Постанова № 7005456, 30.11.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

30.11.09                                                                                           Справа № 10/189

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Гулик Н.

За участю представників сторін:

Від позивача- з»явився

Від відповідача- з»явився

розглянувши апеляційну скаргу ПП»Агросоюз- Захід»

на рішення господарського суду Львівської області від 29.09.09

у справі № 10/189

за позовом – ТзОВ»Компанія»Зевс ЛТД»

до відповідача –ПП»Агросоюз- Захід»

про стягнення боргу

Встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.09

у справі № 10/189 позов ТзОВ»Компанія»Зевс ЛТД» задоволено

повністю. Стягнуто з приватного підприємства „Агросоюз-

Захід”(79000, м .Львів, вул. Тургенєва, 73 код ЄДРПОУ 33252578) на

користь ТзОВ „Компанія „ЗЕВС ЛТД”(35600, Рівненська область,

м.Дубно, вул. Клима Савура, 6 і.к. 30362061) 37222 грн. 28 коп.

основного боргу, 10898 грн. 55 коп. пені, 6067 грн. 46

коп. інфляційних нарахувань, 1548 грн. 98 коп. –3%річних,

557 грн. 37 коп. державного мита та 315,00 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові повністю. Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Апелянт вважає, що позивач неправомірно нарахував суму пені, інфляційних та 3%-річних.

В судовому засіданні, представник позивача заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

02 серпня 2007 року між ТзОВ „Компанія „ЗЕВС ЛТД”, м.Дубно та приватним підприємством „Агросоюз-Захід”, м.Львів укладено Договір купівлі-продажу №27.

За даним договором, Продавець зобов”язується систематично постачати і передати у власність Покупцю м”ясосировину, походження Україна, а Покупець зобов”язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору ( п.1.1).

Як вбачається із матеріалів справ, на виконання умов Договору Позивачем було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 37 222 грн. 28 коп. , що підтверджується належно завіреними копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами і скріплені печатками підприємств.

Згідно п.3.1 Договору, розрахунки за куплений товар за даним Договором здійснюється на умовах передплати або по факту загрузки машини на розрахунковий рахунок Продавця.

Однак, Відповідач в порушення умов договору оплату за отриманий товар повністю не здійснив.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов”язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону , інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів , необхідних для належного виконання нею зобов”язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Аналогічні положення містить ст.526 ЦК України.

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов”язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України , зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як підтверджено матеріалами справи, господарське зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі договору купівлі-продажу №27 від 02.08.2007р. , в частині оплати м”ясо-ковбасної продукції Відповідачем не виконано повністю, тому заборгованість в сумі 37222 грн. 28 коп. з врахуванням вищенаведених норм закону підлягає до стягнення з останнього.

Стаття 230 ГК України передбачає , що учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності , невиконання або неналежного виконання господарського зобов”язання , зобов”язаний сплатити штрафні санкції . Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Пунктом 4 ст. 231 ГПК України встановлено, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі , передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов”язання або у певній, визначеній грошовій сумі , або у відсотковому відношенні до суми зобов”язання незалежно від ступеня його виконання , або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.7.2. Договору, Покупець за несвоєчасну оплату сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України , нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання , якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконано.

Таким чином, Позивачем правомірно нараховано пеню за період з 14.02.2009р. по 13.07.2009р. в розмірі 10898 грн. 55 коп.

Правова норма ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов”язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимоги кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, Позивачем нараховано 3% річних за користування чужими коштами , які становлять 1548 грн. 98 коп., та інфляційні нарахування у розмірі 6067 грн. 46 коп. , які правомірно підлягають до стягнення з Відповідача.

Відповідач відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, належними доказами не спростував доводів позивача, а тому вимоги останнього підлягають до задоволення.

Колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 29.09.09 у справі № 10/189 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бонк