Постанова № 70448927, 15.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2017 р. Справа№ 910/9067/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Мартюк А.І.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представників сторін:

від позивача - Решитова Е.В. - дов. № 2-396 від 28.12.2016 року;

від відповідача - Мандригеля Р.С. - дов. № 2 від 10.07.2017 року;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в

особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.08.2017 року

у справі № 910/9067/17 (суддя Чебикіна О.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в

особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-

ГЛОУ»

про стягнення 15 578 405,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» на користь Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» 6 868 223,04 грн. авансового платежу та 103 023,35 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.10.2017 року.

У судовому засіданні 04.10.2017 року було оголошено перерву в розгляді справи до 11.10.2017 року.

11.10.2017 року через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив скасувати оскаржуване судове рішення частково та відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

11.10.2017 року через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі та направлення матеріалів справи до Вищого господарського суду України.

30.10.2017 року через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» надійшли письмові пояснення, в яких позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 11.10.2017 року було оголошено перерву в розгляді справи до 01.11.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року було продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 15.11.2017 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2017 року по справі № 910/7199/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Стосовно клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» про зупинення провадження, яке надійшло 11.10.2017 року, судова колегія відмічає наступне.

Клопотання мотивоване тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 було оскаржене як позивачем, так і відповідачем. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» на оскаржуване рішення була прийнята та розглядається судом, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» була повернута ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року, з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України. Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ», не погоджуючись із ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року подало касаційну скаргу. Враховуючи наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» просило зупинити провадження у справі та відповідно до ч. 2 ст. 109 Господарського процесуального кодексу України невідкладно направити матеріали справи до Вищого господарського суду України.

Тобто, склалася ситуація коли позивач та відповідач не згодні з рішенням суду першої інстанції та звернулися з апеляційними скаргами.

Хоча апеляційне провадження щодо перегляду оскаржуваного рішення відкрите за скаргою одного з апелянтів, але у відповідності до положень ст. 101 ГПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду у повному обсязі за наявними та додатково поданими доказами.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» не позбавлене права надати пояснення щодо перегляду оскаржуваного судового рішення, які воно викладало, зокрема в своїй апеляційній скарзі та, які повинні досліджуватися та оцінюватися судом апеляційної інстанції за правилами ст. 101 ГПК України.

Слід звернути увагу, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» подало відзив на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» в якому висловило свою позицію щодо суті оскаржуваного рішення.

Враховуючи вказане, посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» на порушення його прав у випадку розгляду апеляційним судом даної справи по суті до винесення Вищим господарським судом України рішення щодо ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року є безпідставним.

Судова колегія, з огляду на прийняття та розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» та можливість надання Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» своїх пояснень в апеляційній інстанції по суті спору, розцінює дане клопотання, з вимогою зупинити та направити справу до Вищого господарського суду України, як таке, що спрямоване на затягування часу розгляду справи.

Попри зазначене, жодна сторона не може бути позбавлена права на касаційне оскарження спірної ухвали.

За вказаних обставин, судова колегія дійшла висновку та 17.10.2017 року направила до Вищого господарського суду України матеріали оскарження на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року.

Судова колегія також звертає увагу, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» у судовому засіданні 15.11.2017 року, враховуючи закінчення строку розгляду справи з урахуванням подовження такого строку, не заперечував проти розгляду справи по суті та, як зазначено вище, надав свої пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.11.2012 року між Дочірньою компанією «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» (далі - замовник, позивач, ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАМАРІН-ГЛОУ» (далі - підрядник, відповідач, ТОВ «АКВАМАРІН-ГЛОУ») було укладено договір підряду № 24 КБ (далі - Договір).

За умовами Договору, підрядник зобов'язувався виконати комплекс робіт по будівництву «ВОЛЗ Долина - Івано-Франківськ», а саме: розробити графік виконання основних заходів; відкоригувати робочу документацію і погодити її із зацікавленими організаціями в установленому законодавством порядку; отримати дозволи на виконання будівельно-монтажних робіт від державних установ та експлуатуючих організацій; розробити і затвердити у замовника проект виконання будівельно-монтажних робіт; виконати будівельно-монтажні роботи відповідно до погодженої документації та проекту(ів) виконання робіт; поставити обладнання і матеріали згідно із специфікаціями; виконати обов'язки, зазначені в п. 6.2. розділу 6 договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору замовник, у свою чергу, зобов'язувався надати підряднику фронт робіт, передати затверджену частину проектної документації та вихідні дані, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчений будівництвом об'єкт, сплатити вартість виконаних робіт та послуг підрядником, передбачену договором.

Пунктом 3.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 19.07.2013 року, сторони погодили, що загальна вартість по договору з ПДВ відповідно до протоколу узгодження договірної ціни складає 29 366 515,38 грн.

Згідно з п.п. 3.2, 3.3 Договору передбачається аванс у розмірі 30% вартості від суми договору. Аванс використовується підрядником на придбання обладнання, матеріалів та на інші витрати, необхідні для початку виконання зобов'язань по договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 30.12.2013 року, початок виконання робіт - з моменту підписання договору та відповідно до план-графіку виконання робіт (додаток № 5 до договору); поставка обладнання здійснюється згідно з план-графіком виконання робіт (додаток № 5 до договору); виконання зобов'язань, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт - по 31.12.2014 року; договір набуває чинності з моменту його підписання та діє по 31.12.2014 року, а в частині виконання сторонами зобов'язань щодо розрахунків - до їх повного виконання.

Остаточні роботи згідно з план-графіком виконання робіт (додаток № 5 до договору) мають бути виконані в грудні 2014 року.

Позивач перерахував аванс по Договору на загальну суму 8 809 954,62 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1272 від 15.03.2013 року та № 2395 від 18.05.2013 року (а.с. 18-19).

Позивач звертався до відповідача з претензіями про повернення авансу, зокрема претензією № 2 від 15.01.2016 року, в якій зазначив, що Договір припинив свою дію у зв'язку зі спливом строку його дії, відповідач як підрядник не виконав у повному обсязі роботи за Договором, чим порушив права позивача та не здійснив повернення авансового платежу, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі авансового платежу. Позивач вважає, що за вказаних обставин, відповідач безпідставно утримує в себе авансовий платіж, який просить повернути, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач не виконав належним чином умови Договору, позивач звернувся з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача 8 809 954,62 грн. суму заборгованості, а також 5 344 705,80 грн. пені та 2 055 656,08 грн. штрафу.

Щодо подальших заяв про збільшення суми позову, то судом першої інстанції правомірно відмовлено в їх прийнятті, оскільки позивачем не додано доказів сплати судового збору за збільшені позовні вимоги.

Як на правову підставу для задоволення позову позивач посилався на положення ч. 1 ст. 631, ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем було сплачено відповідачу за поставлене обладнання 1 135 502,90 грн. згідно платіжних доручень № 4318 від 18.09.2013 року на суму 535 502,90 грн., № 6081 від 19.12.2013 року на суму 100 000,00 грн., № 6089 від 19.12.2013 року на суму 100 000,00 грн., № 6080 від 19.12.2013 року на суму 100 000,00 грн., № 6108 від 20.12.2013 року на суму 100 000,00 грн., № 502 від 28.01.2014 року на суму 100 000,00 грн., № 494 від 28.01.2014 року на суму 100 000,00 грн. (а.с. 93-99).

Відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 2 106 368,69 грн., що підтверджується видатковою накладною № 00035 від 29.07.2013 року, довіреністю на отримання цінностей та товарно-транспортною накладною від 29.07.2013 року (а.с. 57-61).

Згідно заяви № 2488/19-01 від 26.11.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог між позивачем та відповідачем, а також претензії № 2, підтверджується факт зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами на суму 338 955,18 грн. (а.с. 28-30, 63-64).

Крім того, відповідачем було надано акт здачі-приймання робіт № 1 від 29.06.2016 року на суму 95 521,39 грн. (а.с. 67), проте він підписаний лише відповідачем, складений після закінчення терміну дії договору, з огляду на це він не був прийнятий судом першої інстанції як належний доказ виконання робіт за Договором.

З огляду на факт не виконання відповідачем своїх зобов'язань з виконання робіт, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу отриманий від нього авансовий платіж у розмірі 6 868 223,04 грн. з урахуванням заліку зустрічних однорідних вимог та вартості поставленого за цим договором товару.

В апеляційній скарзі позивач посилається, по-перше, на невірний арифметичний розрахунок суду, оскільки відповідачу було перераховано 8 809 954,62 грн., а також сплачено 1 135 502,90 грн., в свою чергу останнім виконано роботи на 2 106 368,69 грн., а також відбулось зарахування на суму 338 955,18 грн., то сума заборгованості відповідача складає 7 500 133,65 грн. По-друге, позивач не визнає отримання ним товару на суму 2 106 368,69 грн., оскільки він його не отримував та не уповноважував ОСОБА_1 на його отримання, а також позивач вважає безпідставним зарахування зустрічних позовних вимог на суму 338 955,18 грн., оскільки таке зарахування у межах одного Договору недопустиме.

Крім того, також зазначено про безпідставне відхилення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Заперечуючи проти апеляційної скарги позивача, відповідач зазначає, що Договір не є припиненим чи розірваним, таким чином набуті ним кошти отримані на його виконання, а отже до спірних правовідносин не може бути застосовано ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У відповідності з ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Статтею 849 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Отже, припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі (позиція викладена в листі Верховного Суду України «Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України» від 01.04.2014 року).

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що закінчення строку дії Договору не є підставою для припинення зобов'язання за ним.

Як зазначалося вище, приписами ст. 849 ЦК України передбачено право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, у разі якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Отже відмова кредитора від прийняття простроченого виконання припиняє зобов'язання. При цьому, у випадку, коли сторона, яка відмовилася від прийняття виконання, своє зобов'язання виконала раніше, наступають наслідки, передбачені ст. 1212 ЦК України.

Тобто, якщо виконання втратило інтерес для кредитора і він відмовляється від його прийняття та жадає повернення виконаного ним зобов'язання, у даному випадку сплачених грошових коштів (авансу), то кредитор повинен насамперед відмовитися від прийняття простроченого виконання шляхом направлення повідомлення боржнику, яке б означало, що зобов'язання припиняється.

У даному випадку, відмова від Договору, є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року в справі № 5006/18/13/2012, від 07.06.2017 року в справі № 923/1233/15, постановах Вищого господарського суду України від 17.10.2017 року в справі № 910/18856/14, від 22.01.2014 року в справі № 922/2430/13.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи містять претензії № 1 та № 2 від 06.10.2014 року та 15.01.2016 року, проте, у тексті претензій відсутня відмова від Договору.

У даному випадку, з урахуванням встановлених вище обставин, посилання на припинення Договору у зв'язку зі спливом строку його дії та невиконанням підрядником у повному обсязі робіт за ним не свідчить про безпідставність набуття відповідачем попередньої оплати (авансу).

Таким чином, станом на час розгляду справи, підстави для стягнення суми авансу чи невикористаного авансу - відсутні, а даний позов є передчасним.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 5 344 705,80 грн. за період з 01.01.2015 року по 01.07.2015 року та 7% штрафу за прострочення понад 30 днів у розмірі 2 055 656,08 грн., колегія суддів відмічає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Відповідно до п. 12.3 Договору за порушення з вини підрядника строків виконання робіт, або строків здавання в експлуатацію він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

07.08.2017 року, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій він просив суд відмовити позивачу в частині позовних вимог про стягнення пені та штрафу, у зв'язку з пропуском останнім строку позовної давності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що останнім днем виконання робіт є 31.12.2014 року, а отже з 01.01.2015 року почалось прострочення відповідача та можливість нарахування пені, а з 30.01.2015 року - можливість нарахування штрафу.

При цьому, позивач звернувся до суду з даним позовом у червні 2017 року, тобто, враховуючи порядок та період нарахування неустойки, з пропуском річного строку позовної давності щодо вимог про стягання пені та штрафу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 344 705,80 грн. та штрафу у розмірі 2 055 656,08 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на передчасність вимог про стягнення передплати (авансу) та пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення 5 344 705,80 грн. пені та 2 055 656,08 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обставини, викладені Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 прийнято з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню, з відмовою у задоволенні позову.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління «УКРГАЗТЕХЗВ'ЯЗОК» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 року по справі № 910/9067/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4. Матеріали справи № 910/9067/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

А.І. Мартюк

Повний текст рішення складено 20.11.2017 року.