Ухвала суду № 70162952, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" вересня 2017 р. м. Київ К/9991/3015/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

представника відповідача Кривушка Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт-Компані"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року

у справі № 2а-6269/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт-Компані"

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітапласт-Компані» (далі - ТОВ "Вітапласт-Компані", позивач) звернулось до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2010 року № 0000272300/2 та 16 червня 2010 року № 0000272300/3, якими товариству визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у сумі 1032469,93 грн.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 02 березня 2011 року позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2010 року № 0000272300/2 та 16 червня 2010 року № 0000272300/3.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 грудня 2011 року постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову ТОВ "Вітапласт-Компані" відмовив.

У касаційній скарзі ТОВ "Вітапласт-Компані", посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті у порядку адміністративного оскарження на підставі акту від 16 листопада 2009 року № 1358/23-2/33921922 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Вітапласт-Компані" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29 листопада по 30 червня 2009 року.

Згідно з висновком акту перевірки від 16 листопада 2009 року № 1358/23-2/33921922 товариство порушило вимоги п. 5.1, пп. 5.3.3, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (втратив чинність з 01 квітня 2011 року, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР) внаслідок безпідставного збільшення суми валових витрат на 2829955,00 грн, що відповідає витратам з придбання маркетингових, інформаційних та юридичних послуг у ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ОСОБА_11, ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15, та товару у ТОВ "Компанія "Вісан" (76704,00 грн). Цей висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на те, що господарські операції з придбання маркетингових, інформаційних та юридичних послуг не мали дійсного економічного змісту, оскільки у вчинених операціях відсутня бізнес-мета, акти виконаних робіт містять недоліки щодо обов'язкових реквізитів, які повинен мати первинний документ, що унеможливлює встановити зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю ТОВ "Вітапласт-Компані", а інші первинні документи під час перевірки товариство на підтвердження факту отримання послуг та їх зв'язок із господарською діяльністю не надало. Висновок контролюючого органу щодо безпідставного віднесення до витрат вартості придбаних товарів у ТОВ "Компанія "Вісан" обґрунтований тим, що ТОВ "Вітапласт-Компані" не здійснювало компенсації вартості придбаних товарів, ТОВ "Компанія "Вісан" визнано банкрутом, а відтак кредиторська заборгованість позивача є безнадійною.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи у сукупності (договори, акти виконаних робіт, звіти щодо проведених маркетингових послуг), а також встановлені у судовому процесі обставини щодо основного виду діяльності позивача (оптова торгівля лікарськими засобами, виробництво фармацевтичних препаратів, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами, роздрібна торгівля медичними та ортопедичними товарами), збільшення у товариства доходу, підтверджують факт вчинення товариством господарських операцій з придбання послуг та зв'язок з господарською діяльністю.

Відмова у задоволенні позову суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що вказані акти виконаних робіт не містять змісту та обсягу виконаної господарської операції, одиницю виміру, яка характерна до відповідної господарської операції, не дають повної інформації щодо обсягу та характеру наданих послуг, тому, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про підтвердження факту використання вказаних послуг у господарській діяльності позивача та про наявність первинних документів, які підтверджують надання таких послуг.

Такі висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктами 5.2.1, 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті; суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Установлення додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Разом з тим, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (п. 1 ст. 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

При цьому жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону № 996-ХІV для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також слід зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві на момент спірних правовідносин та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування своїх даних податкового обліку є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку. У разі фактичного здійснення господарської операції певні недоліки, допущені в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що вони не є підставою для ведення платником податків податкового обліку, за умови, що в своїй сукупності ці документи складають цілісну картину господарської операції, факт здійснення якої не викликає сумнів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обмежився лише наявністю недоліків у актах виконаних робіт, докази надані позивачем та зібрані судом першої інстанції проти доводів податкового органу, що спростовують достовірність даних податкового обліку "Вітапласт-Компані", судом не досліджувалися. Крім того, скасовуючи постанову першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд не надав правового значення тій обставині, що суд першої інстанції не досліджував обставини встановлені у ході податкової перевірки щодо наявності у ТОВ "Вітапласт-Компані" безнадійної кредиторської заборгованості за придбані товари у ТОВ "Компанія "Вісан", вартість яких була віднесена товариством до складу валових витрат.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (ч. 1); Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу (ч. 2); Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права (ч. 3); Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції (ч. 4).

Отже, згідно з положеннями ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суть оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої ланки (апеляційному суді) полягає у перевірці цим судом їх законності й обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи, з можливістю дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечують їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі.

Як свідчить текст постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року суд апеляційної інстанції не здійснив апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції, а саме, не перевірив доводи позивача, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, не встановив з належним доказовим підтвердженням факти, за наявності яких законодавець пов'язує настання певних юридичних наслідків за результатами вчинення платниками податків господарських операцій.

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт-Компані» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у справі № 2а-6269/10/1070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ Т.М. Шипуліна

__ В.П. Юрченко