Рішення № 70470562, 23.11.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8338/15-ц

Провадження № 2/204/56/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.

за участю секретаря Старостенко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - Національний Банк України, ОСОБА_5 про захист порушених прав споживача, визнання дій протиправними та правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором №МL-300/683/2007 від 11.12.2007р. в розмірі 18310,68 доларів США, а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що відповідно до умов Кредитного договору ML-300/683/2007 від 11.12.2007р. відповідачу-1 ОСОБА_4 AT «ОТП Банк» (яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») надано кредит в розмірі 50000,00 доларів США. У відповідності до пп. 1.1. даного Кредитного договору, Банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у Кредитному договорі. Посилаючись на ст.1054 ЦК України, зазначили, що свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредит, що підтверджується кредитною заявкою та випискою з поточного рахунку відповідача. Згідно ч. №2 Кредитного договору, повернення відповідної частини Кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати платежів у розмірі, строки, що визначені у Додатку №1 до Кредитного договору, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором з відповідачем-2 - ОСОБА_5 (поручитель) укладено договір поруки № 8К-300/683/2007 від 11.12.2007р. зі змінами та доповненнями, відповідно до якого відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання відповідачем-1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за Кредитним договором. На сьогоднішній день відповідач-1 не виконує обов'язки по кредитному договору, досудові вимоги від 23.10.2015р. не виконані, у зв'язку з чим станом на 20.10.2015р. виникла заборгованість за Кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007р. в розмірі 18 310,68 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (2161,7536 грн. за 100 дол. США) станом на 20.10.2015 складає 395 831,78 грн., з урахуванням: залишок заборгованості за кредитом - 16 804,06 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом -1 506,62 доларів США. На даний час свої зобов'язання перед Банком відповідач-1 не виконав. Відповідно до договорів Поруки порукою за цими Договорами забезпечуються вимоги позивача щодо сплати відповідачем-1 кожного і всіх його боргових зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі. Згідно з п. 1.2. Договору поруки, банк може звернутись з вимогою про виконання Боргових зобов'язань за Кредитним договором як до Позичальника, так і до Поручителя чи до обох одночасно. Посилаючись на ст.554 ЦК, зазначили, що оскільки відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем, то вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором пред'являються позивачем солідарно до обох відповідачів. Тому, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був вимушений звернутися до суду для стягнення вказаної вище суми заборгованості.

27 квітня 2016 року в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - Національний Банк України, ОСОБА_5 про захист порушених прав споживача, визнання дій протиправними та правочину недійсним. В обгрунтування зазначила, що 11.12.2007 року позивач та відповідач склали й підписали текст кредитного договору №ML-300/683/2007, який є договором споживчого кредитування в значенні, встановленому Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки його цільовим призначенням є «споживчі цілі» - оплата за придбання нерухомості. Посилаючись на ч.1,3 ст.215, ч.1,3 ст.203 ЦК України, зазначила, що вважає, що даний кредитний договір як правочин, не відповідає законодавству і її внутрішній волі. Цей правочин є несправедливим по відношенню до неї та вчинений відповідачем з порушенням принципу добросовісності. Дії відповідача під час укладення та виконання правочину є протиправними, що визначені законом як нечесна підприємницька діяльність. Внаслідок вчинення Кредитного договору її права як споживача є порушеними і такий правочин не може продовжувати бути чинним. Посилаючись на п.6 ч.1 ст.3 ЦК, ЗУ «про захист прав споживачів», рішення Конституційного суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011 року, зазначила, що вказаний кредитний договір необхідно буде вважати недійсним, якщо його зміст не відповідає вимогам законодавства ч. 1 ст. 203 ЦКУ, зокрема принципам справедливості, розумності та добросовісності; нормам та положенням ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів» та іншим актам цивільного законодавства. Будучи необізнаною в сфері фінансів та права, вона до останнього часу вважала відповідача добросовісним, покладалась на його публічний авторитет, і тому вважала, що Кредитний договір відповідає законодавству і що сторони в момент укладення Кредитного договору дотримувались всіх вимог законодавства. Також вона покладалась на державний контроль збоку НБУ і вважала, що діяльність відповідача належним чином підконтрольна. Але ж отримавши вимогу банку про погашення кредиту, вона усвідомила невідповідність правочину її внутрішній волі. Банк звернувся із позовом до суду про стягнення з неї значно вищої суми боргу, ніж вона очікувала. Звернувшись за правовою допомогою до фахівців вона зрозуміла, що Кредитний договір було укладено без дотримання вимог законодавства, внаслідок чого зміст Кредитного договору не відповідає закону і не може продовжувати бути чинним. Виходячи з наведеного, керуючись ч. 1 ст. 261, ч. 5 ст. 267 ЦКУ, вважає, що перебіг позовної давності щодо викладених у цій заяві позовних вимог, у зв'язку із наявними обставинами, розпочався із дати отримання нею вимоги банку, а не з дати підписання договору (як вважає банк), і до них не може бути застосовано наслідки спливу позовної давності. Посилаючись на ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 ЦК України, зазначила, що зазначені норми права комплексно, вбачається, що дійсність договору (поміж іншим) прямо пов'язана із наявністю в ньому умов, визначених актами цивільного законодавства України як обов'язкові, і належному змісту цих умов. Відповідно, договір, який не містить зазначених обов'язкових частин, або якщо ці частини не відповідають (суперечать) вимогам актів цивільного законодавства, може бути визнаний недійсним. Таким чином, Державою, з метою захисту прав споживачів, встановлено обмеження принципу свободи договору шляхом встановлення вимог до змісту договору споживчого кредиту та визначення критеріїв справедливості та нечесної підприємницької діяльності. Такі вимоги (обмеження та принципи) встановлені ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення Кредитного договору, а саме - в редакції від 13.01.2006 року,) та в Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ 10.05.2007 №168 (надалі - Правила). Частиною 2 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», визначено процедуру, що в обов'язковому порядку повинна передувати укладенню Кредитного договору, а саме - кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про кредитні умови, зокрема, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Слід зазначити, що перед укладенням Кредитного договору зазначена процедура виконана кредитодавцем не була. Немає і не може бути доказів того, що споживач отримував зазначені роз'яснення і, відповідно, мав можливість здійснити свідомий вибір. Відповідно до п. 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ 10.05.2007 №168 банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. За таких обставин, враховуючи відсутність у відповідача письмових доказів про виконання ним зазначеної переддоговірної процедури, дії відповідача, які передували укладенню Кредитного договору і які полягають в неналежному (вчиненому із порушенням Правил) інформуванні її про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, необхідно вважати такими, що порушили встановлену законом обов'язкову переддоговірну процедуру, і з огляду на ч. 3 ст. 13. ст. 16 ЦКУ повинні бути визнані протиправними. Вважає, що Банк, усвідомлюючи внутрішню волю позичальника - цілі кредитування (придбання нерухомості в Україні за гривні), всупереч закону, не запропонував споживачу інші схеми кредитування, зокрема в національній валюті - гривні, хоча такі схеми існували в переліку послуг банку. Це було зроблено професіоналом у сфері фінансів з метою протиправного перекладання на необізнаного споживача власних валютних ризиків, які внаслідок подальших подій в Україні збільшили зобов'язання споживача майже у п'ять разів (500%). Це призвело також до того, що споживачу, який не має права здійснювати розрахунки за продукцію на території України в іноземній валюті та який отримує доходи в гривні, була безальтернативно нав'язана скрита платна послуга - а саме, необхідність здійснювати обмін валюти на гривню для розрахунків із третіми особами, і необхідність обміну гривні на валюту для розрахунків із банком по кредиту. Плата за цю послугу полягає в маржі (різниці) між курсом купівлі і курсом продажу валюти за гривні. Вважає, що зазначена послуга не описана в Кредитному договорі (вона є прихованою), від неї споживач не мав можливості відмовитись, що суперечить другому абзацу ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про те, що споживач не має сплачувати кредитодавцю будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи, що не були зазначені у договорі. Крім того, всупереч п. 3.8 Правил, в Кредитному договорі не зазначено інформації щодо методики, яка використовується для визначення валютного курсу, строків та комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення кредитної заборгованості. Слід також звернути увагу суду, що умови та порядок використання іноземної валюти на території України встановлено Декретом Кабінету міністрів України (який має статус закону) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за №15-93 (надалі - Декрет). Посилаючись на п. «г» ч.4 ст.5, ч.2 ст.13 Декрету, зазначила, що в свою чергу, сам банк, щоб здійснити валютну операцію по наданню споживачу кредиту в іноземній валюті повинен отримати генеральну ліцензію НБУ (п. 2 ст. 5 Декрету). Але ж в генеральній ліцензії відповідача серед дозволених йому валютних операцій на території України немає такої операції як «надання кредитів в іноземній валюті споживачам на споживчі цілі». Вважає, що таким чином, запропонувати і видати споживчий кредит в іноземній валюті на території України для банку України є неможливим, а для споживача є неможливим законно використати такий кредит. Відповідно дії відповідача (суб'єкта валютного контролю і професійного оператора фінансових послуг), які полягають в пропонуванні, встановленні процедури видачі і самої видачі споживчого кредиту в іноземній валюті є протиправним, оскільки напряму суперечить нормам законодавства України і порушує публічний порядок, а тому кредитний договір має бути визнаний недійсним. За таких обставин, дії відповідача, які полягають в безальтернативному визначенні долара США як валюти кредиту (замість гривні) є зловживанням правом і з огляду на ч. 3 ст. 13. ст. 16 ЦКУ повинні бути визнані протиправними. Крім того, сам Кредитний договір, в якому зобов'язання виражено в іноземній валюті і приховано непередбачені змістом обов'язкові для споживача платні послуги відповідача, є несправедливим і як наслідок, недійсним. Слід також звернути увагу суду на той факт, що згідно з положеннями ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у НБУ банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта згідно з «Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в МЮУ 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій повинна міститись відповідна позиція але ж її немає, тобто ПАТ «ОТП Банк» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Частиною 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено вимоги до змісту Кредитного договору. Зокрема, в ньому обов'язково повинні бути зазначені: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту; умови надання кредиту; річна відсоткова ставка по кредиту; інші умови, визначені законодавством. Пунктом 2 спірного Кредитного договору визначено базові умови кредитування. Але ж вони не містять дати і спосіб видачі кредиту, а містять лише його суму 50 000,00 доларів США. Слід зазначити, що ця сума станом на момент складання цього позову (а минуло вже майже 7,5 років) досі не є виданою в повному обсязі. Тобто, банк не виконав свою частину зобов'язання, встановленого Кредитним договором. Зазначене ствердження ґрунтується на відсутності документів, які б беззаперечно доводили факт видачі кредиту, оскільки банком не виконано процедуру, що передує видачі кредиту і, відповідно, кредит не міг бути наданий. Вважає, що в банку немає доказів видачі кредиту. Слід зазначити, що споживач вважав реальною річною відсотковою ставкою по кредиту 3,49% річних, як то зазначене в п. 3 Кредитного договору але ж з вимоги банку вбачається інше нарахування, ставка та суми якого не збігаються із вищевказаними. Цей факт є прямим введенням споживача в оману банком з метою неправомірного збільшення власних прибутків за рахунок споживача. Вважає, що розмір такого неправомірного збільшення належить встановити шляхом проведення відповідної судової експертизи. Також, зазначення процентної ставки, вказане в детальному розписі, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданої банком суду, не відповідає дійсності. Дійсна (фактична) відсоткова ставка є вищою ніж зазначено у Кредитному договорі. В детальному розписі не зазначено метод та порядок обчислення процентних доходів згідно з вимогами нормативно-правових актів НБУ. Таким чином, банк створив для себе неправомірну можливість на власний розсуд здійснювати нарахування процентних доходів, які безальтернативно має сплачувати споживач. Це ж свавілля закріплене п. 3 Кредитного договору «FIDR», якою фактично віддано на свавільну волю банку трактування підстав щодо зміни вартості кредиту, що є несправедливим по відношенню до позивача і не може продовжувати бути чинним. В Кредитному договорі не зазначено опис платної послуги з видачі кредиту. Взагалі не зрозуміло що це за така послуга і яким чином вона обраховується і за що сплачується. За таких обставин, оскільки виключення з договору детального розпису унеможливить існування Кредитного договору, слід визнати несправедливим і, як наслідок недійсним Кредитний договір в цілому. Посилаючись на п.3.3 вищевказаних Правил, зазначила, що Кредитний договір містить абсолютне значення подорожчання кредиту, що не відповідає дійсності, і як виявилось містить неправдиве значення реальної відсоткової ставки, що ввело її в оману щодо розміру зобов'язань, які вона мала намір взяти на себе за цим договором, дійсний розмір зобов'язань значно перевищив, як виявилось, те, на що вона розраховувала. Вважає, що за таких обставин, кредитний договір, як правочин, не відповідає її внутрішній волі, він є вчиненим із застосуванням нечесної підприємницької діяльності збоку банку, і тому повинен бути визнаний недійсним. Дії банку, які полягають в приховуванні дійсного розміру реальної відсоткової ставки по кредиту та абсолютного значення подорожчання кредиту для споживача, є неправомірними. Посилаючись на п.3.4 вказаних Правил, зазначила, що кредитним договором не встановлено предмету та не обґрунтовано вартості цих послуг (зазначено посилання на неіснуючий пункт 1.1.2.1 Кредитного договору). Взагалі вона вважає, що це неіснуюча послуга, вартість якої є неправомірною вигодою банку за її рахунок. Це ствердження ґрунтується на п. 3.6 Правил. Вважає, що включення до Кредитного договору неіснуючої платної послуги банку, яку повинен сплатити споживач, є несправедливим по відношенню до позивача. Відповідно до п. 5 ч. З ст. 18 ЗУ «про захист прав споживачів», несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості послуги) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Згідно Кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми до оплати суми за кожен день прострочення. Таким чином розмір пені складає 365% річних. Отже, розмір пені перевищує відсоткову ставку за кредитом (вартість послуги) у 100 разів, що є значно більшим, ніж допускає закон, відповідно, є несправедливим по відношенню до позивача. Враховуючи викладене, вона звертається до суду з зустрічною позовною заявою про захист прав споживача та просить визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2016 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - Національний Банк України, ОСОБА_5 про захист порушених прав споживача, визнання дій протиправними та правочину недійсним та об'єднано в одне провадження з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (відповідач за зустрічною позовною заявою) в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позові. Проти зустрічної позовної заяви заперечував, просив суд відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_2 (представник позивача ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою) в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Зустрічний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав, наведених в зустрічній позовній заяві.

Представник третьої особи Національного банку України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та допитавши експерта, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ML-300/683/2007, відповідно до умов якого відповідачу ОСОБА_4 було надано кредит в сумі 50 000,00 доларів США на строк з 11 грудня 2007 року по 11 грудня 2037 року (т. 1, а.с.122-123).

Відповідно до частини №1 вищевказаного договору, Банк надає Позичальнику кредит в сумі 50 000,00 доларів США з датою остаточного повернення кредиту 11 грудня 2037 року, цільове використання кредиту-придбання нерухомого майна, річна база нарахування процентів - 360 календарних днів у році, сума першочергового внеску - 37,51% вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу. Плаваюча процентна ставка-фіксований відсоток + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), фіксований відсоток - 3,49% річних. Сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору. Щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту.

Згідно п.1.1. частини №2 Кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11 грудня 2007 року, в порядку передбаченому цим договором, банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині №1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідно плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі (т.1, а.с.124).

В частині 2 даного Кредитного договору ML-300/683/2007 визначені умови щодо користування кредитом, а саме, що позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку та на умовах, визначених цим договором за користування кредитом (т.1, а.с.124-130).

Додатком №1 до Кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року визначений Графік погашення кредиту, розрахований розмір реальної відсоткової ставки та сума абсолютного здороження кредиту, який підписаний від імені сторін та скріплений печаткою Банку ( т.1, а.с.132-143).

11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4 укладено договір №300/3849/07 про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб, згідно якого, з метою отримання, обслуговування та погашення кредиту банк відкрив позичальнику поточний рахунок НОМЕР_2 (т.3, а.с.134-135).

Також, 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено договір №300/3849/07/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт), відповідно до умов якого, банк надає позичальнику овердрафт шляхом кредитування поточного рахунку НОМЕР_2, відкритого в філії Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» в розмірі Ліміту овердрафта, який становить 2100,00 грн.,та позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту і сплатити відповідно плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, як це зазначено в даному договорі (т.2, а.с.47-50).

Згідно п.1.1. вказаного договору овердрафту, підписанням цього Договору позичальник погоджується з тим, що Ліміт Овердрафта може бути змінений Банком (збільшений чи зменшений) в односторонньому порядку. Зміна ліміту Овердрафту відбувається без укладання додаткових угод до цього договору.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №PML-300/683/2007, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко І.Б., зареєстрований в реєстрі за №3474, предметом якого є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( т.2, а.с.103-109).

Також, 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВЕСКО», ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений договір добровільного страхування майна громадян №1601-иг/07дз, предметом якого є страхування об'єктів, вказаних в п.1.2. цього договору, а саме майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням майном-квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с.125-131). Строк дії договору до 10 грудня 2037 року.

11 грудня 2007 року ОСОБА_4 до ЗАТ «ОТП Банк» було подано кредитну заявку про видачу кредиту в розмірі 50 000,00 Доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок НОМЕР_2 за кредитним договором №ML-300/683/2007 від 11.12.2007р. (т.1, а.с.144).

Банк виконав свої зобов'язання щодо надання відповідачу ОСОБА_4 кредитних коштів за договором в сумі 50 000,00 доларів США (232 500,00грн.), які перерахував на поточний рахунок відповідача НОМЕР_2, що підтверджується меморіальним ордером № 219 від 11 грудня 2017 року, в якому зазначено: підстава платежу «Надання кредиту згідно договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007» (т.2, а.с.1).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № SR-300/683/2007 (т. 1, а.с. 150-151).

Відповідно до п.1.1. договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Згідно п.1.2. договору поруки, поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно (т.1, а.с.150).

У зустрічній позовній заяві стороною відповідача за первісним позовом (стороною позивача за зустрічною позовною заявою) було зазначено, що Банк перед укладенням кредитного договору, ввів позичальника в оману, не виконав всі вимоги, встановлені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомив відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 (позивача за зустрічною позовною заявою) про кредитні умови, зокрема: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

З цього приводу слід зазначити, що 03 грудня 2007 року ОСОБА_4 власноруч було заповнено та підписано Анкету-заяву №1 фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, в якій ОСОБА_4, зокрема, засвідчила, що підписанням цієї заяви вона підтверджує, що Банк надав їй в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (т. 2, а.с. 84-85).

За таких обставин доводи сторони відповідача за первісним позовом (сторони позивача за зустрічною позовною заявою) в частині невиконання Банком перед укладенням кредитного договору вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд до уваги не бере та відхиляє їх як безпідставні, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Судом також встановлено та це не оспорюється сторонами, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 (позивач за зустрічною позовною заявою) отримала оригінал укладеного кредитного договору, виконувала умови кредитного договору та до листопада 2014 року сплачувала платежі, відповідно до графіку платежів, та проценти за користування кредитом. Крім того, починаючи з грудня 2007 року до квітня 2016 року з позовом про визнання зазначеного кредитного договору недійсним не зверталася.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Виходячи з наведеного слід зазначити, що сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що такий обман насправді мав місце, тобто надати докази, які б свідчили про введення його в оману щодо істотних обставин правочину і існування цих обставин на момент вчинення правочину. Наявність умислу в діях Банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Стороною відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою) не надано суду належних доказів на підтвердження доводів щодо введення Банком Позичальника в оману щодо обов'язків, а саме неповідомлення сукупної вартості кредиту та ненадання повної інформації щодо умов кредитування, оскільки підписанням Кредитного договору та Додатку до нього ОСОБА_4 підтвердила, що вона особисто повністю розуміє та вважає справедливими щодо себе всі умови Договору, свої права та обов'язки за договором, та погоджується з ними, та те, що перед підписанням даного договору позичальник підписала Анкету-заяву №1 фізичної особи на отримання іпотечного кредиту на отримання кредиту, де зазначено, що Банк надав їй в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні встановлено, що в зустрічній позовній заяві стороною відповідача за первісним позовом (стороною позивача за зустрічною позовною заявою) не оспорюється факт підписання Кредитного договору та Додатків до нього, а також заяви на отримання кредиту, а навпаки своїми доводами та обґрунтуваннями повністю доказують факт укладання та підписання оспорюваного кредитного договору.

