Ухвала суду № 70193348, 07.11.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

секретар Андрушків С.П.

з участю представника відповідачів ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 липня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 4 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11209282000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 160000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,30% річних з кінцевим терміном погашення 03 вересня 2037 року.

Того ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №138680, відповідно до умов якого остання як поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

_____________

22ц/794/1008/2017 р. Головуючий у І інстанції Асташев С.А.

Категорія: 19 Суддя-доповідач Владичан А.І.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором станом на 12.05.2017 року виникла заборгованість в сумі 164301,57 доларів США та заборгованість зі сплати пені в розмірі 339573,20 грн.

ПАТ «УкрСиббанк» направив відповідачам вимогу про усунення порушень кредитного договору, однак відповідачі вимог банку не задовольнили.

Просив стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 164301,57 доларів США та заборгованість зі сплати пені в розмірі 339573,20 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 липня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 164301,57 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 339573,20 грн.

Вирішено питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норми матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, оскільки судом не взято до уваги, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов'язання й мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, проте цього не зробив, що є підставою для відмови в позові.

Крім того, посилаючись на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вказує, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

В своїй апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 липня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 4 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11209282000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 160000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,30% річних з кінцевим терміном погашення 03 вересня 2037 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 4 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №138680, відповідно до умов якого остання як поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором станом на 12.05.2017 року виникла заборгованість в сумі 164301,57 доларів США, яка складається з яких: 124000,36 доларів США - заборгованість за кредитом, 40301,21 доларів США - проценти за користування кредитом, а також заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 97249,76 грн та заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати процентів за період з 12.05.2016 року по 12.05.2017 року.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання це - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Оскільки боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, то суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість солідарно як з боржника, так і з поручителя.

Доводи апеляційної скарги про те, що порука є припиненою, оскільки банк не пред'явив вимоги до поручителя в межах шестимісячного строку з часу виникнення заборгованості по черговому щомісячному платежу, - є безпідставними з наступних підстав.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом п.п. 3.1 договору поруки від 4 вересня 2006 року №138680 не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором (а.с. 26).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1ст. 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251,252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Водночас, якщо кредитор на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 грудня 2016 року банк надіслав вимоги боржнику та поручителю про сплату простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту відповідно до умов розділу 6 кредитного договору.

При цьому, п. 5.7 договору поруки від 4 вересня 2007 року №138680 передбачено, що листування між сторонами здійснюється шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що визначена як адреса для листування у розділі 6 цього договору. Підтвердженням факту відправлення повідомлення (рекомендованого листа) є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення.

Згідно з копією поштового конверта, надісланого поручителю ОСОБА_3, остання не отримала вимогу про сплату простроченої заборгованості (а.с. 46), інші докази на підтвердження отримання вимоги в матеріалах справи відсутності.

За таких обставин відповідно до п. 6.2 договору про надання споживчого кредиту від 4 вересня 2007 року №11209282000 початком перебігу шестимісячного строку для пред'явлення банком вимоги до поручителя є 24 січня 2017 року.

З даним позовом банк звернувся до суду 19 травня 2017 року, про що свідчить поштовий штемпель на конверті (а.с. 51).

З огляду на викладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що ПАТ «УкрСиббанк» звернулося з вимогою до поручителя про виконання основного зобов'язання у межах шестимісячного строку, а відтак відсутні підстави для припинення поруки.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за кредитним договором солідарно з відповідачів по справі.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності до вимог банку на підставі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно зі ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-738цс15 від 24 червня 2015 року, № 6-25цс15 від 18 березня 2015 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: