Рішення № 7043916, 11.12.2009, Господарський суд Чернігівської області

11.12.09

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів                                                                                 тел. 77-44-62

проспект Миру, 20                                                                                          

                                         Іменем України

РІШЕННЯ

”08” грудня 2009 року справа № 11/157

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю „ Фірма „Домінант”

49026, м. Дніпропетровськ, вул. Малишева, 32/196

Відповідач: Приватне підприємство „Лідер-Компані”

14014, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 17

Про стягнення 121152,07 грн. заборгованості

Суддя Ю.М.Бобров

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН :

Від Позивача: Романенко П.В., довіреність № б/н від 16.03.08

Від Відповідача: Козлов А.О., довіреність № б/н від 01.12.09.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Домінант” м. Дніпропетровськ подано позов до Приватного підприємства „Лідер-Компані” про стягнення 121152,07 грн. заборгованості, в тому числі основного боргу в сумі 69 581,80 грн., пені в сумі 14460,31 грн., 20 % річних в сумі 21695,17 грн. та інфляційних витрат в сумі 15414,79 грн.

          У позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 08-08-08 від 08.08.08 несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений товар.           

          Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.

          Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги визнає частково в частині стягнення з нього 69581,80 грн. основного боргу та заперечує стосовно нарахування позивачем пені, 20 % річних та інфляційних витрат, посилаючись на наступне:

-          позивачем не пред’являлося відповідачу претензій з приводу погашення заборгованості, штрафних санкцій, 20 % за користування чужими коштами та інфляційних витрат;

-          штрафні санкції не повинні нараховуватися позивачем, оскільки пройшло більше ніж півроку від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, що, на думку відповідача, суперечить нормам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України;

-           ТОВ „Фірма „Домінант” не являється будь-якою банківською установою або кредитною спілкою, що надає кошти у кредит та не має відповідної ліцензії, у зв’язку з чим вимога позивача щодо сплати 20 % річних за користування чужими коштами є безпідставною і необґрунтованою.

          Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення викладені у відзиві на позовну заяву.

          Розглянувши подані матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.

          Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ „ Фірма „Домінант” (Постачальник) та ПП „Лідер–Компані” (Покупець) було укладено договір поставки № 08-08-08 від 08.08.08(далі –Договір).

          Договір, згідно п. 7.1, набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 299 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов’язань, передбачених цим Договором.

          Договір не розривався, недійсним в судовому порядку не визнавався.

          Згідно умов Договору Постачальник зобов’язався передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар, загальна кількість, асортимент, сортамент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації, що є додатком до цього Договору. (п.1.1 Договору).

          12.08.08. сторонами було підписано специфікацію № 1 щодо постачання позивачем сталевих труб протягом 5 банківських днів з моменту підписання специфікації.

          Згідно п. 4.1 Договору Покупець зобов’язався сплатити вартість отриманого товару протягом 21 (двадцяти одного) банківського дня з моменту поставки товару, якщо інший строк не буде визначений сторонами у специфікації. Однак у специфікації сторони встановили строк для сплати протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту поставки товару.          

          Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов’язання за Договором, а саме, 12.08.08 виставив відповідачу рахунок-фактуру № ЦПФ-000057 на суму 284581,80 грн. та

13.08.08 здійснив поставку товару (сталевих труб) на загальну суму 284581,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЦРН-000065 від 13.08.08, підписаною обома сторонами, та довіреністю на отримання товару № 935769 від 13.08.08, виданою відповідачем на уповноваженого представника підприємства Козлова О.О. (копії видаткової накладної та довіреності знаходяться в матеріалах справи).

          Відповідач, в порушення вимог Договору, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений товар, сплативши лише 215000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи.           

          Таким чином, станом на день звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача становить 69581,80 грн.

          Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

          Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання.

          Згідно п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

          Відповідно до ст. с. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.96 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В пункті 5.5 Договору сторони дійшли згоди про те, що Покупець за порушення обов’язку, визначеного у п. 4.1 цього Договору, а саме строків оплати, за вимогою Постачальника зобов’язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення у відповідності до норм встановлених Законом України від 22 листопада 1996 р. „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, погасити заборгованість з урахуванням індексу інфляції, а також сплатити 20 (двадцять) відсотків річних за користування чужими коштами.

          Оскільки сума основного боргу не була своєчасно сплачена відповідачем, позивачем, відповідно до поданого розрахунку, нараховано відповідачу:

-          пеню за період з 30.09.08 по 30.03.09 в сумі 14460,31 грн.;

-          20 % річних за період з 11.09.08. по 30.09.09 в сумі 21695,17 грн.;

-          інфляційні втрати за вересень 2008 р. по серпень 2009 р. (включно) в сумі 15414,79 грн.

          З розрахунку позивача вбачається, що позивачем визначений значно збільшений період нарахування пені ніж встановлений ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи дані норми Господарського кодексу України пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду становить 13636,77 грн. за період з 30.09.08 по 11.03.09, в решті позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 823,54 грн. слід відмовити.

          Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Суд вважає, що надані позивачем письмові докази доводять ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.          

          На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що заперечення відповідача стосовно стягнення з нього пені, 20 % річних та інфляційних витрат до уваги не приймаються, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.          

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.          

          Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.          

          2. Стягнути з Приватного підприємства „Лідер –Компані” (14014, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 17, р/р 26001189926100 в АКІБ „УкрСибБанк”, МФО 351005, код ЄДРПОУ 35686941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Домінант” (49026, м. Дніпропетровськ, вул. Малишева, 32/196, р/р 26002010993900 в АКІБ „УкрСибБанк”, МФО 351005, код ЄДРПОУ 30325585) 120328,53 грн. заборгованості, в тому числі 69581,80 грн. основного боргу, 13636,77 грн. пені, 21695,17 грн. 20 % річних та 15414,79 грн. інфляційних втрат; 1 203,29 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита та 234,40 грн. на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах.          

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          3. В решті позову відмовити.          

В судовому засіданні 08.12.09., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представників сторін, оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення. Рішення підписано 11.12.09.

Суддя Ю.М. Бобров