Що стосується посилання відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) щодо неможливості запропонування та видачі споживчого кредиту в іноземній валюті на території України слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Згідно п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Як роз'яснено у абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Крім того, у п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Враховуючи викладене, доводи відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) щодо неможливості запропонування та видачі споживчого кредиту в іноземній валюті на території України, суд до уваги не бере та відхиляє їх як необґрунтовані та недоведені.

Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_4- ОСОБА_2 за первісним позовом ухвалою суду від 19 вересня 2016 року по справі була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої були поставлені наступні запитання:

1) Яка загальна сума погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_4 платежів, окремо за основною сумою кредиту, відсотками за користування кредитом та іншими обов'язковими платежами згідно умов кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладеному між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4?

2) Якою є реальна загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_4 відповідно до умов кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, станом на день призначення експертизи з урахуванням сплачених ОСОБА_4 платежів згідно умов кредитного договору?

3) Якою є реальна щомісячна процентна ставка, яка фактично нараховувалась ПАТ «ОТП Банк» протягом дії кредитного договору, у порівнянні з тією, яка зазначена у кредитному договорі № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладеному між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, та чи відповідає реальна процентна ставка зазначеному в цьому договорі розміру процентів за користування кредитом?

4) Яким є абсолютне значення подорожчання кредиту (в валюті, що була фактично передана у власність позичальнику) за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, на момент його укладення та на момент подання банком позову до суду, та чи відповідає абсолютне значення подорожчання кредиту зазначеним в цьому договорі базовим умовам кредитування?

Згідно висновку експерта № 1191/1192-17 від 30 серпня 2017 року (т. 4, а.с. 42-60) за результатами проведення судової економічної експертизи по цивільній справі № 204/1049/16-ц, експерт надав наступні відповіді:

По першому питанню: Згідно результатів дослідження даних наданих документів встановлено, що загальна сума здійснених позичальником ОСОБА_4 платежів, за кредитним договором №ML-300/683/2007 від 11.12.2007, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 складає 58 964,96 дол. США, з них Банком на погашення тіла кредиту зараховано - 33 195,94 дол. США, на погашення відсотків - 25 516,32 дол. США.

По другому питанню: На підставі наданих для дослідження документів, визначити реальну загальну суму заборгованості позичальника ОСОБА_4 відповідно до умов кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 станом на день призначення експертизи з урахуванням сплачених ОСОБА_4 платежів згідно умов кредитного договору не надається можливим.

По третьому питанню: На підставі даних наданих для проведення дослідження документів розрахувати розмір реальної щомісячної процентної ставки, яка фактично нараховувалась ПАТ «ОТП Банк» протягом дії кредитного договору, у порівнянні з тією, яка зазначена у кредитному договорі №ML-300/683/2007 від 11.12.2007 укладеному між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, встановити її відповідність реальній процентній ставці зазначеному в цьому договорі розміру процентів за користування кредитом не надається можливим.

По четвертому питанню: На підставі наданих для проведення дослідження документів визначити розмір абсолютного значення подорожчання кредиту (в валюті, що була фактично передана у власність позичальнику) за кредитним договором укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, на момент його укладання та на момент подання банком позову до суду та встановити відповідність абсолютного значення подорожчання кредиту зазначеним в цьому договорі базовим умовам кредитування не надається можливим.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 вищезазначеної статті ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однак, на підтвердження своїх позовних вимог стороною відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не надано суду жодного належного доказу, а усі доводи в обгрнутвання заявлених вимог спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими під час судового розгляду справи обставинами.

Доводи відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про те, що оспорюваний кредитний договір слід визнати недійсним оскільки нарахований банком розмір процентів та процентної ставки не відповідає умовам укладеного між ними кредитного договору, суд до уваги не бере та відхиляє, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на дійсність кредитного договору та можливо виникли на стадії виконання кредитного договору, в той час як умовою визнання будь-якого договору недійсним є недодержання сторонами встановлених законом обов'язкових умов під час його укладення. Однак доказів того, що під час укладення оспорюваного договору, сторонами не були дотриманні передбачені ст. 203 ЦК України умови, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) суду не надано.

Тобто, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не довела, що оспорюваний кредитний договір містить умови, які є несправедливими та такими, що містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін і не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», не надала доказів, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки умови договору на момент його укладення були погоджені сторонами при укладенні договору.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги факт досягнення сторонами договору згоди щодо всіх істотних умов Кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007року, який було укладено між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_4, факт ненадання стороною відповідача за первісним позовом (стороною позивача за зустрічною позовною заявою) належних та допустимих письмових доказів в обґрунтування своїх вимог, суд приходить до висновку, що підстав для визнання кредитного договору № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року недійсним немає, а тому у задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - Національний Банк України, ОСОБА_5 про захист порушених прав споживача, визнання дій протиправними та правочину недійсним, слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

Щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про солідарне стягненням з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 скористалася наданим кредитом, проте зобов'язання належним чином за кредитним договором не виконала, в результаті чого виникла прострочена заборгованість. Згідно з розрахунку заборгованості станом на 20 жовтня 2015 року заборгованість становить 18 310,68 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (2161,7536 грн. за 100 дол. США) станом на 20.10.2015 складає 395 831,78 грн., з урахуванням: залишок заборгованості за кредитом - 16 804,06 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 506,62 доларів США (т. 1, а.с.152-153).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості у повній мірі узгоджується з висновком експерта, який у відповідь на перше запитання зазначив, що: загальна сума здійснених позичальником ОСОБА_4 платежів, за кредитним договором №ML-300/683/2007 від 11.12.2007, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 складає 58 964,96 дол. США, з них Банком на погашення тіла кредиту зараховано - 33 195,94 дол. США, на погашення відсотків - 25 516,32 дол. США.

Тобто, враховуючи, що відповідачу було надано кредит у розмірі 50 000,00 доларів США, з яких за тілом кредиту відповідач повернув 33 195,94 доларів США, залишок заборгованості за тілом кредиту становить 16 804,06 доларів США (50 000,00 - 33 195,94 = 16 804,06).

Доводи відповідача за первісним позовом (стороною позивача за зустрічною позовною заявою) про те, що банком наданий помилковий розрахунок заборгованості за кредитним договором суд до уваги не бере, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та висновком експерта, а на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_4 не надала суду жодного доказу.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 4.1 договору поруки № SR-300/683/2007, укладеного 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_5, сторони обумовили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року (т. 1, а.с. 150).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вже зазначалося сторони в кредитному договорі № ML-300/683/2007від 11.12.2007 року обумовили, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів встановлено до 11 грудня 2037 року.

Судом встановлено, що умовами договору поруки № SR-300/683/2007 від 11.12.2007 року, не визначено строк дії договору поруки.

Суд зазначає, що вимога до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання повинна бути пред'явлена в межах строку дії поруки (шести місяців, чи будь-якого іншого строку, який установлений сторонами в договорі), тому кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами зазначеного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за графіком платежів в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № ML-300/683/2007від 11.12.2007 року відповідачем ОСОБА_4 був здійснений 12 січня 2015 року, що підтверджується квитанцією № 300Т00АТАD від 12 січня 2015 року (т. 4, а.с. 39 (зворотній бік), та зазначено у Таблиці 1 «Розрахунок загальної суми здійснених Позичальником - ОСОБА_4 платежів на погашення заборгованості за кредитним договором № ML-300/683/2007від 11.12.2007» (т. 4, а.с. 56-60), яка є додатком до висновку експерта № 1191/1192-17 від 30 серпня 2017 року за результатами проведення судової економічної експертизи по цивільній справі № 204/1049/16-ц.

Згідно графіку платежів за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року відповідач ОСОБА_4 після сплати 12 січня 2015 року чергового платежу за договором (квитанція № 300Т00АТАD) мала здійснити наступний черговий платіж 11 лютого 2015 року (т. 1, а.с. 132-143). Однак, судом встановлено, що 11 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_4 черговий платіж за кредитним договором не здійснила та в подальшому припинила здійснювати погашення кредиту за вищевказаним кредитним договором, що також підтверджено і позивачем, оскільки розрахунок заборгованості по відсоткам по клієнту ОСОБА_4 за кредитним договором ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року здійснений саме за період з 12 січня 2015 року по 19 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 152-153).

