Постанова № 70186055, 02.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 листопада 2017 року № 826/7665/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПОС"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПОС" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003491402 від 06.06.2017 року, №0003481402 від 06.06.2017 року та №0953140303 від 06.06.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, які за змістом є ідентичними Акту перевірки.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Співробітники Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ЕПОС» (код ЄДРПОУ 21503308) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року.

За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки №183/26-15-14-02-04/21503308 від 18.05.2017 року (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134, пп.139.1.1., пп. 139.1.1, пп. 139.1.9, пп. 139.1. ст. 139 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 5067061 грн., у т.ч.: за 2015 рік в сумі 4924285 грн., за 2016 рік в сумі 142776,0 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2.12.2010 р. N 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 150000 грн., в т.ч. по періодам: вересень 2016 року - 31349 грн., жовтень 2016 року - 118651 грн.; п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого несвоєчасно сплачено єдиний внесок у періоді, що перевірявся, а саме: з 21.02.2015 по 27.02.2015 року - в сумі 571,76 грн., з 22.12.2015 по 28.12.2015 року - в сумі 44,29 грн., з 21.10.2016 по 01.11.2016 року - в сумі 1267,89 грн., з 22.11.2016 по 25.11.2016 року - в сумі 1075,16 грн., з 21.12.2016 по 23.12.2016 року - в сумі 209,70 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем подано до Контролюючого органу Заперечення на Акт перевірки, за результатом заперечень Контролюючим органом Листом від 06.06.2017 р. №15406/10/26-15-14-02-04 повідомив Позивача, що заперечення залишені без розгляду.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 06.06.2017 року: №0003491402, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5102755,00 грн., з яких за основним платежем - 5067061,00 та за штрафними санкціями - 35694,00 грн.; №0003481402 від 06.06.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 187500,00 грн., з яких за основним платежем - 150000,00 грн. та за штрафними санкціями - 37500,00 грн. та №0953140303 від 06.06.2017 року.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог законодавства, тому звернувся до Суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ "Металавтосервіс" (Постачальник), з іншої сторони, укладено Договір Поставки №225 від 27 листопада 2014 року між (надалі - Договір №225).

За умовами Договору №225 Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Товар, а саме носії інформації з програмним модулем в кількості 580 штук.

Судом встановлено, що обставини укладення та виконання Позивачем Договору №225 вже були об'єктом як податкової, так і судової перевірки.

Так, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року по справі №826/13987/15, яка залишена в силі Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 року були повністю задоволені позовні вимоги ТОВ "ЕПОС" та встановлено, що "На підтвердження виконання умов договору від 27 листопада 2014 року, що укладений з ТОВ «Металавтосервіс», договір поставки обладнання від 26 листопада 2014 року №12.163/14/ПТ, укладеного між ДП «Українські спеціальні системи» (замовник) та ТОВ «ЕПОС» (виконавець), додаткова угода №1 від 26 грудня 2014 року, специфікація обладнання, довіреність для видачі товару, видаткові накладні від 06 січня 2015 року №К-00805, від 09 січня 2015 року №К-00841, запит від 27.11.2014 №174 про залучення до виконання договору третіх осіб, у тому числі спірного контрагента ТОВ «Металавтосервіс», лист від 27.11.2014 року №02-1434 ДП «Українські спеціальні системи, протокол узгодження договірної ціни, специфікація товару, рахунок-фактура від 28.11.2014 №2811-002, платіжні доручення, видаткова накладна від 28.11.2014 №5, податкова накладна від 28.11.2014 №3, зведений акт приймання - передачі поставленого і встановленого обладнання за договором від 26.11.2014 № 12.163/14/пт від 20.02.2015 року, платіжні доручення № 134 від 27.11.2014, №985 від 28.11.2014, № 984 від 28.11.2014. Головним доказом реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Металавтосервіс» є зведений акт приймання-передачі поставленого і встановленого обладнання від 20.02.2015. Позивач, відповідно до акту, поставив ДП «Українські спеціальні системи» робочі станції із встановленим спеціальним програмним забезпеченням для облаштування об'єктів Державної міграційної служби у всіх областях України. Складовою частиною робочих станцій, відповідно до пояснень позивача та наданих документів, є носії інформації з програмним модулем, поставлені ТОВ «Металавтосервіс»».

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року по справі №826/13987/15, яка набрало законної сили, вже встановлено обставити укладення Договору №225 між Позивачем та його контрагентом ТОВ "Металавтосервіс", Суд приходить до висновку про відсутність необхідності в додатковій перевірці доказами даних обставин справи.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ "І-Тема" (Постачальник), з іншої сторони, в 2016 році було досягнуто згоди щодо поставки Товару.

