Рішення № 70389754, 14.11.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14659/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді – Тимощука О.Я.,

при секретарі – Михайленко О.С.,

за участі представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного Акціонерного Товариства "Рівнеазот" про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати розрахункових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» (далі відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 669 грн. 37 коп.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що працював з 05.10.2010 року по 21.06.2017 року в ПАТ «РІВНЕАЗОТ».

21 червня 2017 року відповідно до наказу № 1542-ВК від 07.06.2017 року був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю.

На дату звільнення заборгованість по заробітній платі складала 38 961 грн. 05 коп., в тому числі:

-заробітна плата за лютий 2017 року – 5 100,21 грн.;

-заробітна плата за березень 2017 року – 3 606,54 грн.;

-заробітна плата за квітень 2017 року – 3 169,52 грн.;

-заробітна плата за травень 2017 року – 2 301,29 грн.;

-заробітна плата за червень 2017 року – 24 783,49 грн. (в тому числі: вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку - 19 347,72 грн., компенсація за невикористану відпустку – 1 393,87 грн.).

Заробітна плата не виплачена відповідачем по даний час, в зв»язку з чим він звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. У зв'язку з викладеним позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 669 грн. 37 коп.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_1 подала письмову заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_3 середній заробіток в розмірі 38 003,27 грн. за період затримки виплати розрахункових сум та стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 640 грн. Збільшені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить суд їх задоволити.

Представник ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, покликаючись на ту обставину, що вини ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у невиплаті належних звільненому працівникові сум немає, оскільки ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал». Крім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Вважає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності, а тому на підставі ч. 2 ст. 1171 ЦК України просить суд звільнити ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі.

Заслухавши думку представника позивача – адвоката ОСОБА_1 та представника відповідача – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 05 жовтня 2010 року позивач був прийнятий на роботу на в ПАТ «РІВНЕАЗОТ», з якої він на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звільнився 21 червня 2017 року.

У день звільнення 21 червня 2017 року перед позивачем у відповідача існувала заборгованість з виплати заробітної плати та сума яка підлягала виплаті при звільненні становила 38 961,05 грн. В зв»язку із невиплатою заробітної плати відповідачем, ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Сторонами у справі не оспорюються факт роботи позивача в день звільнення, а також існування у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати, її розміру і період існування заборгованості, а тому вказані обставини в силу положень частини першої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За встановлених по справі обставин суд визнає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України у розмірі 38 003 гривень 27 копійки.

При цьому суд враховує, що позивачем не оспорюється розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований відповідачем у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої суд вважає безпідставними.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція, яку відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні таких норм права, викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76цс14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

На підставі частини першої статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у розмірі 640 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Приватного Акціонерного Товариства "Рівнеазот" про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати розрахункових коштів - задоволити.

Стягнути з Приватного Акціонерного Товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22 червня 2017 року по 14 листопада 2017 року включно в розмірі 38 003 (тринадцять вісім тисяч три) гривні 27 копійок.

Стягнути з Приватного Акціонерного Товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд в Апеляційний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_4