Ухвала суду № 70380285, 14.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року м.Київ К/800/12322/17

К/800/30875/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Мороз В.Ф.,

Черпіцька Л.Т.,

секретар судового засідання - Носадча О.Е.,

за участю представників:

позивача - Круглюка Г.В., Варфоломєєвої В.І.,

третьої особи ПАТ «Кристалбанк» - Червонюка В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью спейс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью спейс» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Три плюса», Публічне акціонерне товариство «Терра Банк», Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Стандарт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» Ірклієнко Юрій Петрович, про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью спейс» звернулося з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Три плюса», Публічне акціонерне товариство «Терра Банк», Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Стандарт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» Ірклієнко Юрій Петрович, в якому просило:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» Ірклієнка Юрія Петровича від 25 вересня 2014 року №31;

2) визнати протиправними дії відповідача щодо визнання нікчемними:

- правочину про дострокове виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігвіс Л» зобов'язання за кредитним договором від 24 грудня 2013 року №КЛ/13/2-34, відповідно до якого ПАТ «Терра Банк» надано ТОВ «Лігвіс Л» згоду на отримання у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк» Стандарт» кредиту на рефінансування заборгованості за даним кредитним договором, на передачу майна, яке перебувало в іпотеці та заставі ПАТ «Терра Банк» у наступну іпотеку ПАТ «КБ «Стандарт», та ТОВ «Лігвіс Л» здійснено погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2013 року №КЛ/13/2-34;

- договору від 23 липня 2014 року про розірвання кредитного договору від 24 грудня 2013 року №КЛ/13/2-34, укладеного між ПАТ «Терра Банк» та ТОВ «Лігвіс Л»;

- договору від 23 липня 2014 року про розірвання іпотечного договору від 25 грудня 2013 року №І/13/3-34, укладеного між ПАТ «Терра Банк» та ТОВ «Лігвіс Л», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрованого в реєстрі за №3955;

- договору від 24 липня 2014 року про розірвання договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя б/н від 15 квітня 2014 року, укладеного між ПАТ «Терра Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №2902;

- правочину щодо припинення зобов'язання за договором застави майнових прав від 16 травня 2014 року №ЗМП/14/14-34;

- згоди ПАТ «Терра Банк» на отримання ТОВ «Лігвіс Л» у ПАТ «КБ» Стандарт» кредиту на рефінансування заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2013 року №KJI/13/2-34, на передачу майна і майнових прав, які перебували в іпотеці та заставі ПАТ «Терра Банк», у наступну іпотеку ПАТ «КБ «Стандарт».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року задоволено частково апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кристалбанк»; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року; провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью спейс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп» звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью спейс», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та направити справу до Київського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. У касаційній скарзі зазначає про публічно-правовий характер даного спору, оскільки уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснює владні управлінські функції на основі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вважає безпідставним посилання суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15, оскільки вона не є такою, що прийнята у подібних із даною справою правовідносинах.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп» у касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року залишити в силі. У касаційній скарзі також зазначає, що даний спір є публічно-правовим спором, не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується оскарження розпорядження та дій Уповноваженої особи, вчинених відповідно до наданих йому повноважень, закріплених у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк» у поданих запереченнях просить касаційній скарги залишити без задоволення, рішення апеляційного суду - без змін.

Заперечення на касаційну скаргу від інших учасників не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи - ПАТ «Кристалбанк», обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ «Нью спейс» підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Альфа-Капітал-Груп» частковому задоволенню, з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15, виходив із того, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні відносини виникли на стадії ліквідації банку.

Із такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п.п.1, 7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вставлено ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Головною ознакою публічно-правового спору є участь у ньому хоча б однією із сторін суб'єкта владних повноважень - органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Владна управлінська функція розуміється як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Як встановлено ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VI, Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (ч.ч.1, 3 ст.1 Закону).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч.1 ст.4 Закону №4452-VI).

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (п.п.4, 5, 8 ч.2 ст.4 Закону). Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства (ч.3 ст.4 Закону № 4452-VI ).

Відповідно до п.17 ст.2 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (ч.8 ст.35 Закону).

Як передбачено ч.2 ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За правилами ч.ч.1-3 ст.34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

За приписами ч.1 ст.54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Нормативне регулювання статусу Фонду та процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації дозволяє зробити висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноваженої особи Фонду в межах здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації банку, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, відносно висновку про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до змісту вказаної постанови Верховного Суду України, спірні у справі №826/2043/15 відносини стосуються обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Також, у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 за спором з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Верховний суд України визначив, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Втім, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі також Закон № 2343-ХІІ) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст.1 Закону № 2343-ХІІ банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2343-ХІІ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Пунктом 2 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ про банкрутство віднесено до підвідомчості господарських судів.

Отже, нормами Закону № 2343-ХІІ регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому, ч.3 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Спірні у даній справі відносини врегульовані Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказаний Закон є спеціальним, його нормами регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, його уповноваженими особами, банками, Національним банком України.

Як встановлено ч.8 ст.36 Закону № 4452-VI, дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Тобто, в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Отже, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даному випадку ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не застосовуються.

Як за суб'єктним складом, так і за характером позовних вимог - оскарження дій та рішення суб'єкта владних повноважень, вчинених та прийнятого на виконання спеціальних функцій державного управління у сфері гарантування вкладів та виведення неплатоспроможних банків з ринку, даний спір є публічно-правовим.

За вказаними обставинами колегія суддів приходить до однозначного висновку щодо підвідомчості даної справи адміністративному суду.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи зазначені норми та обставини справи, з метою забезпечення дотримання вимог ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі 826/2043/15 та у справі від 15 червня 2016 року №21-286а16 (826/20410/15), та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Вищенаведені обставини у відповідності до ч.1 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення апеляційного суду і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо вимог касаційної скарги ТОВ «Альфа-Капітал-Груп» в частині залишення в силі рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.211 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскільки постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року в апеляційному порядку по суті не переглянута, підстави для її перегляду в касаційному порядку відсутні.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью спейс» задовольнити, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Груп» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді