Рішення № 70158081, 07.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Маличівській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових сум,

встановила:

у липні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом, розмір якого збільшила під час судового розгляду, і просила стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 95 532грн. 96коп., три проценти річних у розмірі 10 974грн. 30коп. та судові витрати у розмірі 1 520грн. 60коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2014р., яке набрало законної сили 17 грудня 2014р., її позов до ОСОБА_1, третя особа: Садівниче товариство «Вишеньки-2» про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини спільного майна задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1, у розмірі 159 142грн. 50коп, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь судові витрати у розмірі 1 591грн. 43коп.

23 лютого 2015 року були відкриті виконавчі провадження по виконанню вказаного рішення суду.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року скасовано заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2014р. та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року скасовано та залишено в силі заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2014р.

Позивач вважає, що оскільки відповідач не звертався до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з 17 грудня 2014р., тобто з дати набрання законної сили рішенням суду, починається строк невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а так як рішення суду не виконане на момент звернення з даною

- 2 -

позовною заявою, з посиланням на ст. 625 ЦК України, просила стягнути інфляційні втрати у розмірі 95 532грн. 96коп., три проценти річних у розмірі 10 974грн. 30коп. та судові витрати

у розмірі 1 520грн. 60коп.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати в розмірі 95532грн. 96коп. та три відсотки річних у розмірі 10 974грн. 30коп., а всього - 106 507грн. 26коп., та стягнуто судовий збір у сумі 1065грн. 07коп.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, так як рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р., а тому не набрало законної сили.

Представник відповідача зазначає, що право на стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у позивача якщо й виникло, то з моменту прийняття Верховним судом України 27 жовтня 2016р. свого рішення, або з 5 жовтня 2016р., коли позивач подала заяву до відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про відновлення виконавчого провадження.

Крім того, представник відповідача вважає, що судом неправильно застосовано ст. 625 ЦК України, оскільки дана норма не регулює спірні правовідносини, а зобов'язальні правовідносини не виникають з рішення суду.

Також представник відповідача зазначає, що рішення суду про стягнення з відповідача вартості будівельних матеріалів не виконувалось, оскільки була винесена ухвала суду про відкладення виконавчих дій та подана заява позивача про зупинення виконавчого провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014р. у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві двоповерхового будинку, площею 165кв.м., на земельній ділянці АДРЕСА_1 вартістю 159 142грн. 50коп.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію Ѕ частини вартості будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві двоповерхового будинку, площею 165кв.м., на земельній ділянці АДРЕСА_2, вартістю 159 142грн. 50коп., та 1591,43грн. у відшкодування судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р. заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016р. рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р.

- 3 -

скасовано, залишено в силі заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р.

Постановами головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції від 23 лютого 2015р. відкриті виконавчі провадження по примусовому виконанню рішення Дарницького районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 159142грн. 50коп. та 1591,43грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. набуло законної сили 17 грудня 2014р., однак відповідач рішення суду не виконав, тому повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та три відсотки річних за невиконання грошового зобов'язання

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна з таких підстав.

Статтею 233 ЦПК України визначено, що заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Згідно статті 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Частиною 4 статті 231 ЦПК України встановлено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2015р. заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. залишено без задоволення.

Враховуючи вищевикладені норми процесуального права, відсутність ухвали суду про поновлення відповідачу строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р., можна дійти висновку, що станом на 17 грудня 2014р. дане заочне рішення суду не набрало законної сили, а відтак виконанню не підлягало.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», редакція якого діяла станом на 2015р., виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що

підлягають негайному виконанню).

Ухвалою судді Апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2015р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2015р., а відтак виконавчий лист, прийнятий державним виконавцем до виконання 23 лютого 2015р., підлягав поверненню до Дарницького районного суду м. Києва і виконанню не підлягав.

Також судом першої інстанції не було взято до уваги, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2015р. відстрочено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації до набрання рішенням законної сили.

Оскільки рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р., відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на жовтень 2015р., державний виконавець зобов'язаний був винести постанову про закінчення виконавчого

- 4 -

провадження та повернути виконавчий лист до Дарницького районного суду м. Києва, так як рішення Апеляційного суду м. Києва відповідно до ст. 319 ЦПК України набрало законної сили з моменту проголошення.

Згідно статті 349 ЦПК України рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

Таким чином, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р. втратило законну силу у зв'язку із його скасуванням ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016р., і відповідно до положень ст. 223 ЦПК України рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. набрало законної сили 30 березня 2016р. і з цього часу підлягало виконанню відповідачем.

Вказані обставини справи та норми процесуального права не були враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору і суд прийшов до помилкового висновку, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. набрало законної сили 17 грудня 2014р. і саме з цієї дати у відповідача виникло грошове зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги про те, що обов'язок відповідача по виконанню рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. виник тільки після прийняття ухвали Верховним Судом України 27 жовтня 2016р., не ґрунтуються на нормах процесуального права, а тому є безпідставними.

Твердження представника позивача про те, що відповідачем не подавалася заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а державним виконавцем не приймалася постанова про зупинення виконавчого провадження, тому грошове зобов'язання відповідача виникло з 17 грудня 2014р. з відмітки суду про набрання законної сили рішенням суду, колегія суддів вважає безпідставним, так як невиконання державним виконавцем вимог закону не свідчить про правомірність його дій, а також не може бути підставою для зобов'язання відповідача вчиняти дії, які не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» не було передбачено, що для вчинення дій по поверненню виконавчого листа та закінченню виконавчого провадження, державний виконавець повинен був отримати заяву сторони виконавчого провадження. При цьому, з наданих суду першої інстанції документів вбачається, що відповідач повідомляв державного виконавця про оскарження ним рішення суду у апеляційному порядку, а також надавав ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2015р. про відстрочку виконання рішення суду.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню визначенні у статті 369 ЦПК України і вони не передбачають такої процесуальної дії у разі скасування рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий лист.

Разом з цим, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що до правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України, так як зобов'язання не виникає на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати

- 5 -

з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Такий висновок зроблено Верховним Судом України у справі 6-1946цс15.

У зв'язку із стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2014р. компенсації частки вартості будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві будинку, між сторонами виникли грошові зобов'язання, а невиконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з 31 березня 2016р. у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу визначену у рішенні суду суму 159142грн. 50коп., як підтвердив відповідач, рішення суду ним не виконано, тому з 31 березня 2016р. по 6 квітня 2017р. (відповідно до заяви позивача про збільшення позовних вимог) з нього підлягають стягненню інфляційні втрати та три відсотка річних.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Три відсотки річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 365 : 100.

Сукупний індекс інфляції за період з квітня 2016р. по березень 2017р. становить 115,07% (103,5% х 100,1% х 99,8% х 99.9% х 99.7% х 101.8% х 102.8% х 101.8% х 100.9% х 101.1% х 101% х 101.8%), тому інфляційні втрати становлять 23 982грн. 77коп.

З 31 березня 2016р. по 6 квітня 2017р. прострочка виконання зобов'язання становить 371 день, тому три відсотка річних складають 4 852грн. 76коп.

Судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, з порушенням вимог ст. 212 ЦПК України оцінені надані сторонами докази, неправильно застосовані норми матеріального прав та допущено порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Так як позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню пропорційно до розміру задоволених вимог, тому рішення суду в цій частині також підлягає зміні.

Однак, рішення суду в частині повернення позивачу зайво сплаченого судового збору зміні не підлягає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

- 6 -

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог змінити, позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати в розмірі 23 982грн. 77коп., три відсотки річних у розмірі 4 852грн. 76коп., повернення судового збору у сумі 288грн. 36коп., а всього - 29 123грн. 89коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: