Постанова № 7043945, 03.12.2009, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2009 року Справа № 28/462-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідача)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.

за участю:

прокурора Кріпак Н.В., посвідчення № 180 від 19.09.08;

представників сторін:

від позивача: Бондар Є.І., представник, довіреність № б/н від 12.08.09;

від відповідача: Пащенко Н.Ю., представник, нотаріально-посвідчена довіреність № 6476 від 11.11.05

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, м. Київ в особі Дніпропетровської філії

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2009 року у справі № 28/462-09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кварцит ДМ”, с. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області

до товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, м. Київ в особі Дніпропетровської філії товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, м. Дніпропетровськ

про визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2009 року (суддя Монько Г.В.) позов про визнання недійсним кредитного договору на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 7/КВ-05 від 30 березня 2005 року задоволено.

Рішення господарського суду вмотивовано тим, що договір не відповідає вимогам закону, оскільки згідно ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, отже, відповідач як агент валютного контролю, не мав права надавати кредит в іноземній валюті.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального та процесуального права. Посилаючись на ст.2 Декрету скаржник зазначає, що власниками валютних цінностей (іноземної валюти) можуть бути як нерезиденти так і резиденти. При цьому відповідно до ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України на території України допускається також використання іноземної валюти, а також платіжних документів при здійсненні розрахунків за зобов’язаннями, в порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно п.1.5 глави 1 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1489/10028 використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Скаржник вважає, що спірний договір відповідає ст.ст.1046, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, оскільки банком укладено кредитний договір і видано згідно нього валютні кошти у відповідності із наявними у нього ліцензіями Національного Банку України на цей вид діяльності.

Відповідач вказує, що прийняте рішення впливає на права і обов’язки Національного Банку України, тому що останній в своїх нормативних актах не встановлює ні обмежень, ні заборони щодо надання кредитів в іноземній валюті позичальникам (резидентам), прийняте рішення за своєю суттю не тільки забороняє Банкам видавати кредити в іноземній валюті, але й вказує на неправомірність з боку Національного Банку України видавати банкам генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Відповідач просить рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 10 листопада 2009 року оголошувалась перерва до 03 грудня 2009 року.

Згідно заяви від 17 листопада 2009 року у справу вступив прокурор Дніпропетровської області.

Згідно ст.29 Господарського процесуального кодексу України прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує необхідністю забезпечення збереження капіталу та активів, стабілізації діяльності, поліпшення фінансового стану банку, в якому введено тимчасова адміністрація Національного Банку України. Вважає, що визнання недійсними договорів, укладеними банками в іноземній валюті, призведе до стагнації банківської системи України, знецінення національної валюти та погіршення стану економіки держави.

Прокурор підтримав апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, вважає рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2009 року таким, що не відповідає закону, просить його скасувати, в позові відмовити.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, прокурора, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

30 березня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі Дніпропетровської філії, надалі Банк, та товариством з обмеженою відповідальністю “Кварцит ДМ”, надалі позичальник, укладено кредитний договір № 7/КВ-05 на відкриття не відновлюваної кредитної лінії (в іноземній валюті). Згідно кредитного договору (в редакції укладених пізніше додаткових угод) ліміт кредитування становить еквівалент 472 000 доларів США, валюта кредиту –долар США, гривня.

Позивач оспорює вказаний кредитний договір, вважає, що він не відповідає вимогам ст.203 ч.1, ст.215 ч.1 Цивільного кодексу України, оскільки банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті, тому що відповідно до ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частина перша ст.203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно ст.49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у пунктах 3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, а саме:

а). розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б). організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в). здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

г). надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д). факторинг;

е). лізінг

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, надаючи кредит банк розміщає, таким чином, залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору було вільним. Банк для надання кредиту мав вільні кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію № 67 від 03 грудня 2001 року і дозвіл № 67-5 на право здійснення операцій визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (в т.ч. на залучення та розміщення іноземної валюти), позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що позивач просив надати йому кредит саме в іноземній валюті.

Згідно ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Отже, банк повинен здійснювати контроль за законністю операцій по використанню іноземної валюти позичальником при розрахунках з нерезидентами.

Згідно ч.2 п.”а” ст.6 Декрету № 15-93 від 19 лютого 1993 року уповноважені банки та інші кредитно –фінансові установи, що одержали ліцензію Національного Банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.

На підставі заяви від 25 березня 2005 року позивач доручив Банку здійснити продаж отриманої в кредит іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі. Гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти був перерахований на рахунок позичальника в гривнях.

Таким чином, використання кредиту, наданого в іноземній валюті здійснювалося у гривневому еквіваленті.

Згідно ч.1 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України.

З огляду на викладене, кредитний договір № 7/КВ-05 від 30 березня 2005 року відповідає діючому законодавству, підстави для визнання його недійсним відсутні. В позові слід відмовити.

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2009 року, як таке, що не відповідає нормам матеріального права підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, м. Київ в особі Дніпропетровської філії задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2009 року у справі № 28/462-09 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Кварцит ДМ” (Дніпропетровська область Васильківський район, с. Васильківка ЄДРПОУ 30155197) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”, м. Київ в особі Дніпропетровської філії (м. Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 26459670) 42 грн. 50 коп. витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

Видати наказ.

Постанова може бути оскаржена у місячний термін в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко