Ухвала суду № 70158080, 07.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Волошиної В.М.

при секретарі Маличівській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

Справа № 753/12222/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8251/2017Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.встановила:

у червні 2016р. ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № МL-008/018/2006 від 17 січня 2006р. в розмірі 44 554,11 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 1 132 180грн. 75коп., та стягнення з відповідачів витрат на оплату судового збору в розмірі 16 982грн. 71коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 17 січня 2006р. між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір №МL-008/018/2006, за умовами якого банк шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку, надав позичальнику кредит в розмірі 57 000,00 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки розмірі 11% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 17 січня 2006 року був укладений договір поруки № SR-008/018/2006 з ОСОБА_5, який в подальшому змінив прізвище на «Жолтані», за п. 1.1. якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням ОСОБА_2, що виникають з умов кредитного договору.

Позивач стверджував, що позичальником не було виконано умов кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 21 квітня 2016р. у відповідача за кредитним договором №МL-008/018/2006 від 17 січня 2006р. існує заборгованість у сумі 44 554,11 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 1 132 180грн. 75коп., та складається із залишку заборгованості за кредитом в сумі 36 746,72 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 933 784грн. 31коп., і суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 17 травня 2014р. по 20 квітня 2016р. - 7 807,39 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 198 396грн. 44коп., що на підставі п. 1.9.1. кредитного договору дає право банку достроково вимагати виконання боргових зобов'язань.

- 2 -

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором - 44 554,11 доларів СІІІА, що становить 1 132 180грн. 75коп., стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати на оплату судового збору в розмірі 16 982грн. 71коп.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач посилається на неповне з'ясування судом всіх фактичних обставин справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту видачі позичальнику кредитних коштів, а наданий додаток №2 до кредитного договору не містить підпису сторін, а відтак не підтверджує вимоги позивача.

Також відповідач вважає, що позивачем не наданий належний розрахунок заборгованості, не враховані всі здійснені позичальником платежі на погашення заборгованості, а судом не враховано, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 17 січня 2006р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого відповідно до статті 1 Статуту є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №МL-008/018/2006, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 57 000 доларів США, які позичальник зобов'язалася повернути до 17 січня 2021р. щомісячними платежами зі сплатою фіксованої процентної ставки розмірі 11% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 січня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого відповідно до статті 1 Статуту єПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_5, був укладений договір поруки № SR-ML-008/018/2006, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань за кредитним договором.

18 січня 2007р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір № 1 до договору поруки № SR-ML-008/018/2006 у зв'язку із зміною прізвища ОСОБА_1 на ОСОБА_1.

17 січня 2006р. ОСОБА_2 був підписаний додаток № 2 до кредитного договору №МL-008/018/2006, згідно якого позичальник просить видати їй кредит у сумі 57 000 доларів США шляхом перерахунку на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий в Русанівському відділенні Райффайзенбанк Україна на її ім'я.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 21 квітня 2016р. утворилася заборгованість, тому 4 травня 2016р. на адресу позичальника та поручителя були направлені вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості у розмірі 44 554,11 доларів США, яка складається із суми кредиту 36 746,72доларів США та несплачених у період з 17 травня 2014р. по 20 квітня 2016р. процентів за користування кредитом у сумі 7 807,39 доларів США, які залишилися без реагування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконувала зобов'язання по повернення кредиту та сплаті процентів, допустила заборгованість, поручитель свої зобов'язання за договором поруки також не виконав, тому з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню наявна

- 3 -

заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_2 уклала кредитний договір з метою отримання грошових коштів на придбання нерухомого майна.

17 січня 2006р. ОСОБА_2 уклала з АК «Райффайзенбанк Україна» договір № 008/92/06 на відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб, за умовами якого банк відкрив поточний рахунок № НОМЕР_1.

При цьому, відповідачем підписання вищезазначених договорів та відкриття банком вказаного поточного рахунку не заперечувалося.

17 січня 2006р. ОСОБА_2 звернулася до банку із кредитною заявкою про видачу кредиту та перерахування грошових коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що вказана заявка не підписана сторонами договору, а підпис ОСОБА_2 не є дійсним, тому вказаний документ є фальшивим і не може бути належним доказом у підтвердження виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з наданої позивачем суду першої інстанції виписки з рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що 17 січня 2006р. банк перерахував на поточний рахунок ОСОБА_2 57 000 доларів США, які в цей же день були нею зняті.

Крім того, з частини № 1 кредитного договору від 17 січня 2006р. вбачається, що нерухоме майно, на придбання якого видавався кредит, є квартира АДРЕСА_1, яку ОСОБА_2 придбала на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2006р., що підтверджується копією договору, який був наданий відповідачем апеляційному суду.

Також колегія суддів вважає, що отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором підтверджується тією обставиною, що позичальник з моменту підписання кредитного договору жодного разу не заявляла, що банком не виконані зобов'язання по наданню грошових коштів за договором кредиту, до 2016р. вона вносила грошові кошти на погашення кредитної заборгованості. Не заявляв про ці обставини і поручитель ОСОБА_1 при підписанні 18 січня 2007р. додаткового договору № 1 до договору поруки від 17 січня 2006р.

При цьому, заявляючи у апеляційному суді клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з приводу підпису ОСОБА_2 на кредитній заявці, відповідач ОСОБА_1, який є також представником ОСОБА_2, не забезпечив явку останньої до апеляційного суду для відібрання експериментальних зразків підписів, а також не надав документів з вільними зразками підпису позичальника, які б були підставою для призначення

- 4 -

судової експертизи, або ставили б під сумнів підпис позичальника на вищезазначеному документі.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати додаток № 2 до кредитного договору від 17 січня 2006р. фальшивим документом та неналежним доказом у підтвердження видачі кредитних коштів банком.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що банк та позичальник погодили графік погашення заборгованості щомісячними платежами, однак з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж на погашення тіла кредиту позичальником було внесено 16 січня 2015р., а останній платіж на погашення процентів внесено 14 квітня 2016р., і розміри щомісячних платежів не відповідали розміру, погодженому сторонами у графіку погашення заборгованості.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.9.1. частини № 2 кредитного договору сторони погодили, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за кредитним договором.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність у банку права вимагати від позичальника дострокового повернення всієї кредитної заборгованості та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частина 2 даної норми визначає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно укладеного з ОСОБА_1 договору поруки, він несе солідарну відповідальність з боржником за неповернення кредитної заборгованості (пункт 1.2. договору поруки).

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не наданий належний розрахунок заборгованості, не враховані всі внесені позичальником платежі на погашення заборгованості, зокрема 30 000 доларів США 17 березня 2006р., колегія суддів вважає недоведеними.

Позивачем у підтвердження розміру заборгованості надані: виписка по поточному рахунку № НОМЕР_1, на який позичальником вносилися грошові кошти для погашення кредитної заборгованості, та детальний розрахунок заборгованості, із зазначенням щомісячних сум нарахованих відсотків, та щомісячних сум, внесених позичальником на погашення, як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитом, із зазначенням дати сплати.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх

- 5 -

залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення кредитної заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості.

Однак, ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді відповідачами не були надані жодні докази погашення заборгованості за кредитним договором, не наведено альтернативного, наданому позивачем, розрахунку заборгованості, не конкретизовано, які саме здійсненні позичальником платежі на погашення кредитної заборгованості не були враховані позивачем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для неприйняття, як належного доказу, наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Також відповідачем не було надано квитанції про внесення на поточний рахунок 30 000 доларів США, в якій було б зазначено, що вказані грошові кошти внесені саме на погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 активно користувалася вказаним поточним рахунок, знімаючи грошові кошти готівкою протягом березня 2006р. - грудня 2007р.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запечень.

Частиною 2 статті 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Отже, відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, мав право заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи для спростування доводів позивача, однак ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді клопотання про проведення такої експертизи заявлено не було.

Твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що судом були проігноровані його клопотання про призначення почеркознавчої та судово-економічної експертизи, не підтверджені матеріали справи, так як вони такого клопотання не містять, хоча відповідач подавав інші клопотання, які наявні у матеріалах справи, не зафіксовані такі клопотання і у журналах судових засідань, які містяться у матеріалах справи і на які відповідачем зауваження та заперечення подані не були.

При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове зсідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як 1 березня 2013р. позивачем була направлена позичальнику досудова вимога про дострокове повернення кредиту, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Суду першої інстанції відповідачем була надана досудова вимога позивача, направлена ОСОБА_2 1 березня 2013р., згідно якої банк вимагав впродовж 30 календарних днів з дати

- 6 -

відправлення банком цієї вимоги сплатити суму кредиту у розмірі 42 166,57 доларів США та суму процентів за користування кредитом в розмірі 1 432,15 доларів США.

Також у вимозі було зазначено, що за умови погашення простроченої заборгованості протягом 30 календарних днів з дати відправлення банком цієї вимоги, ця вимога втрачає свою чинність.

З виписки по рахунку № НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 1 березня 2013р. прострочена заборгованість за тілом кредиту становила 1032,09 доларів США, та 1 432,15 доларів США - за процентами. 27 лютого 2013р. ОСОБА_2 було внесено на поточний рахунок 300 доларів, а 4 березня 2013р. внесено 1700 доларів США. Отже, позичальником вчинені дії на погашення простроченої заборгованості, що свідчить про визнання нею свого боргу, а тому відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України позовна давність була перервана, а досудова вимога втратила чинність, про що свідчать подальші дії банку.

Посилання у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так як суд ухвалив рішення при наявності апеляційної скарги на ухвалу судді про відкриття провадження у справі, колегія суддів вважає безпідставним, так як з матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга на ухвалу судді про відкриття провадженні у справі була подана ОСОБА_1 17 травня 2017р., тобто у день ухвалення судом рішення у справі та після початку судового розгляду, та з порушенням встановлених законом строків на апеляційне оскарження ухвали суду.

Крім того, вказана дія суду не призвела до неправильного вирішення спору, тому відповідно до положень ч. 3 ст. 309 ЦПК України не може бути підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування у чому саме полягає не дотримання розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживачів у даному спорі, тому колегія суддів не вбачає підстав для їх розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, інших доводів незаконності рішення суду відповідачем наведено не було, і в межах доводів апеляційної скарги підстав для її задоволення та скасування рішення суду не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: