Ухвала суду № 70161452, 31.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - Коломієць І.О. дов від 06.12.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року

у справі № 804/2891/17

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 66715356,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2016 році не забезпечив та не здійснив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, а саме: у відповідача 588 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, які не зайняті інвалідами, внаслідок чого відповідач до 18.04.2017 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 66715356,12 грн. У добровільному порядку означена сума позивачем не сплачена.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем здійснено усі можливі заходи, спрямовані на забезпечення працевлаштування інвалідів.

Передбачені ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення, невід'ємним елементом якого є наявність вини. Вина відповідача у невиконанні вказаного нормативу у 2016 році відсутня, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є безпідставними.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Позивач зазначає, що з огляду на положення ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» сплата передбачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання передбаченого ст. 19 цього Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інваліді, не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством, заходів щодо працевлаштування інваліда. Адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування інвалідів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає, що судом першої інстанції прийнято законну та обґрунтовану постанову, в поданих суду письмових запереченнях зазначає, що підприємством вчинялись всі залежні від нього дії для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є підставою для звільнення від відповідальності в частині сплати адміністративно-господарських санкцій за незайняті з причин, які не залежать від волі підприємства, робочі місця для інвалідів.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2016 рік (т.1 а.с.5), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 23861 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 954 особи. Фактично у 2016 році працювало 366 таких осіб.

Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та підстава для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій в сумі 66715356,12 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.20 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 1 статті 19 цього Закону для підприємств, установ, організацій, у тому

числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.5 ст.19 цього Закону України виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.

Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) - постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».

Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на наведене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

На роботодавця покладається обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про попит на робочу силу (вакансії) органи працевлаштування інвалідів.

В свою чергу органи працевлаштування, взаємодіючи між собою та з роботодавцем, забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування.

Отже працевлаштування інвалідів не є виключним зобов'язанням підприємства, яке створює робочі місця для інвалідів.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.

Протягом 2016 року відповідачем - ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» та його філіями надавались до центру зайнятості звіти за Формою 3-ПН - - «інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в яких заявлялось про потребу у працівниках-інвалідах, наявність вакансій для працевлаштування інвалідів на посади озеленювача, муляра, тесляра, слюсара-сантехніка, маляра, електрогазозварника, електрослюсаря, столяра, взуттьовика з ремонту спецвзуття, машиніста із прання та ремонту спецодягу, прибиральника виробничих приміщень, сторожа, прибиральника території, постачальника трипільних матеріалів у шахту (а.с.80-92, 178-190, т.1 а.с.15-38, 45-64, 197-209, т.2 а.с.85-98, 116-135, 168-180, 198-209, 224-235, т.3 а.с.28-51, 56-66, 81-92, 96-108 т.4).

Відповідно до наказів по кожному відокремленому підрозділу підприємства створено робочі місця для працевлаштування інвалідів у загальній кількості 617 вакансій.

В матеріалах справи, також, наявні розпорядження про прийняття на роботу інвалідів та звільнення з роботи інвалідів, у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі, прийнятих протягом 2016 року, з доданими виписками із акта огляду МСЕК (а.с.35-78, 93-177, 191 т.1 а.с.14, 39-44, 65-196, 210 т.2 а.с.37, 82-84, 98-115, 136-167, 181-197, 210-223, 236 т.3 а.с.27, 52-56, 68-80, 93-95, 109 т.4).

Крім того, позивачем направлялись листи до Павлоградського міськрайонного центру зайнятості, Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Управління праці та соціального захисту населення про сприяння підприємству у працевлаштуванні інвалідів, направлення інвалідів, бажаючих працевлаштуватись в ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», в кількості вакантних посад (а.с.58,60,62,65,67,69,72,73,76,78,80 т.3).

Щомісячно позивачем в міських засобах масової інформації «Вісник шахтаря» розміщувалося оголошення про наявність вакансій для осіб з обмеженими можливостями.

19.04.2016, 14.09.2016, 16.11.2016 підприємство прийняло участь у ярмарку вакансій,

25.05.2017 Павлоградський міськрайонний центр зайнятості листом №860 «Щодо працевлаштування осіб з інвалідністю» (т.3 а.с.56) повідомив, що ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» та його філій протягом 2016 року залучались до участі у 4 заходах, проведених Павлоградським міськрайонним центром зайнятості, з метою вирішення питань працевлаштування інвалідів.

В період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» та його філії за направленням Павлоградського міськрайонного центру зайнятості працевлатовано двох осіб з інвалідністю, в тому числі: - філія «ПРУВОКС» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» - 1 особа; - ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» - 1 особа.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу протягом 2016 року не було. Самостійно інваліди до відповідача з приводу працевлаштування не звертались.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.

Апеляційний суд вважає такими, що не відповідають нормам права, доводи позивача, що встановлені ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування інвалідів. Сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інвалідів.

З цього приводу є вірним висновок суду першої інстанції, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).

При цьому згідно загальним нормам права елементами правопорушення, зокрема, є вина особи та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діянням і спричиненою таким діянням шкодою.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення (сплати) передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарських санкцій обов'язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки в його діях відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2016 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню 588 інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Передбачені ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі №804/2891/17 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко