Постанова № 70238361, 06.11.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3, позивач), звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

ОСОБА_4 відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0003011304 від 03.04.2017, згідно із якою станом на 03.04.2017 заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 82 955,55 грн.;

Рішення відповідача №00030001304 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску від 03.04.2017, згідно із яким вирішено застосувати до позивача штрафні санкції в розмірі 16 591,11 грн.,

прийняті на підставі акту перевірки від 29.03.2017 №131/08-01-1304/НОМЕР_1, як такі, що не відповідають чинному законодавству України, а також порушують права та охоронювані інтереси позивача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема, вказує, що підставою для донарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування позивачу став висновок відповідача про заниження позивачем суми чистого доходу від підприємницької діяльності за 2015 рік, в результаті чого занижено зобов’язання зі сплати єдиного внеску на суму 82 955,55 грн., який відповідачем обґрунтовано тим, що позивач мав включати до складу витрат лише витрати, пов’язані з перевезенням вантажу, тобто дизельне паливо, яке було використано від пункту навантаження до пункту розвантаження. В акті перевірки відповідачем встановлена неможливість реального здійснення платником податків операцій по придбанню дизельного палива з урахуванням часу, місця знаходження транспортних засобів та обсягів придбання палива, необхідного для виконання перевезень. Позивач не погоджується із такою позицією контролюючого органу та вказує, що наведені доводи відповідача не спростовують факту придбання дизельного палива для провадження господарської діяльності, який документально підтверджений фіскальними чеками. Окрім того, в акті перевірки встановлено значні відхилення в об’ємах списання палива по однаковим маршрутам в ході вибіркового перегляду актів списання палива, проте, відповідачем не взято до уваги, що обсяги використання палива залежать від багатьох чинників, таких як дорожні, кліматичні та інші експлуатаційні умови та фактори. Окрім того, загальна кількість використаного позивачем палива у 2015 році не перевищує нормативи витрат у відповідності до Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43. Позивач вважає безпідставним донарахування йому 82 955,55 грн. єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 16 591,11 грн., а оскаржувані ОСОБА_4 та Рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, наведених у наданих запереченнях від 27.09.2017 №1044/08-01-10-03 (вх. №26390 від 28.09.2017). Зокрема, зазначає, що позивачем здійснювалося придбання палива із періодичністю в короткий проміжок часу (від 1 хвилини) на АЗС за одними адресами, а також придбання палива у кількості від 5 до 10 літрів, що не відповідає технічним вимогам транспортних засобів позивача, які вин використовує у господарській діяльності. Наведене, на думку відповідача, свідчить витрати з придбання цього палива не пов’язані із господарською діяльністю позивача. Окрім того, під час перевірки встановлено значні відхилення в об’ємах списання палива по однаковим маршрутам. Представник відповідача вказує, що наявність документального підтвердження понесення витрат з придбання товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності є визначальною, але не безумовною підставою для виникнення у платника податків права на формування витрат. З урахуванням викладеного, вважає оскаржувані ОСОБА_4 та Рішення правомірними та прийнятими з дотриманням вимог законодавства, а тому просить у задоволені позову відмовити повністю.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 17.03.1997, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №204383. Основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 є «49.41 Вантажний автомобільний транспорт».

У період з 16.03.2017 по 22.03.2017 ГУ ДФС у Запорізькій області була проведена виїзна планова документальна перевірка ФОП ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з 01.01.2015 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 з урахуванням документів, наданих в запереченні №4849/с від 03.03.2017 до акту перевірки від 23.01.2017 №6/08-29-13-04/НОМЕР_1 документальної планової виїзної перервірки, за результатами якої складений відповідний ОСОБА_5 від 29.03.2017 №131/08-01-13-04/НОМЕР_1 (а.с.39-59).

ОСОБА_5 перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема,

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України у результаті чого занижено суму оподатковуваного доходу у 2015 році на суму 530 000 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 99 706,36 грн.;

- п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страування», що призвело до заниження суми єдиного внеску за 2015 рік на суму 82 955,55 грн.;

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, пп. 1 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Податкового кодексу України, а саме: заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік в сумі 7 950 грн.