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.?261 ЦК України).

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 роз'яснено, що оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) установлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами щомісяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Таким чином суд вважає встановленим той факт, що позивач дізнався про порушення своїх прав за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року у зв'язку з несплатою відповідачем ОСОБА_4 чергових платежів за договором в рахунок погашення заборгованості по кредиту, з 12 лютого 2015 року, тобто з наступного дня після не проведення позичальником чергового платежу, а отже саме з цього часу має рахуватись строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів.

Судом встановлено, що досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року були виготовлені позивачем лише 23 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 147, 148) та направлені відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за допомогою поштового зв'язку 26 жовтня 2015 року, що підтверджується описом цінного листа та квитанціями Укрпошти (т. 1, а.с. 149), тобто після спливу встановленого законом строку для звернення до поручителя (6 місяців), в межах якого позивач повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості, при цьому перебіг строку повинен відраховуватись з 12 лютого 2015 року, тобто з моменту невиконання ОСОБА_4 зобов'язання зі сплати чергового платежу за кредитним договором згідно графіку погашення кредиту. Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з позовом до поручителя сплинув 12 серпня 2015 року

До суду з даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі до поручителя, позивач звернувся лише 29 грудня 2015 року, тобто вже після спливу встановленого законом строку для звернення до поручителя (6 місяців), в межах якого позивач повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Підсумовуючи наведене суд приходить до переконливого висновку про те, що непред'явлення кредитором позовної вимоги до поручителя протягом строку встановленого законом для звернення до поручителя (6 місяців), є підставою для припинення договору поруки, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

За таких обставин суд не вбачає підстав для солідарної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перед кредитором, оскільки обов'язкок поручителя ОСОБА_5 нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником ОСОБА_4 за основним зобов'язанням припинився із припиненням договору поруки.

Таким чином суд вважає, що у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в частині пред'явлення позовних вимог до поручителя ОСОБА_5 про солідарне стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № ML-300/683/2007 від 11.12.2007 року слід відмовити у зв'язку з припиненням договору поруки.

При цьому, враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 прострочила погашення поточних платежів за кредитним договором та не повернула отримані кредитні кошти не виконавши взятих за договором зобов'язань, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором МL-300/683/2007 від 11.12.2007 року станом на 20 жовтня 2015 року в розмірі 18 310,68 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року 1 долар США - 21,6175 грн.) складає еквівалент 395 831,78 грн., яка складається: залишок заборгованості за кредитом - 16 804,06 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року 1 долар США - 21,6175 грн.) складає еквівалент 363262,37 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 506,62 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року - 1 долар США - 21,6175 грн.) складає еквівалент 32 569,41 грн.

Згідно роз'яснень наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до частини першої статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача за первісним позовом, повинно бути стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 5938,00 грн.

Судові витрати за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» підлягають віднесенню на сторону позивача за зустрічною позовною заявою оскільки у задоволені зустрічного позову судом відмовлено.

На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215, 230, 256, 257, 267, 525, 526, 530, 533, 543, 546, 554, 559, 610, 612, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1), на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166, МФО 300528, рахунок №29096006900300, адреса: м. Київ, вул. Жилянська, буд.43,) заборгованість за кредитним договором № МL-300/683/2007 від 11.12.2007 року станом на 20 жовтня 2015 року у розмірі 18 310,68 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року 1 долар США - 21,6175 грн.) складає 395 831,78 грн., яка складається з: залишок заборгованості за кредитом - 16 804,06 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року 1 долар США - 21,6175 грн.) складає 363 262,37 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 506,62 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 20 жовтня 2015 року - 1 долар США - 21,6175 грн.) складає 32 569,41 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1), на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166, МФО 300528, рахунок №29096006900300, адреса: м. Київ, вул. Жилянська, буд.43,) судовий збір у розмірі 5 938,00 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - Національний Банк України, ОСОБА_5 про захист порушених прав споживача, визнання дій протиправними та правочину недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез