Постанова № 70094137, 02.11.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2017 рокум. Ужгород№ 807/947/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2;

відповідача-1: Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області, представник не зявився;

відповідача-2: Головне управління Національної поліції України у Закарпатській області, представник ОСОБА_3;

відповідача-3: Головне управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, представник ОСОБА_4;

відповідача-4: Ужгородський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, представник ОСОБА_5,

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_6, не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в особі Управління Держаної виконавчої служби, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 про визнання неправомірними дій субєктів владних повноважень: відповідача-1 Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області і відповідача-2 Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області та зняття з арешту і повернення тимчасового затриманого легкового автомобіля ВАЗ-2107 д.р.н. 922-03 РЕ позивачу; стягнення з відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області вартості судових витрат у розмірі 640,00 грн. та нанесеної позивачу матеріальної шкоди в розмірі 5500,00 гривень та моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 7 липня 2017 року приблизно о 14:00 год. позивача, водія легкового автомобіля ВАЗ 21074 д.р.н. 922-03 РЕ в селі Велика Копаня, Хустського р-ну Закарпатської області зупинив прапорщик поліції ОСОБА_7 і склав Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. Позивач в позовних вимогах зазначав про те, що правила дорожнього руху ним порушені не були, однак прапорщик ОСОБА_7 зобовязував позивача дихати в трубку для встановлення факту вживання спиртних напоїв без участі свідків, а потім коли переконався в помилковості своїх думок, - забрав у позивача легковий автомобіль на штрафмайданчик та повідомив про те, що його автомобіль перебуває в розшуку по системі «Рубіж», яку здійснює державна виконавча служба.

В ДВС позивачу та його представнику по компютеру повідомили про те, що стягненням боргу з попереднього власника займається державний виконавець І.В. Савка. Даний працівник надав їм можливість ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження на 7 аркушах по факту виконавчого листа від 14.05.2014 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом в справі № 308/22922/13-ц на суму 19328 грн. 30 коп.

Після ознайомлення з даним провадженням та отриманням ксерокопій документів захисник позивача попросив державного виконавця та власноручно написав клопотання повернути даний виконавчий лист без виконання по двом причинам: 1) виконавчий лист предявлений для виконання неналежним представником, а саме: виконавчий лист, виданий ПАТ «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080 м. Дніпропетровськ) а виконавчий лист 19 січня 2016 року предявив для виконання представник Приватбанку ОСОБА_8 за довіреністю ПАТ КБ «Приватбанк»; 2) в звязку з тим, що в оригіналі виконавчого листа наявні виправлення ідентифікаційного номера боржника.

В позовних вимогах, позивач зазначав, що в даному виконавчому провадженні постанови про розшук та арешт його автомобіля не було станом на 20 липня 2017 року. Більше виконавчих проваджень стосовно арешту автомобіля 17 липня 2017 року не існувало. В звязку з цим, захисник позивача звернувся з письмовою заявою до місцевого керівництва ДВС та Національної поліції з проханням: «Прийняти терміново рішення про повернення позивачу незаконно затриманого автомобіля ВАЗ 2107 д.р.н. 922-03 РЕ».

На другий день, замість того, щоб повернути позивачу автомобіль працівники ДВС повідомили про те, що вчорашнє виконавче провадження повернуте стягувачу, але новий стягувач 18 липня 2017 року предявив виконавчий лист із цим провадженням, про що позивач та його захисник можуть ознайомитися у державного виконавця І.В. Савка. Даний працівник надав можливість ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження на 8 аркушах по факту виконавчого листа від 11 лютого 2014 року, виданого Ужгородським міськрайонним судом в справі № 308/21554/13-ц на суму 31831 грн. 31 коп. Після ознайомлення з даним провадженням та отриманням ксерокопій документів, захисник позивача попросив державного виконавця видати їм останню постанову про «Повернення виконавчого документу стягувачу» від 24 березня 2017 року по п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», адже за період 2014-2017 року це було вже третє повернення виконавчого листа стягувачу в даному провадженні. Більше жодної постанови про розшук автомобіля або арешт в даному провадженні не було.

ОСОБА_9 Савка виготовив позивачу і його захиснику та завірив гербовою печаткою останню постанову «про повернення виконавчого документу стягувачу» від 24 березня 2017 року по п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», в той же час, повідомивши про те, що більше документів у них не має і щоб позивач та його захисник їхали забирати автомобіль із штрафмайданчика.

Того ж дня, позивач та його захисник поїхали забирати автомобіль з м. Ужгорода в селище ОСОБА_10 на спецпост забирати незаконно «оглянутий та тимчасово затриманий транспортний засіб».

На спецпосту в селищі Велика Копаня, працівники поліції відмовились повернути вищезазначений легковий автомобіль позивача.

Відтак, позивач вважає незаконними та неправомірними дії працівників національної поліції та ДВС стосовно порушення вимог закону та конституційних прав та свобод по факту незаконного позбавлення його володіння та користування приватним майном легковим автомобілем ВАЗ-2107 (за який позивач заплатив у 2007 році 4600 доларів США і отримав нотаріальну посвідчену довіреність, техпаспорт та ключі).

04.10.2017р. від позивача надійшла заява про залучення четвертого відповідача, а саме Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а.с.74).

В судовому засіданні 04.10.2017р., протокольною ухвалою суду було задоволено клопотання позивача та залучено четвертого відповідача Ужгородський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а.с.78).

Окрім цього, в заяві про залучення четвертого відповідача, позивач уточнив позовні вимоги, а саме просив:

визнати неправомірними дії субєктів владних повноважень: відповідача-1 Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, відповідача-2 Головного управління національної поліції у Закарпатській області, відповідача-4 Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та зняти з розшуку, зняти з арешту і повернути тимчасово затриманий легковий автомобіль ВАЗ-2107 д.р.н. 922-03 РЕ ОСОБА_1;

стягнути із відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області вартість судових витрат в розмірі 2580,00 гривень, нанесену позивачу матеріальну шкоду в розмірі 5500,00 гривень та моральну шкоду в розмірі 25000,00 гривень.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судове засідання не зявився, заперечення на позовну заяву та заяву про розгляд справи без його участі суду не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила в повному обсязі та просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні також заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву (а.с.95-100) та просив в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача-4 теж заперечив проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у запереченнях на позовну заяву (а.с.57-58) і просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився заяву щодо підтримання позовних вимог та заяву про розгляд справи без його участі суду не надав, хоча був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, а також представників відповідачів, всебічно та повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та третьою особою було складено розписку від 18 грудня 2007р. про отримання останнім суми коштів в розмірі 4600 дол. США, натомість позивач одержав автомобіль марки ВАЗ - 21074, 2003 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 (а.с.85).

Окрім цього, відповідно до Акту прийому-передачі легкового автомобіля НОМЕР_2 від 18 грудня 2007р., позивачем було отримано технічний паспорт, ключі та сам автомобіль ВАЗ 21074, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.86).

Водночас, нотаріальною посвідченою довіреністю на керування та розпорядження автомобілем (а.с.84), ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_1, що проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, бути його представником в органах ДАІ та всіх інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань, повязаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу належного ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ВНС № 443095, виданого Ужгородським МРЕВ 03.06.2004 року, автомобіля марки ВАЗ 21074, 2003 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № ХТА 21074031799617, тип ТЗ-легковий седан В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

В подальшому, Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист від 11 лютого 2014 року (а.с.68) по цивільній справі № 308/21554/13-ц про стягнення з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 3982 дол. США 39 центів, що є еквівалентом 31831 гривні 11 копійок заборгованості за кредитним договором та 318 грн. 31 коп. судового збору.

На підставі виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року по цивільній справі № 308/21554/13-ц, державним виконавцем Савка І.В. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми боргу в розмірі 32149,42 грн. (а.с.60).

07.07.2017р. працівниками поліції на стаціонарному посту в селищі Велика Копаня було затримано автомобіль ВАЗ 21074, д.н.з 92203 РЕ, що підтверджується Актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Неправомірність, на думку позивача, дій працівників поліції та працівників державної виконавчої служби і стала підставою для звернення до суду з позовом щодо визнання їх протиправними, зняття з розшуку та арешту і повернення транспортного засобу позивачу.

Виходячи з наведених обставин у справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що у справах у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, а також, враховуючи предмет розгляду даної справи та вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вказаних положень законодавства вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема розпоряджатися майном шляхом його відчуження на підставі договору купівлі-продажу, має право тільки власник майна.

Аналогічну правову позицію застосовано Верховним судом України у Постанові від 04.11.2015р. у справі № 6-911цс15.

Як встановлено судом, на момент розгляду та вирішення справи, спірний транспортний засіб ВАЗ 21074, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, належить на праві власності та зареєстрований за ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.63) та копією облікової картки приватного транспортного засобу 92203 РЕ (а.с.62 на звороті).

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України): за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 237 ЦК України: представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У відповідності до ст. 244 ЦК України: представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

При оформленні довіреності перехід права власності не відбувається. Виходячи з аналізу ст. 237 ЦК України, одна сторона (повірений) отримує лише право на здійснення від імені й користь іншої сторони (власника майна) тих дій, які передбачені довіреністю. Такою дією може бути і продаж самого майна.

Однак, право щодо продажу майна представником за довіреністю не вважається набуттям права власності на це майно, оскільки підставою для набуття права власності є лише договір (у даному випадку таким договором мав би бути договір купівлі-продажу автомобіля).

Згідно зі статтями 237, 244, 245 ЦК України, довіреність це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України: представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Таку ж правову позицію висловив й Верховний суд України у своєму рішенні від 03 серпня 2011 року.

Окрім цього, предметом розгляду в даному спорі є незаконність дій працівників поліції та працівників державної виконавчої служби.

Суд погоджується з позицією відповідача-4 стосовно того, що позивачем у позовній заяві не вказано жодної норми Закону України «Про виконавче провадження», що порушив державний виконавець при виконанні судового рішення.

Зокрема, не заслуговують на увагу посилання позивача про те, що жодної постанови про розшук та арешт автомобіля у виконавчому провадженні не було, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-4 було надано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.08.2015р. у виконавчому провадженні № 48206913 (а.с.61), постанову розшук майна боржника від 03.02.2016р. у виконавчому провадженні № 48206913 (а.с.64).

Посилання позивача на постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.03.2017р. у ВП № 48206913 (а.с.65-63) суд відхиляє, оскільки повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно предявити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2017р. повторно надійшла заява стягувача про відкриття виконавчого провадження (а.с.67) відповідно до виконавчого документу № 308/21554/13-ц (а.с.68), виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 26 червня 2014 року.

У поданій заяві, ПАТ КБ «Приватбанк» просило накласти арешт на все майно боржника та оголосити заборону на його відчуження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, 18.07.2017 року державним виконавцем Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби у Закарпатській області ОСОБА_5 по виконавчому документу № 308/21554/13-ц від 26.06.2014р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.71).

В той же час, 19.07.2017р. державним виконавцем було надано доручення Виноградівському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області для проведення опису та арешту транспортного засобу (а.с.72), який відповідно до повідомлення Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 1368/106/04/8-0017 від 19.07.2017 було затримано на посту ОСОБА_10.

Водночас, про безпідставність позовних вимог в частині незаконних дій працівників поліції служить Висновок за результатами службової перевірки по зверненню громадянина ОСОБА_1 щодо затримання 07.07.2017р. на майданчик тимчасового утримування транспортних засобів стаціонарного поста ОСОБА_10 ГУНП в Закарпатській області, автомобіля ВАЗ 21074, н.з. 92293 РЕ.

Як вбачається з висновку, порушень чинного законодавства у діях молодшого інспектора взводу № 4 (забезпечення супроводження) ОСОБА_13 в Закарпатській області сержанта поліції ОСОБА_7 та інспектора взводу № 4 (забезпечення супроводження) ОСОБА_13 в Закарпатській області старшого лейтенанта ОСОБА_14, 07.07.2017р. під час затримання на майданчик тимчасового утримування транспортних засобів стаціонарного поста ОСОБА_10 ГУНП в Закарпатській області автомобіля ВАЗ 21074, н.з. 92203 РЕ, в ході проведення службової перевірки не встановлено.

Вищевказаний висновок не оскаржено позивачем ні в адміністративному порядку та не скасовано в судовому порядку, а відтак він є чинним та підтверджує факт правомірності дій працівників національної поліції.

Судом також не взято до уваги диск з відеозаписом затримання автомобіля, на якому наполягав представник позивача, оскільки останній не є належним та допустимим доказом у справі і стосується не підтвердження права власності на авто, а порядку тимчасового затримання та вилучення автомобіля ВАЗ-21074.

Разом з тим, безпідставними є також вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 5500,00 грн. з відповідача-3, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та відповідачем-4 Ужгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та відповідачем-2 Головним управлінням Національної поліції України в Закарпатській області.

Цей факт підтверджується й тим, що в позовній заяві відсутні жодні посилання на незаконність дій, рішень чи бездіяльність посадових осіб відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, що безумовно виключає їх відповідальність за порушення прав позивача.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади»: органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, Головне управління Державної казначейської служби у Закарпатській області не є розпорядником бюджетних коштів і не відповідає за зобовязаннями інших бюджетних установ.

Отже, відсутні будь-які законні підстави для стягнення коштів з відповідача-3, оскільки Головне управління Державної казначейської служби у Закарпатській області є виключно розпорядником коштів, передбачених на утримання апарату та заробітної плати працівників, а не коштів державного бюджету.

Право на відшкодування шкоди, завданої органом державної влади настає лише у випадку встановлення незаконності дій чи бездіяльності такого державного органу чи його посадових осіб, а тому факт неправомірності дій Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, для стягнення з нього шкоди повинен бути установлений відповідними засобами доказування.

Проте, факт незаконності дій працівників поліції, працівників органів державної виконавчої служби, а також працівників казначейства, позивачем не доведено та взагалі не надано жодного доказу, в чому полягає матеріальна та моральна шкода, якими неправомірними діями її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Окрім цього, позивачем не доведено факт набуття права власності на транспортний засіб. Таким доказом могло б слугувати рішення суду про визнання права власності та зняття арешту з майна, однак позивачем такого доказу, суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 3 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України: Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень, представили суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.В задоволенні позову за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити дії відмовити.

2.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяОСОБА_15

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 02 листопада 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 листопада 2017 року.