Рішення № 7043135, 25.11.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.09                                                                                           Справа№ 14/175

За позовом: Державної інспекції захисту рослин Львівської області, м.Львів

до відповідача: Приватної агрофірми «Новий світ», с.Куровичі Золочівського району Львівської області

Про стягнення 22 892,42 грн

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Хороз І.Б.

Представники сторін:

від позивача –Лободзець Д.Я. –представник (довіреність від 07.10.09 р № 01-07/284)

від відповідача – Бурий В.С. –керівник агрофірми.

Суть спору: Позовну заяву подано Державною інспекцією захисту рослин Львівської області, м.Львів, до відповідача : Приватної агрофірми «Новий світ», с.Куровичі Золочівського району Львівської області про відшкодування понесених позивачем витрат на поліпшення орендованого майна у розмірі 22892,42 грн.

          14.09.2009 року ухвалою господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та призначено розгляд на 08.10.2009 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі. Так, зокрема, суд зобов»язував позивача подати детальний, обґрунтований документально розрахунок заявленої до стягнення суми та докази його надіслання відповідачу; докази повернення майна орендодавцю; належні і допустимі докази в обгрунтувагння обставин на яких грунтуються заявлені вимоги; провести з відповідачем взаємозвірку розрахунків по орендній платі за час дії договору , станом на час звернення з позовом до суду, про що до справи подати належно оформлений акт; подати оригінали для огляду, належно засвідчені копії до справи всіх додатків до договору оренди. Відповідача суд зобов»язував подати письмовий відзив на позовну заяву; провести взаємозвірку розрахунків по орендній платі з відповідачем за час дії договору оренди, станом на час звернення позивача з позовом до суду, про що подати акт ; надати належні і допустимі докази в підтвердження за відповідачем права власності (користування, тощо) майном, яке передавалось в оренду.

З підстав, зазначених в ухвалах від 08.10.209 р та від 03.11.09 року розгляд справи відкладався; строки вирішення спору продовжувались. В судове засідання 25.11.2009 року сторони забезпечили явку повноважних представників; через канцелярію суду до справи сторонами подані додаткові документи.

В ході розгляду справи суд з власної ініціативи, з метою повного та всебічного з»ясування обставин по справі, витребовував , керуючись ст.38 ГПК України , додаткові матеріали до справи. Так, зокрема, від Державного реєстратора Золочівської районної державної адміністрації Львівської області витребовувалась для огляду реєстраційна справа приватної агрофірми «Новий світ»і така останнім була надана суду для огляду 23.11.09 року в додаток до листа за №62 від 19.11.2009 року.

В засіданні розглянуто клопотання позивача від 09.11.2009 року за №01-07/315 про залучення до участі у справі посадових осіб Державної інспекції захисту рослин Львівської області, а саме :завідуючого біологічної лабораторії Львівдержзахисту –Поліщука Миколу Захаровича та начальника державної інспекції захисту рослин Золочівського району –Бакума Івана Онуфрійовича.

У відповідності до ст.75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами. Представникам сторін роз»ясгнено їх права та обов»язки, згідно зі ст.ст.20,22 Господарського процесуального кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що 12 січня 2007 року між Державною станцією захисту рослин Львівської області, правонаступником якої являється Державна інспекція захисту рослин Львівської області (орендар) та приватною агрофірмою «Новий світ»(орендодавець) було укладено договір оренди №1 від 12.01.2007 року. 23.01.2009 року ПАФ «Новий світ»повідомило Державну інспекцію захисту рослин Львівської області про розірвання договору оренди на підставі п.5.2.3 наведеного договору, відповідно до якого орендодавець мав право в односторонньому порядку розірвати цей договір та вимагати у безспірному порядку повернення майна, переданого в оренду в разі бажання осіб, що мають право на майновий пай отримати орендоване майно у спільну часткову власність. Посилається на те, що в даному випадку орендодавець зобов»язаний був представити орендареві протокол Загальних зборів пайовиків з відповідним рішенням, однак такого не представив. Позивач повідомляє, що як йому стало відомо, при розпаюванні майна, яке орендувала Державна інспекція захисту рослин Львівської області, відбулося відчуження орендованого позивачем майна, набувачем якого став керівник ПАФ «Новий світ» Бурий Володимир Степанович. Позивач стверджує, що за час дії договору оренди №1 від 12.01.2007 року ним ( як орендарем) було проведено поліпшення орендованого майна, а саме проведено поточний ремонт на суму 14301 грн. та проведені роботи по підключенню відповідного майна до електромереж на суму 8591,42 грн. Таким чином, загальна сума витрат на поліпшення орендованого позивачем майна становить 22892,42 грн. Пояснює, що з метою поліпшення орендованого майна ним проводились такі роботи : улаштування перегородок на металевому каркасі з двохстороннім обшиванням гіпсокартонними листами, монтаж світильників для люміжспентних ламп, улаштування підвісних сткель з алюмінієвих панелей, комплекти деталей із алюмінієвих сплавів, підвіски стель, роботи по встановленню та монтажу матеріалів та конструкцій необхідних для підключення до електромереж. Стверджує, що про зазначені поліпшення орендодавцю (відповідачу) було відомо та він виявив згоду в усній формі на такі поліпшення, не заперечуючи проти них, оскільки ні ЦК України, ні умовами договору №1 від 12.01.2007 року не було передбачено надання відповідної згоди орендодавця саме в письмовій формі. Вважає, що факт надання згоди орендодавця є можливим підтвердити поясненнями осіб, які мали безпосереднє відношення до проведення поліпшення орендованого майна. Позивач посилається на п.5.4.5 договору оренди та стверджує, що відповідно до умов обумовлених у зазначеному пункті договору позивачу ( орендареві) надавалося право на оформлення майнового сертифікату на відповідну суму, однак через те, що орендодавець (відповідач) не повідомив про проведення розпаювання орендованого ним майна позивача було позбавлено права на частку у спільному майні .