В підтвердження придбання товару Позивачем надано суду наступні документи: рахунок фактури №ІТ-058 від 28.07.2017 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 1797000,00грн., видаткові накладні: №РН-074 від 15.09.2016 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 1437600,00 грн., №РН-079 від 29.09.2016 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 359400,00грн.; податкові накладні: №1 від 07.09.2016 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 750000,00грн., №2 від 28.07.2016 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 115600,00грн., №2 від 15.09.2016 року на загальну суму з урахуванням ПДВ 332400,00грн.; сертифікат відповідності №С-0000019, лист №2 від 14.06.2017 року, лист №56 від 12.06.2017 року та лист №05-06 від 14.06.2017 року та платіжні доручення, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Як вбачається з первинної документації Позивачем придбано у контрагента (ТОВ "І-Тема") наступний Товар: SB64D5AHADKX/ Ноутбук S400 Basic i5-4210M/ 14" Std LCD/ 4GB RAM/ 500GB HDD/ - 21C/ 802.11ac/ Express Card/ BT/ Smartcard/ Membrane Kbd/DVD/Win8Pro64bit/9 cell batt/ 3 year war код УКТ ЗЕД 8471300000 в кількості 25 шт., що підтверджується первинною документацією, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець), з іншої сторони укладено Договір №1 на виконання робіт по автоматизації оперативного і бухгалтерського обліку від 01.09.2012 року ( надалі - Договір №1).

В п. 1.1, п. 1.2, п. 4.1 Договору №1 передбачено наступне: «Заказник поручает, а Исполнитель принимает на себя обязательство произвести работы по доработке и сопровождению программного продукта "1С:Предприятие" (далее Продукт) в компании «Эпос». Работы осуществляется на компьютерах Заказника и связаны с: анализом организации оперативного учета в компании; доработкой и оптимизацией существующих конфигураций Продукта; поддержкой функционирования Продукта и его модернизации, учитывающую специфику работы подразделений компании; обновлениями конфигурации Продукта, отражающими изменения, принятые в действующем законодательстве, выполненных разработчиком Продукта; консультациями сотрудников Заказника, работа которых непосредственно связана с использованием Продукта. Конкретные виды работ и сроки их выполнения оформляются в виде приложений к настоящему договору и закрывается актами выполненных работ. Порядок сдачи-приемки работ осуществляется Заказчиком и Исполнителем на основании акта выполненных работ, составленным Исполнителем к концу каждого месяца, и являющимся неотъемлемой частью настоящего Договора.».

Між сторонами 01.01.2013 р. укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1 на виконання робіт по автоматизації оперативного і бухгалтерського обліку, відповідно до якої Сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1 Договору в новій редакції, зокрема що стосується виду інформаційно-консультативних послуг, які надаються Виконавцем по супроводженню програмного продукта "1С:Підприємство".

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано до Суду наступні документи: Акти здачі-прийняття робіт: №ЛЛ-0000008 від 28.01.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000023 від 27.02.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000037 від 30.03.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000053 від 29.04.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000064 від 26.05.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000075 від 30.06.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000088 від 30.07.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000094 від 31.08.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000103 від 30.09.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000118 від 28.10.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000123 від 30.11.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000145 від 23.12.2015 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000003 від 31.01.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000014 від 24.02.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000024 від 31.03.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000047 від 27.04.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000055 від 31.05.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000075 від 29.06.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000089 від 27.07.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000099 від 30.08.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000113 від 28.09.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000132 від 31.10.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000140 від 30.11.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн., №ЛЛ-0000155 від 25.12.2016 року на загальну суму без ПДВ 3600,00грн.; платіжні доручення та банківські виписки з січня 2015 року по грудень 2016 року, лист №41/1 від 23.05.2017 року лист №25 від 26.05.2017 року та платіжні доручення банківські виписки, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Контролюючий орган в Акті перевірки (стор. 22-23) та в запереченнях на позовну заяву зазначає, що господарські операції Позивача з ФОП ОСОБА_2 призвели до заниження Позивачем фінансового результату на загальну суму 86400,0 грн. в тому числі за 2015 рік в сумі 43200 гривень та 2016 рік в сумі 43200 гривень.

Відповідачем зроблено висновок, що оскільки ФОП ОСОБА_2, згідно актів виконаних робіт, надавалися послуги по доопрацюванню програми оперативного обліку, які в свою чергу є витратами із удосконалення нематеріальних активів підприємства.

Судом досліджено первинну документацію надану Позивачем та встановлено, що в дійсності, ФОП ОСОБА_2 було надано інформаційно-консультативні послуги щодо роботи програмного продукту "1-С Бухгалтерія", запис зазначений ним в актах здачі-приймання робіт був зроблений некоректно, про що підтверджується письмовими пояснення та додатковими угодами до Договору між ТОВ "ЕПОС" та ФОП ОСОБА_2

Крім того, Суд звертає увагу, що в усіх наданих Позивачем первинних документах на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту зазначено, які послуги надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні та іншу первинну документацію, надані Позивачу його контрагентами, Відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних юридичних осіб під час укладання та виконання договору.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено «Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 за №27/4248 (далі - Положення №318).

Згідно п. 4 Положення №318 об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 Положення №318).

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи Суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на момент складання податкових накладних та іншої первинної документації контрагенти Позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а також як платники єдиного податку у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, Суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Під час розгляду справи, Судом зроблено висновки, що висновки Контролюючого органу мають характер припущень та не підтверджені належними та допустимими доказами, ураховуючи, що обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення згідно із ч.2 ст.71 КАСУ покладається на відповідача.

Викладені Відповідачем аргументи для збільшення Позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та податку на прибуток у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Окремо Суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності Позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому Суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0003491402 від 06.06.2017 року, №0003481402 від 06.06.2017 року та №0953140303 від 06.06.2017 року.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПОС" (21503308) судові витрати в сумі 79353,83 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят три гривні 83 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук