Ухвала суду № 70288747, 10.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на заочне рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя, –

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 11 серпня 2006 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Самарського районного суду від 24.11.2015 року між ними був розірваний. Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. В період перебування у шлюбі ними було придбано на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2014 року квартиру АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), право власності на яку було оформлено на відповідачку. Між сторонами у позасудовому порядку не досягнуто порозуміння щодо поділу придбаного у період шлюбу майна. Тому позивач просив визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), загальною площею 105,8 кв.м., житловою – 56,8 кв.м.; визнати за ним та відповідачкою право власності на 1/2 частину, кожному, квартири АДРЕСА_1 (Дніпропетровську).

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2017 року позов задоволено, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (Дніпропетровську); визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), загальною площею 105,8 кв.м., житловою – 56,8 кв.м.; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Дніпропетровську), загальною площею 105,8 кв.м., житловою – 56,8 кв.м.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6890,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2006 року, який було розірвано 24 листопада 2015 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від вказаної дати у цивільній справі №206/5915/15-ц, що набрало законної сили (а.с. 11). Вказаним рішенням встановлено факт припинення подружніх стосунків 27.08.2015 року.

В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, сторони придбали нерухоме майно – квартиру, загальною площею 105,8, житловою площею 56,8 кв.м. по вул. Героїв-панфіловців, 52а/23 у м. Дніпро (Дніпропетровську), що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-15).

Право власності на квартиру, згідно вказаного вище договору купівлі-продажу, зареєстроване за ОСОБА_2

Відповідно до ст. ст. 57, 60 Сімейного кодексу України, які встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Згідно ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Виходячи з викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши, що спірна нерухоме майно набуте сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі і за спільні кошти, – місцевий суд дійшов справедливого та правомірного висновку, що квартира 52а/23 по вул. Героїв-панфіловців, у м. Дніпро (Дніпропетровську) є спільним сумісним майном подружжя і належить обом сторонам в рівних частинах, тобто по 1/2 кожному.

Твердження апелянта про недоведеність факту купівлі спірної квартири за спільні кошти не заслуговує на увагу, оскільки суду не представлено доказів того, що нерухомість куплено за власні кошти ОСОБА_2

Більше того, факт купівлі квартири у період шлюбу дає підстави для висновку, що нерухоме майно було придбане за спільні кошти, за відсутності спростовуючих цього факту доказів, оскільки сім’я (родина) здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Колегія зауважує, що ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою не зверталась, а згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновок районного суду про відсутність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя узгоджується з встановленими судом обставинами справи та матеріалами справи, а також відповідає презумпції рівності часток у спільній сумісній власності подружжя.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на положення ст.ст. 88, 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2017 року– залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

Судді