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на п.9.2 договору оренди №1 від 12.01.2007 року та ч.3 ст.778 ЦК України.Просить позов задоволити.

Відповідач позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві, поданому до справи 08.10.09 р та доповненні до відзиву на позовну заяву, яке поступило від відповідача в канцелярію суду 25.11.09 р. Укладення договору оренди відповідач не заперечує, однак, стверджує, що посилання позивача на ту обставину, що орендар має право на відшкодування вартості понесених на поліпшення орендованого майна витрат, або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати - не відповідають умовам договору. Стверджує, що позивач не погоджував із ПАФ «Новий світ»зазначених у позові робіт по поліпшенню орендованого майна та їх вартості до початку проведення робіт, не надав підтверджуючих документів щодо вартості робіт до початку їх виконання. Вважає, що в підтвердження згоди орендодавця для проведення позивачем зазначених в позовній заяві ремонтних робіт, позивачу необхідно було б представити письмовий документ, з якого б чітко вбачалася згода орендодавця на проведення таких робіт, їх вартість, а також про зарахування їх вартості в орендну плату чи здійснення компенсації у випадку розірвання договору оренди. Посилається на те, що впродовж дії договору оренди орендар не сплатив жодної гривні орендної плати, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування. Стверджує, що на підставі ч.1 ст.776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої в найм, проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Іншого в договорі оренди сторони не передбачили. Вказує на недоведеність позивачем факту проведення поліпшення саме орендованого майна. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні за згодою представників сторін, відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення.

Розглянувши подані до справи докази в їх сукупності, заслухавши прояснення представників сторін, створивши сторонам у відповідності до ч.3 ст.4-7 ГПК України необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Позивач у справі –Державна інспекція захисту рослин Львівської області, юридична особа, місцезнаходженням якої є адреса : 79058, Львівська область, місто Львів, Шевченківський район, вулиця Замарстинівська, будинок,49, код ЄДРПОУ 00701978, дата державної реєстрації юридичної особи :13.06.2002 року; дані про відокремлені підрозділи юридичної особи : відомості відсутні, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №673395, виданим станом на 25.08.2009 року позивачу Державним реєстратором Виконавчого комітету Львівської міської ради.

Наказом Головної державної інспекції захисту рослин «Головдержзахист»за №13 від 07.06.2007 року «Про державну службу», прийнятого на виконання Закону України від 14.09.06 р №141-У «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання використанню фальсифікованих пестицидів і агрохімікатів»( з 4 жовтня 2006 року) наказано начальникам державних станцій захисту рослин АР Крим і областей відповідно до ст.11 Закону України : замінити у назві організацій слово «станція» на «інспекція»і викласти її у такому вигляді : Державна інспекція захисту рослин АР Крим або області. Відповідно до даних у довідці №4809 Головного управління статистики у Львівській області, що видана 28.11.2007 року, остання реєстраційна дія станом на час видачі довідки була вчинена 22.11.2007 року №14151050001018168, в ЄДР зареєстрована Державна інспекція захисту рослин Львівської області.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію захисту рослин Львівської області (нова редакція), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України 04.03.2009 р № 138, (державна реєстрація змін проведена 03.06.2009 р № запису 14151050002018168) Державна інспекція захисту рослин Львівської області ( Львівдержзахист) є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сферіі захисту рослин спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики-Мінагрополітики, яка є органом уповноваженим управляти державним майном. Львівдержзахист є правонаступником державної станції захисту рослин Львівської області. До складу Львівдержзахисту входять : 1. Відділ організації захисту рослин та контролю щодо безпечного поводження з хімічними засобами захисту рослин. 2. Відділ прогнозування та фітосанітарної діагностики. 3. Біологічна лабораторія. 4. Державна інспекція захисту рослин районів.

Позивачем подано до справи Положення про біологічну лабораторію Державної інспекції захисту рослин Львівської області, затвердженого начальником Державної інспекції захисту рослин Львівської області 27.12.2007 року, з п.1.1 якого слідує, що біологічна лабораторія (біолабораторія) є структурним науково-виробничим підрозділом Державної інспекції захисту рослин Львівської області Повноваження завідуючого біолабораторією перелічені в п.4.2 Положення., в тому числі завідуючий біолабораторією в межах своєї компетенції ( розд.3 Положення) та за згодою Державної інспекції захисту рослин Львівської області розпоряджається майном та коштами біолабораторії. Місцезнаходження структурного підрозділу (біолабораторії) в Положенні не вказується.

Відповідно до листа Управління статистики у Золочівському районі Головного управління статистики від 12.11.2009 р №76/п-02, наданому суду, ПАФ «Новий світ»включено до державного реєстру 01.03.1999 року.

Відповідно до Статуту, наявного в матеріалах реєстраційної справи, Приватної агрофірми «Новий світ» ,с.Куровичі Золочівського райолну Львівської області, затвердженого 16.02.1999 року засновником ПАФ В.С.Бурим та зареєстрованого розпорядженням №75 від 01 березня 1999 року головою Золочівської районної державної адміністрації І.Р.Залуцьким, приватна агрофірма «Новий світ»заснована громадянином України Бурим Володимиром Степановичем ( далі –власник), у відповідності до Законів України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Земельного законодавства та інших законодавчих актів України. Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Підприємство має самостійний баланс, власні основні засоби і оборотні кошти, розрахунковий, валютний та інші рахунки ва банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп із своїм найменуванням. Підприємство має фірмовий і товарний знаки, фірмові бланки із своєю назвою. Трудова діяльність членів трудового колективу «Підприємства»здійснюється на основі трудових договорів та контрактів згідно діючого законодавства України. Окремі громадяни, тимчасові творчі колективи можуть здійснювати свою трудову діяльність на «Підприємстві»на підставі договорів цивільно-правового характеру згідно чинного законодавства України.

