Постанова № 70143659, 08.09.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/2092/17

у справі № 760/15420/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2017 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Букіна О.М., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

14.08.2017 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1, пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

- зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та нарахувати ОСОБА_1, пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ зі змінами від 12.07.2001, виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки прокуратури міста Києва №18/281 від 03.08.2017 без обмеження максимального (граничного) розміру пенсії з дня звернення, тобто з 10.08.2017.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на момент призначення пенсії, позивач має право на призначення пенсії за вислугою років в розмірі 90 % від розміру його місячної заробітної плати.

14.07.2017 позивач звернулась до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХII у розмірі 90 % від середнього заробітку за відповідною посадою, що зазначено у довідці довідки прокуратури міста Києва №18/281 від 03.08.2017, без обмеження граничного розміру пенсії.

Позивач посилається, що листом відповідача від 11.08.2017 №44938/07 відмовлено у призначенні персії за вислугою років.

Позивач вважає дії відповідача про відмову призначення пенсії за вислугою років на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-VIII та Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 за № 3668-VI незаконними і такими, що порушують її Конституційні соціальні права на пенсійне забезпечення, а тому просила задовольнити позов.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.08.2017 року у справі було відкрито скорочене провадження.

Відповідачу у передбаченому законом порядку було направлено позовну заяву та надано строк для подачі письмових заперечень проти позову.

З письмових заперечень відповідача, направлених на адресу суду вбачається, що відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач важає, що підстав для перерахунку пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не має, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно із п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, подані відповідачем заперечення на позов, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази, а також повідомлені відповідачем обставини, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку скороченого провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач 14.07.2017 звернулася до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

Листом від 11.08.2017 № 44938/07 Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у задоволенні такої вимоги відмовлено з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, згідно з яким внаслідок неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються, зокрема, і відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, відповідач повідомив, що позивач не має достатнього спеціального стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на день звернення загальний стаж складає 24 роки 8 місяців 06 днів, за вислугу років складає 18 років 09 місяців 28 днів, у тому числі на посадах прокурора - 5 років 1 місяць 18 днів, а відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», в редакції від 14.10.2014 року, - необхідно 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

Як вбачається з матеріалів справи, в органах прокуратури позивач працює безперервно з 19 серпня 1997 по теперішній час, сплачуючи внески до Пенсійного фонду.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

На початок проходження служби в органах прокуратури України (19.08.1997) діяв Закон України № 1789-ХІІ, статтею 501 якого (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до абз. 5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.2001 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, позивач набула право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Загальний трудовий стаж позивача на день звернення для призначення пенсії за вислугу років становить 22 роки 4 місяці 22 дні, у тому числі: на посадах прокурора 19 років 11 місяців 22 дні та половина строку навчання (2 роки 5 місяців). Зазначений стаж роботи підтверджується завіреною копією трудової книжки БТ-II № 2972332, заведеної 20.08.1997.

Таким чином при наявності стажу за вислугу років 22 роки 4 місяці 22 дні, у тому числі на посадах прокурора майже 20 років, держава Україна гарантувала отримання пенсії у розмірі 90% від суми місячного заробітку.

Пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури, до яких законодавцем віднесено позивача, встановлено приписами ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з ч.ч.1,2,3 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом всього періоду на даній роботі.

У відповідності до ч.12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

На теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 № 1697-VII. Частиною 1 статті 86 вищезазначеного закону встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

При цьому, суд вважає твердження відповідача, про відсутність правових підстав для призначення пенсії за вислугою років, з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 02.03.2015 № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», необґрунтованими тому, що він застосував нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

Разом з цим, таке застосування норм права суперечить вимогам ч.1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.ст.21,22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Гарантованим Конституцією (ст. 46) є право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в ст. 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Розглянувши справи з питань пенсійного забезпечення прокурорів через неоднакове застосування правових норм, Верховний Суд України в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а13), 17.12.2013 (справа №21-445а13) та 06.10.2015 (справа №21-2432а15) висловив правову позицію щодо застосування положень Конституції, як норм прямої дії.

Щодо застосування у часі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, та п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, то у висновках Верховного Суду України про правильне застосування положень ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

А відповідно до частини першої ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, першим принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є саме верховенство права, яким, як зазначено частиною першою ст. 8 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та згідно з яким, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Отже, звуження та обмеження змісту й обсягу конституційних прав шляхом прийняття нових Законів або внесення змін до чинних Законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003).

Отже, в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах ст. 50-1 Закону України № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), і які були звужені ст. 86 Закону України № 1697-VII.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у Рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Отже, право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе Державою зобов'язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав на необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Більш того, в п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом ст.ст. 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 у справі № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 у справі № 4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002, 17.03.2004 у справі № 7-рп/2004, 01.12.2004 у справі № 20-рп/2004).

Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абз. 5 п. 6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005).

Виходячи із викладеного, а також розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 у справі № 21-445а13 та 10.12.2013 у справі № 21-348а13.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач повинен призначити позивачу пенсію за вислугою років, згідно довідки прокуратури міста Києва №18/281 від 03.08.2017, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, з розрахунку 90% від суми місячного заробітку.

Згідно з частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років позивачу є протиправними, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 69-72, 94, 104, 158-163, 167, 183-2, 186 КАС України, рішенням Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", Законом України «Про прокуратуру», суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ зі змінами від 12.07.2001, виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки прокуратури міста Києва №18/281 від 03.08.2017 без обмеження максимального (граничного) розміру пенсії з дня звернення, тобто з 14.08.2017.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Суддя О.М. Букіна