Постанова № 70326274, 01.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю представника Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» - Ігнатенка Віталія Леонідовича,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за кредитом та пені за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту від 10 листопада 2006 року № 11072746001, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_7, відповідачка отримала кредит у розмірі 74 тис. 400 швейцарських франків зі сплатою за користування кредитом 7,99 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення до 9 листопада 2023 року; цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором між банком та ОСОБА_8 було укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 30 грудня 2015 року позов задовольнив: стягнув солідарно із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитом та процентами станом на 24 вересня 2014 року в розмірі 47 тис. 851 швейцарський франк 21 сантим та заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту і сплати процентів за кредитом у розмірі 622 швейцарські франки 65 сантимів, що за курсом Національного банку України станом на 24 вересня 2014 року становило 8 тис. 609 грн 31 коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з указаним рішенням суду, ОСОБА_7 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 9 лютого 2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_7 про відстрочення сплати судового збору до вирішення апеляційної скарги відмовив; апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року залишив без руху; надав строк для усунення вказаних недоліків протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали; апеляційний суд зазначив, що в разі невиконання вказівок судді апеляційну скаргу буде визнано неподаною та повернуто.

Цей же суд ухвалою від 14 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року визнав неподаною та повернув відповідачці.

Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, до суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_8

Апеляційний суд Рівненської області рішенням від 29 березня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 19 липня 2016 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнив, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_8 скасував та в задоволенні позову до нього відмовив; у частині стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_7 рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 жовтня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_7 та ПАТ «Укрсиббанк» відхилила; ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року та рішення цього ж суду від 29 березня 2016 року залишила без змін.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року в частині відхилення її касаційної скарги та передати справу в цій частині на розгляд до суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статей 121 та 297 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судового рішення, ОСОБА_7 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 16 березня 2011 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, 30 березня, 15 та 22 червня, 13 липня, 7, 21 та 28 вересня, 23 листопада 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсиббанк» - Ігнатенка В.Л., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що копія ухвали цього суду про залишення апеляційної скарги без руху від 9 лютого 2016 року була надіслана ОСОБА_7 за адресою, вказаною в апеляційній скарзі, але була повернута Апеляційному суду Рівненської області з відміткою про «повернення за закінченням терміну зберігання»; іншої адреси ОСОБА_7 в матеріалах справи немає.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 березня 2016 року, що надана заявницею для порівняння, залишила без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

В іншій наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року вказано, що копія ухвали суду апеляційної інстанції, надіслана позивачеві за зустрічним позовом, була повернута судові з відміткою на конверті «за зазначеною адресою не проживає».

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 червня 2016 року, що також надана заявницею для порівняння, скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та направила справу до цього ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху представник відповідача направив заяву, в якій зазначив, що зобов'язується надати докази на підтвердження отримання ухвали суду першої інстанції лише 7 грудня 2015 року, для цього він подав запити до відділення поштового зв'язку, відповідь на які станом на дату подачі заяви не отримав, а тому посилання апеляційного суду на те, що він не виконав вимог ухвали, є передчасними.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року зазначено, що копія ухвали суду від 7 грудня 2015 року було направлено відповідачеві 7 та 30 грудня 2015 року, проте матеріали справи не містять доказів отримання ним зазначеної ухвали про залишення його скарги без руху.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 листопада 2016 року, що надана заявницею для порівняння, скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та направила справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки суддя апеляційного суду передчасно постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, не звернувши уваги на те, що наявні у матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення не містять підпису відповідача або його представника про отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, надані заявницею для порівняння судові рішення не можна вважати підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права в розумінні пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки наявні різні фактичні обставини справ у зазначених ухвалах і в судових рішеннях, які просить переглянути заявниця.

Проте в наданих для порівняння ухвалах від 16 вересня 2011 року, 12 лютого 2014 року, 7, 21 та 28 вересня, 23 листопада 2016 року суди касаційної інстанції виходили з того, що відмітка на листі, який містить ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про закінчення терміну його зберігання свідчить про неотримання копії вказаної ухвали заявником та неможливість усунення ним зазначених в ухвалі недоліків.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме статей 121 та 297 ЦПК України.

Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною третьою статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

У статті 295 ЦПК України законодавець закріпив вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Аналіз частин першої, другої та п'ятої статті 121 ЦПК України зумовлює висновок, що суддя апеляційної інстанції, установивши, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 295 ЦПК України або що не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє особу, яка подала апеляційну скаргу, і надає їй строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання особою ухвали.

Якщо ж особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтею 295 ЦПК України, сплатить суму судового збору, апеляційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше вона вважається неподаною і повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

Відповідно до частини п'ятої статті 297 ЦПК України про залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.

Таким чином, саме звернення особи до суду із апеляційної скаргою не спричиняє безумовне відкриття апеляційного провадження у справі та початок стадії апеляційного провадження. Адже суддя, відкриваючи апеляційне провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала апеляційну скаргу, порядку здійснення права на звернення до суду апеляційної інстанції (умови реалізації права на звернення до суду апеляційної інстанції). Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з апеляційною скаргою є залишення скарги без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

З огляду на викладене суддя апеляційної інстанції може вирішити питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка не була належним чином оформлена та містила недоліки, лише після їх усунення. При цьому у ЦПК України відсутні винятки з указаного порядку.

Відповідно пункту 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Таким чином, здійснивши аналіз норм законодавства, можна зробити висновок, що як суд апеляційної інстанції, так і особа, яка подала апеляційну скаргу, наділені низкою процесуальних прав та обов'язків. Зокрема, в разі подання особою апеляційної скарги оформленої з порушенням вимог статті 295 ЦПК України, або без сплати судового збору за подання такої скарги суддя зобов'язаний постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху із зазначенням її недоліків.

Проте законодавець не покладає на суд апеляційної інстанції обов'язку повторно постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху в разі повернення листа з такою ухвалою у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Водночас строк зберігання поштового відправлення в один місяць дає можливість особі, яка подала апеляційну скаргу, вжити заходів для отримання відправлення та ознайомлення з такою ухвалою протягом цього строку.

При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд апеляційної інстанції права в разі повернення листа з ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку із закінченням терміну його зберігання постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, надіславши одночасно попередню ухвалу, якщо суд апеляційної інстанції з матеріалів справи та апеляційної скарги встановить, що особа, яка її подала, через свій похилий вік, фізичні вади, проживання в сільській або гірській місцевостях тощо, має труднощі в отриманні поштової кореспонденції.

Але, оскільки заявниця в касаційній скарзі, що міститься в матеріалах справи, та в заяві про перегляд судових рішень не вказала, що не мала можливості отримати ухвалу суду апеляційної інстанції від 9 лютого 2016 року з поважних причин, крім того, здійснюючи право на судовий захист, 5 грудня 2016 року знову звернулася до суду з апеляційною скаргою, яка також ухвалами суду апеляційної інстанції від 14 грудня 2016 року і 2 лютого 2017 року залишена без руху та відповідно повернута, то суд апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, правильно застосувавши норми статей 121 та 297 ЦПК України, дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання неподаною апеляційної скарги та її повернення ОСОБА_7

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.