Постанова № 70186056, 31.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2017 року № 826/614/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській області про зобов'язати вчинити дії ,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), в якому просить: зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2016 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок або надати мотивовану відмову в їх наданні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області в законодавчо передбачений місячний строк не виконало свого обов'язку, визначеного п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях проти позову заперечував з підстав того, що заявлені позивачем позовні вимоги порушують дискреційні права Головного управління Держгеокадастру у Київській області, визначені земельним законодавством України. Також, представник відповідача стверджує, що при розгляді справ за позовами до органів державної влади чи місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду або про передачу земельної ділянки у власність суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду, передачу у власність, що не належить до компетенції суду.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд на підставі п. 6 ст. 128 КАС України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 30.07.2016 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням щодо надання (виділення) у власність земельної ділянки в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області в Садівничому товаристві «Заліське» площею 0,06 га по вул. Польова, 32 та площею 0,06 га по вул. Дачна, 33.

В даному клопотанні позивач зазначила, що добросовісно, відкрито і безперервно користується земельними ділянками площею 0,06 га по вул. Польова, 32 та по вул. Дачна, 33, які розташовані в межах Садівничого товариства «Заліське» протягом 15 років, однак у неї відсутні документи, які ю підтверджували у неї права на вказані земельні ділянки.

В додаток до зазначеного клопотання від 30.07.2016 року ОСОБА_1 додала копію паспорту та довідки про ІПН ДРФО та схему розташування земельних ділянок.

Як стверджує позивач, відповідачем в строк до 30.09.2016 року не надало ні дозволу на розробку проекту землеустрою, ні вмотивованої відмову в його наданні, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Суб'єктам владних повноважень, які передають земельній ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України заборонено вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено у пункті 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання ОСОБА_1 отримане Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 03.08.2016 року, а відтак останнім днем надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні є 03.09.2016 року.

В матеріалах справи міститься лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 02.09.2016 року, адресований ОСОБА_1, яким повідомляється про розгляд клопотання від 30.07.2016 року стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,120 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради Броварського району Київської області.

Позивач стверджує, що не отримувала жодного рішення відповідача, прийнятого за результатами розгляду її клопотання від 30.07.2016 року.

Відповідачем не надано до суду доказів направлення позивачу копії рішення, прийнятого внаслідок розгляду клопотання ОСОБА_1

Водночас, чинним законодавством на відповідача покладений обов'язок саме щодо розгляду клопотання, а не повідомлення про результати такого розгляду заявника у місячний строк.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у Земельному кодексі документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Заявлений позивачем розмір земельної ділянки - не більше 2,0 га, відповідає нормам, подані документи за змістом та кількістю відповідають переліку, наведеному у статті 118 Земельного Кодексу України.

Так, Головне управління Держгеокадастру у Київській області у листі №Ж-25377/0-13641/6-16 від 02.09.2016 року зазначило, що до клопотання позивача додано графічні матеріали, які не дають можливості ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки, а також на яких позначено дві земельні ділянки.

Водночас, з наявних в матеріалах справи роздруківках графічних матеріалів чітко вбачається позначення позивачем земельних ділянок, дозвіл на відведення яких просить надати ОСОБА_1

Крім того, єдиною законодавчою підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у Земельному кодексі документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як вбачається з клопотання позивача та рішення, прийнятого відповідачем за результатами його розгляду, ОСОБА_1 просила Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для одного виду використання - для ведення садівництва, а відтак відмова в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з зазначеної підстави не є обґрунтованою та законною.

Судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес, при цьому інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти не будь-який інтерес, а правовий, тобто такий, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичних особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності ті іншим загально правовим засадам.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Відповідно до частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу в задоволенні його заяви, відповідач порушив норми Земельного Кодексу України та принцип розсудливості, оскільки дії відповідача, на думку суду, всіляко спрямовані на перешкоджання позивачу в реалізації його права отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Як вбачається із заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, позивач станом на момент звернення до суду з даним позовом, не була обізнана про прийняте за результатом розгляду її клопотання рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Також суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30.07.2016 р., оскільки саме по собі судове рішення про визнання протиправною відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправною відмову відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області №Ж-25377/0-13641/6-16 від 02.09.2016 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.07.2016 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області в Садівничому товаристві «Заліське» площею 0,06 га по вул. Польова, 32 та площею 0,06 га по вул. Дачна, 33.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук