Рішення № 7041353, 02.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.12.09 р.                     Справа № 25/227пн                               

Суддя господарського суду Донецької області І.А.Бойко          

при секретарі судового засідання О.М. Якименко          

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Фламенко” м. Київ

до відповідача : товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинговая компания «Дельта - Сервис» м. Донецьк

про: визнання права власності

За участю

представників сторін:

від позивача: Дорофєєва Л.І. – представник (довіреність без номеру від 01.11.2009р.);

від відповідача: не з’явився

          Позивач – товариства з обмеженою відповідальністю “Фламенко” м. Київ звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинговая компания «Дельта - Сервис» м. Донецьк про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно літ. «А-7», загальною площею 1227,4м2, що розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5 від 27.04.2002р., акт приймання-передачі від 03.06.2002р., технічний паспорт та копію реєстраційного посвідчення від 14.11.2002р. Як на правові підстави позову вказує на ст. 128 ЦК України (1963р.), ст. 334, 386, 392 ЦК України, при цьому зазначає, що підставою звернення до суду з позовом про визнання права власності є втрата оригіналу реєстраційного посвідчення на об’єкт нерухомості.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, у судовому засіданні надав для огляду оригінал договору купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5 від 27.04.2002р., акт приймання-передачі від 03.06.2002р., технічний паспорт виготовлений станом на 19.11.2002р. та технічний паспорт - станом на 28.10.2009р.

Відповідач явку свого представника у судове засіданні не забезпечив, відзиву по заявленим вимогам не надав.

З огляду на достатність представлених матеріалів, справа розглянута згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

27.04.2002р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Холдинговая компания «Дельта - Сервис» (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко” м. Київ (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.

Зазначений договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженим представником ТОВ «Холдинговая компания «Дельта - Сервис» Дуденко Віталієм Петровичем, що діяв на підставі доручення серії АЕК № 090863 від 17.04.2002р. та директором Івчук Оленою Борисівною, що діяла на підставі Статуту.

За цим договором Продавець продає, а Покупець придбає у власність майно, що належить на праві власності Продавцю.

Пунктами 2.2., 2.3. договору встановлено, що оплата вартості майна здійснюється шляхом здійснення Покупцем безготівкового перерахування рівними частинами грошових коштів на рахунок Продавця двома переказами: 1-й – до 1 травня 2002р., 2-й – до 1 червня 2002р.

Відповідно п. 1.2. договору передача об’єкту Продавцем та прийняття об’єкту Покупцем засвідчуються актом приймання – передачі, який підписується сторонами в 5-ти денний строк після здійснення повної оплати на поточний рахунок Продавця.

Згідно п. 1.2. договору право власності на об’єкт переходе до Покупця з моменту підписання сторонами акту приймання – передачі об’єкту.

03.06.2002р. між сторонами було підписано акт приймання - передачі майна, згідно до якого позивачу було передано вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.

Проаналізувавши надані докази, дослідивши та з’ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, з якими закон пов’язує право на відчуження майна шляхом купівлі-продажу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Необхідними загальними умовами для визнання чинності правочину, в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам закону, іншим актам цивільного законодавства, та моральним засадам суспільства; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином; відповідність волевиявлення учасників правочину їх внутрішній волі; намір сторін на настання реальних правових наслідків, що обумовлений правочином.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

В силу частини 1 ст. 638 ЦК України, відсутність у договорі хоча б однієї істотної умови, тягне його неукладенність.

Як встановлено судом та вбачається з тексту договору, предметом купівлі-продажу є нерухоме майно – вбудоване нежитлове приміщення, літ. «А-7», розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.

Таким чином, підписавши договір купівлі –продажу від 27.04.2002р., сторони дійшли згоди щодо предмета договору купівлі-продажу.

14.11.2002р. комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» було зареєстроване право власності на спірний об’єкт нерухомості за товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко”, про що свідчить реєстраційне посвідчення за реєстровим № 6655.

Станом на 19.11.2002р. комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» була проведена технічна інвентаризація об’єкту, про що за результатами обстеження та обмірювання було складено технічну документацію (паспорт) на житловий будинок з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, літ. А-7, що розташований за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5 та визначено його загальну площу – 1232,8 м2.

За приписами ст. 128 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.), що діяв на момент укладення зазначеного договору, право власності у набувача майна за договором виникло з моменту передання речі, якщо інше не передбачено договором або законом.