«Підприємстиво»несе відповідальність за зобов»язаннями в межах належного йому майна, на яке може бути накладення стягнення відповідно до чинного законодавства України. Держава не відповідає за зобов»язаннями «Підприємства»так само, як «Підприємствао» не відповідає за зобов»язаннями держави. Підприємство створене з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку, надання послуг населенню, задоволення матеріальних та соціально-побутовиих потреб його «Власника»та працівників, насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією і послугами, розширення номенклатури конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг для експорту, вирішення соціальних питань та розвитку інфраструктури ринкової економіки, забезпечення зайнятості населення за рахунок створення нових робочих місць.

«Підприємство»здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим Статутом «Підприємства».

Відповідно до Статуту ( п.3.1) «Підприємство»засноване на приватній власності засновника, включаючи його земельний пай та майновий пай. Відповідно до п.3.2 зазначеної редакції Статуту ПАФ –«Підприємство»є юридичною особою, здійснює свою діяльність на принципах повного госпрозрахунку і самофінансування, і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, проведеної у порядку, встановленому законодавством України. Зміни, які сталися в Статуті і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації «Підприємства». З моменту державної реєстрації «Підприємство»від свого імені укладає договори, набуває майнові та немайнові права, несе зобов»язання, виступає позивачем і відповідачем в суді, третейському, арбітражному суді.

Відповідно до п.3.5 Статуту –«Підприємство»є власником свого майна і здійснює права володіння, користування та розпорядження своїм майном у відповідності з напрямками статутної діяльності та згідно з чинним законодавством України. Застава майна чи майнових прав здійснюється «Підприємством»відповідно до законодавства України та за згодою «Власника». Відповідно до п.3.13 зазначеної редакції Статуту «Підприємство»має право орендувати та придбавати житлові та нежитлові приміщення, устаткування, обладнання та земельні ділянки, майнові права громадян, отримані ними при виході з колективного господарства або внаслідок припинення діяльності колективних господарств. Відповідно до п.3.14 Статуту –оренда майна здійснюється на підставі договору оренди. Договір оренди на майнові паї колишніх членів колективних господарств може укладатись, як з кожним власником паю окремо, так і шляхом укладення одного договору оренди із співвласниками неподільного майна, яке є у спільній частковій власності.

Відповідно до п.4.10 зазначеної редакції Статуту майно «Підприємства»становлять основні фонди та оборотні кошти, зокрема майновий пай власника (директора), виділений йому в натурі у процесі ліквідації колишнього колективного агроформування, землі, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі «Підприємства».

Джерелами формування майна «Підприємства»є : грошові та матеріальні внески «Власника»; доходи (прибутки) , одержані від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг та інших видів господарської діяльності, передбачених діючим Статутом; продукція, вироблена «Підприємстивом»в результаті господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; доходи від цінних паперів, дивіденди (проценти) на вклади в інших підприємствах та організаціях; придбання майна іншого підприємства, організації; безплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, в тому числі іноземних; інші джерела не заборонені законодавчими актами України.

Відповідно до п.5.1 – управління «Підприємстивом»здійснює «Власник»агрофірми, який є повноправним господарем «Підприємства», самостійно вирішує всі питання виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку, керуючись у своїй діяльності цим Статутом, законами та іншими нормативними актами України.

Розпорядженням голови Золочівської райдержадміністрації №665 від 07 грудня 2001 року зареєстровано Статут приватної агрофірми «Новий світ»( в новій редакції); реєстраційний №20858831700050611. Відповідно до змісту Статуту в зазначеній редакції –приватна агрофірма «Новий світ»створена громадянином України Бурий В.С. Агрофірма заснована на приватній власності власника ( п.1.2). Агрофірма є юридичною особою, має свій баланс, власні основні засоби і оборотні кошти, тощо. Відповідно до п.1.5 Статуту –діяльність агрофірми здійснюється на основі і за рахунок власного майна, орендованих майнових і земельних паїв. Відповідно до п.1.8 Статуту Агрофірма є правонаступником дебіторської і кредиторської заборгованості ССГ ім.. «І.Франка»в межах власних майнових паїв та взятих в оренду у членів ССГ ім.»І.Франка».

Відповідно до п.3.1 Статуту Агрофірма є власником майна засновника, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.

Відповідлно до п.3.2 джерелами формування майна та коштів агрофірми є : гроші та матеріальні внески засновника; прибутки отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також інших видіфв господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджету; придбання майна інших організацій; безоплаті та благодійні внески, пожертвування, інвестиції та інші джерела, не заборонені законодавством України.

Відповідно до п.3.3 Статуту для забезпечення господарської діяльності Агрофірми створюється початковий статутний фонд, за рахунок коштів засновника, який включає вартість майнового маю. Забороняється ( п.3.4) використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти одержані в кредит та під заставу. Відповідно до п.3.5 Статуту Агрофірма вправі укладати цивільно-правові угоди ( в тому числі договори оренди) на майнові та земельні паї з особами, які отримали ці паї внаслідок припинення членства у колективних агроформуваннях, і вправі вільно ними розпоряджатись.. Окрім того, відповідно до п.4.3 Статуту у своїй діяльності Агрофірма використовує землі, які складаються з земель власника, а також орендованих земель, як юридичних так і фізичних осіб. При цьому орендну плату за використання землі Агрофірма здійснює, як у натуральній так і в грошовій формі, відповідно до умов закладених в договорі оренди.

Відповідно до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»( 1992 р з наступними змінами і доповненнями) - цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства.

Закон спрямований на забезпечення повної самостійності зазначеного підприємства, реалізацію його можливостей як суб'єкта господарювання, визначає його права і обов'язки у здійсненні господарської діяльності.

Закон гарантує недопустимість втручання держави у здійснення господарських функцій колективного сільськогосподарського підприємства, обмеження його права та інтересів з боку органів державної влади і управління. Закон забезпечує рівні права колективних сільськогосподарських підприємств з державними підприємствами, фермерськими господарствами, іншими суб'єктами господарювання. Відповідно до положень зазначеного Закону –колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими ішеннями державних, господарських та інших органів. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут. Об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених. Відповідно до ст.9 Закону до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України .Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства керує правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. У разі поділу підприємства до новостворених підприємств переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Ці колективи можуть об'єднуватися в асоціації. У разі реорганізації підприємства паї його членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесене до складу пайового фонду підприємства на дату його реорганізації і передане на баланс правонаступникам. У довідці Головного управління статистики від 12.11.2009 року вказується, що ССГ ім.Ів.Франка розпорядженням Золочівської державної адміністрації № рішення-Ю0050611 від 01.03.1999 року реорганізовано, правонаступником даного підприємства визнано ПАФ «Новий світ».Інформації про дату виключення з ЄДРПОУ ССГ ім.І.Франка зазначена довідка не містить. Відповідно до ст.37 ЦК УРСР ( в редакції 1963 р) чинної станом на 1999 рік, реорганізація –це таке припинення діяльності юридичної особи, коли майно ( в тому числі право вимоги і борги) передається іншій організації, що продовжує виконувати функції і завдання юридичної особи, яка припинила своє існування , і є правонаступником. Майно з усіма наслідками, що випливають з правонаступництва, переходить до нової організації в момент підписання передаточного балансу, коли інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію.

Доказів передбачення в законі чи постанові про реорганізацію ССГ ім.І.Франка сторонами, зокрема відповідачем, не обґрунтовано і не підтверджено.

У ході реформування колективного сільськогосподарського підприємства слід виходити з приписів вже названої статті 37 Цивільного кодексу України (1963р ) та статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», а також Порядку оформлення правонаступництва за зобов»язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 р. № 63.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.37 ЦК УРСР, який діяв на час затвердження Статуту ПАф «Новий світ»в новій редакції, юридична особа припиняється, зокрема, шляхом реорганізації (злиття, поділу або приєднання). Відповідно до п.10 Роз»яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р №02-5,334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов»язує перехід майнових прав та обов»язків, а саме : рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільчого акта чи балансу. Однак таких доказів правонаступництва щодо майна, яке зазначено в договорі оренди від 12.01.2007 року як об»єкт оренди, відповідач суду не надав. Не надав доказів в обґрунтування підстав знаходження майна на балансі ПАФ, як це зазначено в змісті договору.

Пункт 17 згаданого вище Порядку визначає, що роздільний (передавальний ) баланс разом з установчими докуметами підприємства-правонаступника є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов»язками КСП.

Розподільний акт (баланс) повинен містити положення про правонаступництво за всіма зобов»язаннями реорганізованого підприємства щодо всіх кредиторів та боржників. Розподільний акт (баланс) затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства або органом, що прийняв рішення про реорганізацію підприємства та надається разом з установчими документами для державної реєстрації новостворених юридичних осіб або внесення змін в установчі документи діючих юридичних осіб.

Неподання разом з установчими документами розподільного акта (балансу) може бути підставою для відмови у реєстрації юридичної особи.

При огляді наданих державним реєстратором матеріалів реєстраційної справи ПАФ «Новий світ»розподільного акту ( балансу ), наданого для державної реєстрації ПАФ або внесення змін в установчі документи відповідача не виявлено. Не виявлено і рішення власника ( власників чи зборів уповноважених) про реорганізацію ССГ ім.І.Франка Не надані на вимогу суду такі документи і відповідачем.

Таким чином, не підтверджується належними і допустими доказами, що все майно ( чи конкретне майно, в тому числі об»єкт оренди), яке належало ССГ ім.І.Франка, перейшло до ПАФ «Новий світ», як до правонаступника.

Крім того, наявні у справі докази не свідчать про склад майна, прав та обов»язків, зокрема щодо будівлі - об»єкту оренди, які переходили внаслідок правонаступництва.

Зі змісту п.1.8 Статуту ПАФ ( нова редакція) не вбачається правонаступництва відповідача стосовно майна ССГ ім.І.Франка, зокрема, яке в наступному передавалось відповідачем в оренду позивачу.