До такого висновку відповідач дійшов виходячи з наступного. В ході перевірки встановлено, що протягом 2015 року ФОП ОСОБА_3 було придбано дизельного палива у кількості 191 202,92 літри на загальну суму 2 922 624,33 грн. (сума без ПДВ), у т.ч. 157 824,82 літри на загальну суму 2 392 624,33 грн. відповідно до первинних документів за безготівковий розрахунок та 33 378 літри на загальну суму 530 000 грн. за готівку (сума без ПДВ). ОСОБА_5 фіскальних чеків, періодичність придбання пального здійснюється у короткий термін часу (від 1 хвилини) та за одними адресам. Присутні фіскальні чеки на придбання пального у кількості від 5 до 10 літрів, що не відповідає технічним вимогам транспортних засобів фізичної особи-підприємця, які використовуються у господарській діяльності. Тобто, згідно фіскальних чеків придбання палива здійснювалось підприємцем на АЗС щоденно по декілька десятків разів на добу у незначних обсягах при наявності 5 транспортних засобів. ФОП ОСОБА_3 мав включити до складу валових витрат лише витрати, що пов’язані з перевезенням вантажу, тобто дизельне паливо, яке було використано від пункту навантаження до пункту розвантаження. Окрім того, в ході вибіркового перегляду актів списання палива встановлено значні відхилення в об’ємах списання палива по однаковим маршрутам. Враховуючи викладене, контролюючим органом зроблено висновок про неможливість реального здійснення платником податків операцій по придбанню дизельного палива з урахуванням часу, місця знаходження транспортних засобів та обсягів придбання дизельного палива необхідного для виконання перевезень (сторінки 9 - 11 ОСОБА_5).

На підставі ОСОБА_5 та вищевказаних порушень відповідачем 03.04.2017 були прийняті:

- ОСОБА_4 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0003011304, згідно із якою станом на 03.04.2017 заборгованість зі сплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_3 становить 82 955,55 грн.;

- Рішення №00030001304 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску від 03.04.2017 до ФОП ОСОБА_3 в розмірі 16 591,11 грн. (а.с.82-83).

Вважаючи прийняті відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 протиправними позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування. При цьому, суд зауважує, що спір щодо правомірності дій під час призначення та проведення перевірки, яка стала підставою для винесення оскаржуваних рішень, між сторонами відсутній.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (надалі – ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Здійснювана позивачем діяльність з надання послуг автоперевезень у повній мірі відповідає поняттю «господарська діяльність», оскільки пов’язана з наданням послуг та отримання доходу.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (редакція, чинна в 2014 році).

У пункті 177.2. ст.177 ПК України вказано, що об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому п.177.4. ст.177 Кодексу (редакція, чинна у 2014 р.) містить застереження про те, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. Так у п.138.1. ст.138 ПК України (в редакції 2014 року) зазначено, що однією зі складових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є витрати операційної діяльності, які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 177.4. ст..177 ПК України (в редакції, що була чинною у 2015 році) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Як зазначено в акті перевірки позивач порушив п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, включивши до складу витрат вартість придбаного дизельного палива, сплачену постачальникам за пальне, обсяги використання якого в господарській діяльності для отримання доходу не підтверджено первинними документами, в результаті чого завищено витрати за 2015 рік на суму 530 000 грн. Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, встановлено порушення п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в результаті чого ФОП ОСОБА_3, було занижено за 2015 рік суму чистого доходу від підприємницької діяльності, що призвело до заниження зобов’язання зі сплати єдиного внеску на суму 82 955,55 грн.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся відповідачем, ФОП ОСОБА_3 здійснював вантажні перевезення по території України. Кошти, які витрачалися позивачем на придбання дизельного палива, були віднесені до складу витрат, пов’язаних з господарською діяльністю.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно з фіскальними чеками придбання палива здійснювалося позивачем на АЗС щоденно по декілька разів на день у незначних обсягах. Крім того, відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України ФОП ОСОБА_3 мав включати до складу витрат лише витрати, що пов'язані з перевезенням вантажу, тобто дизельне пальне, яке було використано від пункту завантаження до пункту розвантаження.

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу та зазначає, що враховуючи положення п.177.4. ст. 177 ПК України (в редакції 2015 року), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, пов’язані з господарською діяльністю.

В акті перевірки зазначено, що позивачем було надано до перевірки банківські виписки, фіскальні чеки, видаткові накладні, податкові накладні, акти списання палива.

Також до суду позивачем надано наказ ФОП ОСОБА_3 №1 від 01.01.2015 «Про встановлення норм витрат палива та інших паливо – мастильних матеріалів у відповідності до наказу Мінтранспорту від 10.02.1998 р. №43 на 2015 рік», розпорядження ФОП ОСОБА_3 «Про порядок звітування за використані грошові кошти на придбання ПММ» від 15.12.2013, акти списання палива за 2015 рік, фіскальні чеки на придбання палива за 2015 рік, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які використовуються ФОП ОСОБА_3 для провадження господарської діяльності, договори на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладені ФОП ОСОБА_3 в 2015 році, товарно-транспортні накладні за 2015 рік.

Тобто ФОП ОСОБА_3 підтвердив документально понесені ним під час ведення господарської діяльності протягом 2015 року витрати на придбання палива. Отже, висновок відповідача про те, що позивачем завищено «валові» витрати за 2015 рік на суму 530 000 грн., сплачену контрагентам - постачальникам за пальне, обсяги використання якого в господарській діяльності для отримання доходу, не підтверджено первинними документами, є безпідставними, і не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Також суд зазначає, що чинне законодавством не встановлює обмеження у періодичності закупівель та кількості матеріальних цінностей, які відображаються у первинних документах.

Натомість одним із принципів підприємництва, що викладені в ст.44 Господарського кодексу України, є самостійність формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Крім того, податковий орган, зазначаючи про безпідставне включення позивачем до складу витрат вартість придбаного дизельного палива не наводить обґрунтованих доводів того, що це дизельне паливо не було використане позивачем у його господарській діяльності.

У той же час спасання паливно-мастильних матеріалів повинно здійснюватися з врахуванням даних про пробіг автомобіля, визначених на підставі подорожнього або маршрутного листа та Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» зі змінами та доповненнями.

Розрахунок допустимих норм витрат палива за 2015 рік, проведений позивачем на підставі наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 за №43 та наказу ФОП ОСОБА_3 №1 від 01.01.2015 «Про встановлення норм витрат палива та інших паливо – мастильних матеріалів у відповідності до наказу Мінтранспорту від 10.02.1998 р. №43 на 2015 рік», та на підставі первинних документів свідчить про те, що у 2015 році допустима кількість витрати пального становила 317 885,83 літри, у той час, як було фактично витрачено 191 202,92 літри, що є меншим допустимої норми.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що за вказаним розрахунком допустима норма витрат палива є більшою, ніж фактичний показник витрат дизельного палива, який був взятий позивачем, ФОП ОСОБА_3 мав підстави відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2 ст.138, ст.177 ПК України віднести витрати з оплати дизельного палива до витрат, пов’язаних з господарською діяльністю.

Отже, висновок відповідача про завищення ФОП ОСОБА_3 витрат у розмірі 530 000 грн. у 2015 році є безпідставним та нормативно необґрунтованим, донарахування єдиного внеску у розмірі 82 955,55 грн. – безпідставним, а застосування штрафних санкцій у розмірі 16 591.11 грн. є необґрунтованим у зв'язку з чим ОСОБА_4 та Рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених ОСОБА_5 порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до ст.86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ОСОБА_4 та Рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Оскільки відповідачем безпідставно збільшено суму грошового зобов’язання з єдиного внеску, то відповідно і сума штрафних санкцій є необґрунтованою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 469,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням №204 від 04.07.2017 (а.с.9), тому зазначена сума судового збору підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати ОСОБА_4 Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0003011304 від 03.04.2017, згідно із якою станом на 03.04.2017 заборгованість зі сплати єдиного внеску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 становить 82 955,55 грн.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області №00030001304 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску від 03.04.2017 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в розмірі 16 591,11 грн., прийняте на підставі акту перевірки від 29.03.2017 №131/08-01-1304/НОМЕР_1.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 1 469,56 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят дев’ять гривен 56 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак