п.п. 1.78.8).

Зміни до Порядку, затвердженого Наказом МВС України № 85 від 06 лютого 2001 року, по даний час не внесені, тому в постанові ВЛК про причинний зв'язок захворювання позивача вказано, що це захворювання пов’язане з проходженням в органах внутрішніх справ.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, повідомивши позивача листом про відсутність підстав призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги, допустив порушення вимог чинного законодавства, що визначає гарантії соціального і правового захисту працівників поліції, а також норми, які встановлюють порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності таких працівників. Дискреційні функції ГУ НП в Тернопільській області щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, коли позивач йому надав всі необхідні документи про встановлення йому третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, протягом шести місяців після звільнення його з поліції, жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем у листі підстави відмови не належать до передбачених законом підстав відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Згідно з частиною третьою статті 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов’язання відповідача суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Частиною другою статті 162 КАС України передбачено чіткий перелік позовних вимог які може задовольнити суд при ухваленні постанови про задоволення позову.

Так, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 162 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Разом з тим, цією ж статтею передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року № 7 у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов’язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов’язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_3 проти України» від 5 квітня 2005 року зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб засіб захисту був «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 16 квітня 2015 року у справі № 826/4418/14, висновки якого відповідно до ч. 2 ст. 244-2 КАС України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно зобов’язати відповідача скласти висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності, зобов’язати прийняти рішення про призначення виплати йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв’язку з втратою працездатності.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 97, 101 Закону України "Про Національну поліцію", Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, керуючись, керуючись ст.ст. 6 – 11, 14, 71, 94, 159 – 163, 167, 186, 244-2, ч. ч. 1, 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, які полягають у нескладанні висновку та неприйнятті рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції України в Тернопільській області скласти висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції України в Тернопільській області прийняти рішення про призначення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку з втратою працездатності.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.