На вимогу суду, відповідач не надав доказів в підтвердження за відповідачем права власності (користування ,тощо) майном, зазначеним як об»єкт оренди в договорі від 12.01.2007 р. Як зазначено в п.1.8 Статуту агрофірма є правонаступником дебіторської і кредиторської заборгованості ССГ ім.І.Франка»в межах власних майнових паїв та взятих в оренду у членів ССГ ім.Ф.Франка. Проте, доказів укладення з членами ССГ ім.І.Франка договорів оренди майнових паїв , доказів права у відповідача на розпорядження майновими паями членів ССГ ім.І.Франка для погашення дебіторської і кредиторської заборгованості, доказів правонаступництва щодо конкретного майна, відповідач не надав. Згідно із законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про власність" та іншими нормативно-правовими актами, чинними на момент реформування ССГ, майно коллективного підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності, пайовий фонд майна складається як із балансової вартості основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства,цінних паперів, акцій, так і грошей, а майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на день паювання і скоригованим на день вибуття працівника з господарства відповідно до нормативно-правових актів підприємства. Майновий пай видається натурою (тобто будинками, спорудами, технікою, готовою продукцією, худобою тощо), грошима або цінними паперами з урахуванням при цьому інтересів як працівника, так і підприємства. 12 січня 2007 року між ПАФ «Новия світ»( як орендодавцем, який діє на підставі Статуту) та Державною станцією захисту рослин Львівської області, ( як орендарем, який діє на підставі Положення) підписано договір оренди № 1. Розділ 1 зазначеного договору присвячений «Предмету договору». Відповідно до п.1.1 зазначеного розділу орендодавець передає основні засоби, які перебувають на балансі підприємства ( відповідно до найменування у бух.Обліку), далі –майно, Орендарю в оперативну оренду строком на 5 ( п»ять) років. Майно ( п.п.1.2) перебуває на балансі підприємства на підставі правонаступництва реорганізованої ССГ ім.І.Франка, і підлягає розпаюванню між членами ССГ.

Проте, баланс підприємства ( організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов»язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у аласності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння підприємством майном і відображення його на балансі підприємства, є, зокрема, передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє цим майном. Знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Слід відзначити, що належних і допустимих доказів знаходження майна , зокрема визначеного як «об»єкт оренди») на балансі ПАФ на момент підписання договору оренди і в подальшому, відповідач на вимогу суду не надав.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов»язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму є двостороннім, консесуальним та оплатним. Він вважається укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору оренди.

Проте, відповідачем не доведено і не підтверджено належними і допустимими доказами ні право власності, ні правонаступництво, ні знаходження на балансі майна, зазначеного як предмет оренди в договорі № 1 від 12.01.2007 року, ні те, що відповідачу станом на час підписання договору належали майнові права, чи він був уповноваженим на укладення договору оренди.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Аналогічна норма міститься і в ст.638 ЦК України.

Відповідно до ч.3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов»язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п.4 ст.180 ГК України умови про предмет в господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов»язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності –в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до п.1.4 договору –перелік майна, яке передається в оренду, наводиться в додатку №1 до цього договору. В додатку №1 до договору оренди від 12.01.2007 року, іменованому як «Перелік основних засобів, що передаються в оренду Державній станції захисту рослин Львіваської області «під порядкоим номером 1 вказано назву об»єкта –«будинок тваринника» , кількість одиниць –1, балансова вартість 13010, залишкова вартість 13010. Зазначений додаток в копіях поданий до справи обома сторонами, оригінали наявні у сторін оглянуті в засіданні, та з»ясовано , що він не містить підписів повноважних посадових осіб, які підписали договір оренди, не містить і печаток орендодавця та орендаря; не містить інформації про характерні індивідуальні ознаки об»єкта оренди ( площа, поверховий план, місцезнаходження, рік побудови, тощо), що свідчить про те, що сторонами не погоджено при укладенні договору предмету оренди, що є однією із істотних умов , необхідною для укладеності договору.

Разом з тим, неукладений договір не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов»язків сторін, тобто, не містить ознак правочину відповідно до ст.202 ЦК Україхни. Правові наслідки визнання договору неукладеним тягнуть до відмови у задоволенні вимог однієї зі сторін такого договору, зокрема про стягнення заборгованості за цим договором.

Отже, визнана судом відсутність певного договору між сторонами одночасно означає відсутність відповідних прав і обов»язків сторін за цим договором ( у будь-якому разі таких, які б користувалися судовим захистом).

Про зазначене свідчать і наступні обставини. Відповідно до п.2.1 зазначеного договору майно вважається переданим з моменту підписання Акту передачі, що є додатком №2 до цього договору.

Згідно додатку «№2 ( додаток без зазначення дати його складання та без відомостей про те, до якого договору оренди він є додатком №2) Приватна Агрофірма «Новий світ», в особі директора Бурого Володимирва Степановича, що діє на підставі Статуту (орендодавець), передає майно, зазначене в Додатку №1 до договору оренди майна Державній станції захисту рослин Львівської області, в особі начальника п.Чоловської Олени Пилипівни, яка діє на підставі Положення.

Таким чином , зі змісту зазначеного документа не вбачається: до якого договору оренди конкретно його слід вважати додатком, не вбачається дата його складання ( чи дата, станом на яку передається майно в оренду), разом з тим, відповідно до погоджених сторонами умов в п.2.1 договору, про що зазначено вище, майно вважається переданим з моменту підписання Акту передачі. Відомостей про «момент підписання Акту передачі», а відтак про «момент»передачі майна в оренду, зазначений документ не містить. Між тим, відповідно до вже названого п.2.1 договору, право на використання майна орендарем наступає з моменту підписання цього договору та Акту передачі. Тобто, сторони погодили, що право на використання майна виникає у орендаря за наявності двох обставин в сукупності : моменту підписання договору і моменту підписання Акту передачі.

Однак, наявними у справі документами сторони не доводять, що у орендаря виникло право на використання майна за договором №1 від 12.01.2007 року, в тому числі з якого саме моменту таке право виникло.

Відповідно до п.2.2 договору одночасно із підписанням Акту передачі складається Акт Інвентаризації майна, який є Додатком №3 до цього Договору. У Акті Інвентаризації майна вказується детальний технічний стан, комплектність майна, яке передається в оренду. Акт інвентаризації підписується обома сторонами, що засвідчує обопільну згоду щодо технічних характеристик та споживчих якостей майна на дату передачі в оренду.

Як вбачається зі змісту ухвали суду від 03.11.2009 року додаток №3 витребовувався від обох сторін, однак суду не наданий. В судовому засіданні представники сторін пояснили, що такий додаток до договору № 1 від 12.01.2007 року сторонами не укладався.

Відповідно до п.3.3 договору №1 від 12.01.2007 року, після передачі орендодавцем майна орендар вживає заходів щодо оформлення права користування земельними ділянками, на яких розташовані будівлі і споруди як складова частина зазначених засобів, відповідно до вимог чинного законодавства. Як встановлено судом, про що зазначено вище в рішенні, доказів, які б встановлювали та підтверджували момент передачі майна в оренду та право на використання його орендарем суду не надано, як і не надано доказів вжиття орендарем заходів щодо оформлення права користування земельними ділянками, на яких розташоване орендоване майно, вжиття яких, як вбачається зі змісту п.3.3 договору, передбачалось як наступний після передачі майна та виникнення у орендаря права на використання цього майна, захід.

Відповідно до п.4.1 договору орендна плата є платежем, який орендар сплачує орендодавцю безпосередньо за користування майном. А відповідно до умов п.4.1 –розмір орендної плати за 1 календарний рік за використання майна становить величину амортизаційних відрахувань на рік кожного окремого об»єкта, вказаного в додатку №1 на дату передачі. Орендна плата сплачується у безготівковій формі на рахунок орендодавця або у готівці у касу з оформленням документів про оплату ( п.4.3 договору). Виплату орендної плати орендар , відповідно до п.4.4 договору , зобов»язувався здійснювати 1 раз у 3 місяці не пізніше 15 числа наступного місяця.

Як встановлено судом, підтверджено обома сторонами, за час дії договору оренди орендар не здійснював платежів по орендній платі взагалі. Посилання орендаря ( позивача) на відсутність грошових коштів, не приймається судом до уваги, оскільки відсутність грошових коштів не звільняє сторони від виконання зобов»язання належним чином, відповідно до умов укладеного договору та не дає право на односторонню відмову від зобов»язання або односторонню зміну його умов ( ст.ст.525,526 ЦК України). Окрім того, орендна плата –це плата за користування майном , що обумовлено й сторонами в п.п.4.1-4.4 договору. Відсутність доказів про здійснення орендних платежів, свідчить про зворотнє.

Відповідно до ч.1 776 ЦК України поточний ремонт речі , переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальнпий ремонт речі , переданої у найм , провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право : відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту ; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Інше з умов договору оренди №1 від 12.01.2007 року вбачається. Так, відповідно до умов п.4.5 орендар за згодою орендодавця може проводити покращення стану орендованого майна ( поточні та капітальні ремонти, доукомплектацію, інше). Вартість та види покращень погоджуються з орендодавцем до проведення покращень. Суми витрат на проведення покращень зараховуються в рахунок сплати орендної плати після подачі підтверджуючих документів. Вартість поліпшень, які зроблені за рахунок власних коштів орендарем без дозволу орендодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягають.

Як вже встановлено судом, між сторонами додаток № 3 ( Акт Інвентаризації), в якому мав би вказуватись детальний технічний стан, комплектність майна, яке передається в оренду, сторонами не укладався.

На вимогу суду сторонами не надано і доказів, передбачених в п.2.3 договору. Адже , як стверджують обидві сторони, договір оренди припинив свою дію з 20.01.2009 року. Відтак позивач ( орендар) повинен би був на виконання умов п.2.3 договору повернути майно орендодавцю шляхом підписання Акту приймання-передачі та одночасно із Акитом передачі скласти Акт інвентаризації, у якому зафіксувати зміни технічного стану, та споживчих якостей . В разі ж їх відсутності сторони зобов»язувались підписати Акт Інвентаризації та Акт передачі. Майно вважається переданим з моменту підписання Акту передачі, а відповідно до умов п.2.4, у разі виникнення змін технічного стану, та споживчих якостей орендованого майна на момент передачі орендодавцю сторони керуються умовами, вказаними у п.9.1 договору, зокрема, що у разі , якщо орендоване майно набуло інших якісних характеристик чи змінило технічний стан на дату завершення дії договору : п.п.»б»у випадку покращення стану майна сторони керуються п.5.4.5 договору.

Таким чином, належних і допустимих доказів згоди орендодавця на проведення покращення стану орендованого майна, погодження видів і вартості робіт, необхідних для покращення, як і необхідності у проведенні самих покращень сторони, зокрема позивач , суду не довели. Адже, не зафіксовано сторонами,у зв»язку з відсутністю додатку №3 , в якому стані майно перебувало на момент підписання договору, не доведено з якого моменту у позивача виникло право використання майна, відтак неможливо зробити висновки про необхідність проведення покращень. Окрім того, доводи позивача про усну згоду відповідача щодо проведення покращень, суд не приймає до уваги, оскільки погоджуватись мали, окрім того, конкретні види та вартість запланованих орендарем для проведення покращення робіт, що мало підтверджуватись відповідними розрахунками (тощо) , відповідно не могло погоджуватись в усній формі.

Зі змісту п.5.4.5 договору вбачається, що у випадку, якщо сума покращень, понесених орендарем до завершення дії договору перевищує суму орендних платежів, сума, що складає різницю відноситься на збільшення вартості орендованого майна і є майновим правом орендаря на частку у спільному майні реорганізованої ССГ ім.І.Франка. Відповідно до вищевказаного орендареві надається право на оформлення майнового сертифікату на відповідну суму.