За таких обставин, позивач на законних підставах володіє нерухомим майном, літ. «А-7», що розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5., оскільки на час укладення договору купівлі-продажу вказаного об’єкту нерухомості від 27.04.2002р., законом не було передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

У зв’язку з прийняттям нового Цивільного кодексу України з 1 січня 2004р. договори купівлі-продажу нерухомого майна повинні укладатися у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а право власності на нерухоме майно виникає у набувача з моменту такої реєстрації.

Приписами ст. 328 ЦК України встановлено що, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 329 ЦК України визначено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач прийняв, а відповідач передав нерухоме майно, що підтверджено актом прийому - передачі від 03.06.2002р., підписаного обома сторонами.

Однак, являючись власником придбаного майна, позивач не має можливості здійснювати своїх повноваження власника на розпорядження майном, оскільки ним втрачено документ, який засвідчує його право власності, а саме оригінал реєстраційного посвідчення № 6655 від 14.11.2002р., яким було засвідчено за ним право власності на придбане згідно договору купівлі – продажу від 27.04.2002р. та акту прийому – передачі від 03.06.2002р. приміщення, а договір купівлі – продажу вбудованого нежитлового приміщення від 27.04.2002р. не є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість за позивачем, так як на момент його укладання законом не було передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

В процесі здійснення господарської діяльності позивачем було здійснено реконструкцію вбудованого нежитлового приміщення, літ. «А-7», що розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5., шляхом обшивки стін гіпсокартоном та встановленням перегородок у підвальному приміщенні № 113, а саме самочинного зведення у підвальному приміщенні № 113 приміщення літ. а192, загальною площею 5,8 м2, внаслідок чого змінено (зменшено) загальну площу приміщення.

Вищенаведений факт зменшення внаслідок реконструкції загальної площі приміщення підтверджений технічним паспортом на житловий будинок з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, літ. А-7, що розташований за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5, який, на замовлення позивача, був виготовлений комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», після проведення технічної інвентаризації об’єкту, станом на 28.10.2009р. загальною площею приміщення визначено – 1227,4м2.

Позивач, у позові зазначає, що приміщення літ. а192 у підвальному приміщенні № 113, загальною площею 5,8 м2, фактично не є новозбудованою будівлею, оскільки було створено внаслідок здійснення будівельно – монтажних робіт щодо огорожі та навісу підвальних сходів, що пов’язані з фундаментом основної будівлі.

Стаття 392 ЦК України надає власнику майна право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Статтею 48 Закону України “Про власність” передбачено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Відповідно до ст. ст. 316-317 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 Цивільного Кодексу України власник майна володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд та має право здійснювати відносно свого майна будь – які дії, що не суперечать закону.

Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд також зазначає, що приміщення літ. а192 у підвальному приміщенні № 113, загальною площею 5,8 м2 є невід’ємною частиною (складовою) вбудованого приміщення, позивачем здійснена тільки реконструкція належного йому на праві власності приміщення, що належить позивачу на законних підставах.

Згідно до приписів ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчиненню нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.

Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим приміщенню, оскільки за матеріалами справи спірне приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.

Згідно п. 1 ст. 147 Господарського кодексу України, майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.

Відповідно до ст.ст. 139, 144 Господарського кодексу України майнові права підприємства виникають внаслідок створення майна, а майно це будинки, споруди, машини, тощо.

Судом не було встановлено неправомірне володіння позивача будівлею, позивач володіє цим майном правомірно. Тобто Конституцією України та чинним законодавством встановлена презумпція правомірності фактичного володіння майном, оскільки це майно знаходиться у володінні позивача.

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 20 Господарського кодексу України визначає, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Таким чином, в силу вищевикладених вимог закону та наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно пункту 10 Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. та статті 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомості є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, враховуючи підстави звернення позивача з позовом до суду, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.

На підставі п. 2 ст. 3, ст. ст. 16, 128, 181-182, 203-204, 316-321, 328-329, 331, 334, 376, 386, 392, ч.1 ст. 638, 657 ЦК України, ст.ст. 20, 139, 144, 147, 180 ГК України, з огляду на ст. 128 ЦК України в редакції 1963р., ст. 48 ЗУ „Про власність”, ст. 41 Конституції України, п. 10 Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р., ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -          

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Фламенко” м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинговая компания «Дельта - Сервис» м. Донецьк про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко” (04119, м. Київ, вул. Дорогожицька, 1, код ЄДРПОУ 31610334) право власності на об’єкт нерухомого майна – вбудоване нежитлове приміщення літ. «А-7», загальною площею 1227,4м2, розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                               

Вик. Якименко О.М.

Тел. 3056827

Надруковано 3 примірники:

1прим. – позивачу;

1 прим. – відповідачу;

1 прим. – до справи.