Постанова № 70379476, 20.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/22350/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Глущенко Я.Б.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу позивача - Приватного підприємства «Пождума» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Пождума» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року позивач, Приватне підприємство «Пождума», звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 10 листопада 2015 року №154626552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року та прийняти нову, якою у позовні вимоги - задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

20 листопада 2017 року до Київського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибути у судове засідання. До клопотання представником позивача, ОСОБА_3, не долучено жодних доказів поважності причин неприбуття у судове засідання та необхідності відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: мотивувальну частину постанови суду першої інстанції необхідно змінити, зазначивши, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, на підставі наказу в.о. начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №2877 від 03 жовтня 2014 року та згідно з направленням №2092/26-55-22-08 від 06 жовтня 2014 року, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, у зв'язку з ненаданням Приватним підприємством «Пождума» пояснень та їх документального підтвердження та обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби №44556/10/26-55-22-08-10 від 11 вересня 2014 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Пождума» з питань правильності нарахування та сплати податків при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» за період з 01 березня 2014 року по 30 червня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 21 жовтня 2014 року №991/26-55-22-08/36924944, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2015 року №154626552208, яким Приватному підприємству «Пождума» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 436 610 грн., з яких за основним платежем нараховано 291 073 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 145 537 грн.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у провадженні судів перебувала справа №826/15581/14 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Пождума» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання неправомірним та скасування наказу в.о. начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №2877 від 03 жовтня 2014 року. У даній справі постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, визнано неправомірним наказ в.о. начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №2877 від 03 жовтня 2014 року про проведення документальної позапланової перевірки Приватного підприємства «Пождума».

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що визнання неправомірним наказу не тягне за собою визнання протиправними наслідків перевірки за встановленими порушеннями.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Дослідження тексту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року дає підстави для висновку про те, що судом першої інстанції не досліджувалось питання правомірності формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» за період з 01 березня 2014 року по 30 червня 2014 року.

Керуючись принципом офіційного з'ясування обставин справи, закріпленим у ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року витребувано у позивача належним чином завірену копію акта документальної позапланової перевірки №991/26-55-2-08/36924944 від 21 жовтня 2014 року та докази, які підтверджують або спростовують реальність господарських операцій між Приватним підприємством «Пождума» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Користуючись визначеним процесуальним правом, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є податкове повідомлення-рішення, з метою об'єктивного та всебічного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності дослідження первинних документів, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2014 року та акта перевірки №991/26-55-2-08/36924944 від 21 жовтня 2014 року.

Як вбачається з додаткових пояснень, наданих представником позивача до суду першої інстанції, 11 січня 2010 року Приватне підприємство «Пождума» зареєстроване як юридична особа у Єдиному державному реєстрі за номером 1 070 102 0000 038528, є платником податку на додану вартість та перебуває на обліку у відповідача.

Згідно з кодами КВЕД, позивач здійснює такі види діяльності: 43.21 Електромонтажні роботи (основний); 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 80.20 Обслуговування систем безпеки; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 71.20 Технічні випробування та дослідження.

У період, що підлягав перевірці, позивачем здійснювались господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» на підставі:

договору №ПБ 25/03/14 від 25 березня 2014 року згідно з яким, Приватне підприємство «Пождума» (замовник) доручає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» (виконавець) приймає на себе виконання робіт: підготовка та складання технічної документації, після проведення вимірювальних та випробувальних робіт електроустановок та електропристроїв лабораторією електротехнічних вимірювань ПП «Пождума»;

договору №М26/12/13 від 26 грудня 2013 року згідно з яким, Приватне підприємство «Пождума» (замовник) доручає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» (підрядник) зобов'язується виконати: монтажні роботи слабкоструменевих мереж, а замовник зобов'язується надати підряднику необхідні матеріали для монтажу та забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти закінчений об'єкт, сплатити вартість виконаних робіт;

договору №ПО01/04/14 від 01 квітня 2014 року, згідно з яким, Приватне підприємство «Пождума» (замовник) доручає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» (виконавець) приймає на себе виконання робіт: проведення рекламних компаній, консалтингову діяльність, надання послуг у сфері маркетингу, інжинірингу та керування рекламою, проведення технічного обслуговування оргтехніки, продаж поліграфічної продукції та канцтоварів, дизайнерські послуги, консультації з питань комерційної діяльності;

договору №ЮП01/04/14 від 01 квітня 2014 року згідно з яким, Приватне підприємство «Пождума» (замовник) доручає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» (виконавець) приймає на себе виконання робіт: надання юридичних послуг.

На підтвердження фактичного виконанням зобов'язань за договорами позивачем надано копії (до перевірки та до суду): повідомлення про виконання договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), розрахунки прибутковості виконаних робіт, податкових накладних.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодекс України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Заперечуючи у акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс», відповідач, посиланням на лист ДПІ у Солом'янському району Головного управління Міндоходів у м. Киві від 14 травня 2014 року зазначає, що у межах кримінальних проваджень №120121100100001496, №120121100100001658, №12013110000000432 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Зевс» протягом січня 2013 року - квітня 2014 року сформувало незаконний податковий кредит вигодо набувачам на суму 9 млн. грн.., директор, бухгалтер та засновник гр.. ОСОБА_4 знаходиться у розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві за ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податквого кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість.

Водночас, наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи викладене та дослідивши зміст цивільно-правових угод, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зі спірних операцій позивача з контрагентом не вбачається наявність економічної (ділової) мети, оскільки позивачем не надано доказів використання наданих контрагентом робіт та послуг у власній господарській діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 10 листопада 2015 року винесене з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання неправомірним наказу в.о. начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №2877 від 03 жовтня 2014 року про проведення документальної позапланової перевірки Приватного підприємства «Пождума» не розглядається, як підстава для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Згідно з рекомендаціями, викладеними у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Як вбачається з резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року у справі №826/15581/14, наказ про проведення перевірки визнано неправомірним, тобто встановлено його невідповідність вимогам законодавства України. Натомість, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для скасування такого наказу (Т. 1, а.с. 13).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що визнання оскаржуваного акту неправомірним не виключає можливість його застосування та реалізації, оскільки до нього не застосовано такий спосіб захисту прав позивача, як скасування.

З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Пождума» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, проте з інших підстав ніж ті, що викладені в оскаржуваній постанові.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, проте з інших підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності змінити мотивувальну частину постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, 198, 201, 200, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Пождума» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року, зазначивши, що підставами для відмови у задоволенні позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові.

У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено 21.11.2017

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

Я.Б. Глущенко