По-перше, доказів в підтвердження суми орендних платежів ( тобто, суми фактично здійснених платежів по орендній платі) позивач суду не надав, в силу відсутності таких;

По-друге, поскільки не здійснювались фактично орендні платежі, різниця між сумою покращень орендованого майна і орендними платежами є нереальною (неіснуючою) обставиною, не визначеною і не доведеною належними і допустими доказами;

По-третяє, позивач не підтверджує надання згоди відповідачем на проведення покращень ( не обгрунтовує і необхідність проведення таких, оскільки стан майна на момент підписання договору не зафіксований в Акті передачі і Акті Інвентаризації)

По-четверте, позивач не підтверджує погодження з відповідачем вартості та видів робіт, необхідних для проведення покращення, належними і допустимими доказами ;

По-п»яте, відповідач не довів, що станом на момент підписання договору оренди, майно є у його власності ( користуванні, тощо) як і не довів правонаступництва між ним і ССГ ім.І.Франка щодо цього майна.

По-шосте, позивач не довів, що майно було передано йому відповідачем у користування, що у нього виникло право на використання майна на умовах , передбачених в договорі, що ним здійснені покращення майна, обумовленого договором як об»єкт оренди.

В обґрунтування понесених позивачем витрат на поліпшення орендованого майна у розмірі 22892, 42 грн. позивач посилається на : договір №848 від 05.11.2007 р , укладений між Золочівським РЕМ ВАТ «Львівобленерго»( як виконавцем) та Львівською державною станцією захисту рослин ( як замовником), відповідно до п.п.1.1 якого ( предмет договору) замовник доручає, а виконавець виконує роботи по підключенню до електромереж Золочівського РЕМ ВАТ «Львівобленерго»лабораторії біологічного захисту рослин, с.Куровичі Золочівського району. Відповідно до п.п.2.1 зазначеного договору ціна виконуваних робіт, доручених «виконавцю, за цим договором орієнтовно визначена в сумі 8591,42 грн, в тому числі ПДВ 20%. Умови оплати виконаних робіт обумовлені в п.п.2.3 зазначеного договору. Замовник ( п.п.2.4) зобов»язувався розрахуватися за виконання робіт банківськими коштами згідно акту виконаних робіт. Акт виконаних робіт , рахунок Золочівського РЕМ для оплати, платіжні доручення №374 від 10.12.2007 р та №460 від 29.11.07 р на оплату 8651,67 грн.

Однак, доказів, в якому саме приміщенні(чи будівлі) в с.Куровичі знаходилась лабораторія біологічного захисту рослин ( і чи в орендованому) і в якому приміщенні ( чи будівлі) проводились роботи - жоден із поданих позивачем (перелічених вище) документів інформації не містить, як і не містить інформації чи проводились роботи за зазначеним договором на орендованому об»єкті. Між тим, даний договір по своїй правовій природі є договором підряду і необхідною істотною умовою для нього теж є предмет договору, який би мав містити достатню інформацію про об»єкт на якому мали проводитись підрядні роботи. З Положення про лабораторію, як структурний підрозділ Інспекції, такі відомості не вбачаються.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги також, посилаючись на договір підряду №14 від 28 серпня 2007 року, укладеного між ПП «Рембудсервіс»( підрядник) та Державною станцією захисту рослин Львівської області ( замовник), відповідно до п.п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по ремонту приміщення офісу Державної станції захисту рослин Львівської області за адресою Львівська область, Золочівський район, с.Куровичі, вул.Львівська 7а з конкретизацією фактичної площі та вартості згідно актів приймання виконаних робіт по формі №КБ-2в. Відповідно до п.1.3 вартість робіт по даному договору становить 14301 грн. Відповідно до п.4.1 зазначеного договору вартість робіт по даній угоді визначається згідно кошторисної документації яка є невід»ємною частиною даного договору. Термін виконання робіт , визначених в п.п.1. 1 договору –два місяці. До зазначеного договору позивачем долучено копію Договірної ціни на поточний ремонт приміщень Державної станції захисту рослин Львівської областіза адресою : Львівська область, Золочівський район, с.Куровичі, вул.Львівська,7а що здійснюється у 2007 році. Додається позивачем копія Акту №2 приймання виконаних підрядних робіт на поточний ремонт приміщень Державної станції захисту рослин Львівської області за адресою : Львівська область, Золочівський район , с.Куровичі, вул.Львівська 7а за вересень 2007 року вартістю 14301,00 грн. та підсумкова відомість ресурсів (витрати –за прийнятими нормами , локальний кошторис 2-1-1/2 на об»єкті :Львівська область, Золочівський район, с.Куровичі, вул.Львівська 7а ( на акті виконаних робіт, підсумковій відомості,локальному кошторисі печатка замовника відсутня як і на Договірній ціні на поточний ремонт приміщень); додається копія відомості ресурсів для зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва ( об»єкт не вказаний), яка теж не містить печатки замовника; копія рахунку виконавця №18 від 17.09.2007 р на оплату 14301,00 грн і платіжного доручення №354 від 18 вересеня 2007 року про сплату замовником 14301,00 грн.

Однак іншими наявними у справі документами, а саме Довідкою №654 від 08.10.2009 року виданою виконкомом Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області підтверджується, що в селі Куровичі Золочівського району Львівської області по вул.Львівській 7-а знаходиться житловий будинок, який належить на праві особистої власності померлій 01.05.2009 року гр.Григлевич Магдалині Михайлівні. В даний час дочка переоформляє спадщину. Відповідно до іншої довідки, виданої виконкомом Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області ( довідка за №653 від 08.10.2009 року) , підтверджується, що в селі Куровичі Золочівського району Львівської області по вул.Львівській №7 дійсно знаходиться житловий будинок, який належить на праві особистої власності гр.Сірант Катерині Павлівні, жительці села Куровичі.

Відтак, з огляду на наведене, позивач аж ніяк не міг орендувати майно та проводити його покращення за адресою, що вказана в поданих ним ( перелічених вище документах), поскільки по вул.Львівській №7а в с.Куровичі Золочівського району Львівської області знаходиться майно, яке перебуває в приватній власності громадян.

Довідкою від 16.07.09 р №450, виданою виконкомом Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області підтверджується, що на будинок тваринника загальною площею 233,3 кв.м. та санпропускник загальною площею 14,3 кв.м., що знаходиться в селі Куровичі Золочівського району Львівської області по вулиці Колгоспній,6 і які є власністю гр..Бурого Володимира Степановича заборон та арештів немає.( довідка видавалась для пред»явлення в Золочівську нотаріальну контору). В матеріалах справи знаходиться копія Договору купівлі-продажу від 17 липня 2009 року, укладеного з однієї сторони –Бурим Володимиром Степановичем ( як продавцем) та з другої сторони –Кулик Юрієм Степановичем ( як покупцем), відповідно до п.п.1.1 якого на умовах, передбачених цим договором, продавець –Бурий Володимир Степанович, передає у власність , а покупець –Кулик Юрій Степанович, приймає у власність, належні на праві особистої власності Бурому В.С., будинок тваринника цегляний, зазначений в плані під літерами «А-1»загальною площею 253,3 кв.м., санпропускник цегляний –«Б», загальною площею 14,3 кв.м., що знаходиться у селі Куровичі Золочівського району Львівської області по вулиці Колгоспній, під № 6 . Зазначений договір нотаріально посвідчений 17 липня 2009 року та зареєстрований в реєстрі за №2572. Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Золочівського міжрайонного бюро технічної інвентаризації»Кулик Ю.С. є власником будинку тваринника; санпропускника за адресою Львівська область, Золочівський район, с.Куровичі, вул.Колгоспна, буд.6 на підставі договору купівлі-продажу 2571 від 17.07.2009 року. Як вбачається зі змісту договору оренди ( п.п.5.2.3) сторони обумовили, що орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати у безспірному порядку повернення майна, переданого в оренду в разі бажання осіб, що мають право на майновий пай Реорганізованої ССГ ім.Ів.Франка (пайовики), правонаступником якої є орендар отримати орендоване майно у спільну часткову власність. В даному випадку орендодавець зобов»язаний представити орендареві протокол загальних зборів пайовиків із відповідним рішенням. В п.п.5.4.5 договору оренди зазначено, що у випадку , якщо сума покращень, понесених орендарем до завершення дії договору перевищує суму орендних платежів, сума, що склдадає різницю відноситься на збільшення вартості орендованого майна і є майновим правом орендаря на частку у спільному майні реорганізованого ССГ ім..Франка. Відповідно до вищевикладеного орендареві надається право на оформлення майнового сертифікату на відповідну суму. Повернення майна орендодавець від орендаря, всупереч умовам п.п.5.2.3 не вимагав, причин суду не пояснив. Щодо передачі майна в оренду, виникнення у позивача, як орендаря, права на використання майна, тощо судом дано обґрунтування вище в даному рішенні.

Проте, відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно)

Таким чином, спільна власність виникає у разі, коли одне і те саме майно належить на праві власності кільком особам. Спільна власність відрізняється від права власності юридичних осіб, оскільки колектив, що об»єднується в організацію, виступає як єдиний суб»єкт права.

Відповідно до положень ст.355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Відповідно ж до ст.356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Проте, договір оренди від 12.01.2007 ро не може породжувати права власності (спільної часткової) у позивача на майно, зокрема, реорганізованого ССГ ім.І.Франка. Відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Позивач не є співвласником ні майна реорганізованого ССГ, ні майна ПАФ «Новий світ»; належними і допустимими доказами набуття позивачем такого права у встановленому законом порядку, позивач не підтвердив. Відповідно ж до ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Такі обставини належними і допустимими доказами не підтверджуються.

Відповідно до ч.5 ст.357 ЦК України поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Тобто, співвласники можуть домовитись про виплату компенсації тому, хто зробив поліпшення, або збільшення його частки. Проте, позивач не надав доказів, що у нього з відповідачем є у власності спільне майно, тобто, що він є співвласником і виконав поліпшення спільного майна.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтутється на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов»язковим.

Відповідно до ч.1 ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані, що мають значення для правильного вирішення спору. Такі матеріали і документи ( докази) мають бути належними і допустимими.

Клопотання позивача про залучення до участі у справі для дачі пояснень посадових осіб, судом відхилено, оскільки відповідно до ст.30 ГПК України в судовому засіданні можуть брати участь посадові особи і працівники, перелічених в названій статті суб»єктів, які не беруть участь в справі як сторони або треті особи.

Відповідно до ст.54 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, тобто предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист цього права чи інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов»язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов»язків суб»єктів спірного матеріального правовідношення. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов»язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов»язків суб»єктів спірного матеріального правовідношення.

У відповідності до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна стороеа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, наявність підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними і долпустими доказами.

В задоволенні позову слід відмовити. Судові витрати позивачу не відшкодовуються, відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі наведеного, матеріалів справи, керуючись ст.ст.1,2,32,33,34,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя