Рішення № 6998755, 01.12.2009, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 22ц-2539/2009р. Головуючий у першій інстанції- Росоха А.В.

Категорія цивільна Доповідач Страшний М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2009 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі :

головуючого судді Горобець Т,В.,

суддів Страшного М.М., Корінькової З.Д.

при секретарі Вареник О.М.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „МІВІДА” про виплату компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2009 року, яким відмовлено в задоволенні його позову до ТОВ „МІВІДА” про виплату компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди та направити справу на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт не погоджується з рішенням відповідача про переведення працівників на 4-х та 2-х годинний робочий день, наполягаючи на тому, що жодної виробничої необхідності в цьому не було і ця фальсифікація робочого часу шляхом його штучного заниження була здійснена з метою зменшення податкових зобов”язань та інших відрахувань з підприємства. Вказує, що він приймався на роботу з повним робочим днем і не подавав письмової заяви про переведення на інший режим роботи, а накази відповідача про встановлення скороченого робочого дня є незаконними, оскільки приймалися всупереч ст. 32 КЗпП України. На думку апелянта, строк затримки розрахунку при звільненні становить більше 40 днів за період з 19.06.2009 року по 27.07.2009 року. Крім того, апелянт не погоджується з розміром компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вважаючи, що її розмір занижений через незаконне зменшення відповідачем фактично відпрацьованого ним робочого часу. Зазначає, що суд не дотримався вимог ст.ст. 32,116, 117, 237-1 КЗпП України. Також апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема зазначаючи, що до участі в справі безпідставно не був залучений в якості третьої особи Державний інспектор праці, який надав би будь-які фактичні дані щодо правильності нарахування та виплати відповідачем заробітної плати, а також проведення необхідних відрахувань з неї. Крім того, апелянт не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з нього судових витрат, вважаючи що витрати повинні бути стягнуті з відповідача, який допустив порушення його законних трудових прав.

В письмових запереченнях відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи його законним і обгрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що станом на день розгляду справи в суду позивачу була виплачені належні при звільненні кошти, а також компенсація за затримку розрахунку при звільненні, будь-яких належних доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано.

Висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам нормативних актів, які регулюють правовідносини між сторонами, а доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

Судом встановлено, що з 03 вересня 2007 року ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді механіка і 19 червня 2009 року був звільнений з роботи за власним бажанням. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений 27 липня 2009 року.

Посилання апелянта на те, що розмір виплачених відповідачем сум є заниженим через незаконне зменшення відповідачем фактично відпрацьованого ним робочого часу є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких достовірно встановлено, що позивач був ознайомлений з наказами по ТОВ „МІВІДА” 50-а від 28 жовтня 2008 року та №39-а від 29 травня 2009 року про переведення працівників на 2-х та 4-х-годинний робочий день відповідно, що підтверджується підписами апелянта (а.с.19,2-21). Зазначені накази позивачем не оскаржувались і на даний час є чинними.

Крім того, прокуратурою Менського району із залученням державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці за зверненням ОСОБА_1 було проведено перевірку додержання законодавства про працю у ТОВ „МІВІДА”, за результатами якої було встановлено, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати проводилось згідно чинного трудового законодавства (а.с.8).

Проте частково заслуговують на увагу доводи апелянта про безпідставне стягнення з нього судових витрат.

Відповідно до ст.4 п.1 Декрету КМ України „Про Державне мито” від сплати держмита звільняються позивачі за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення заробітної плати, то останній звільняється від сплати державного мита.

Тобто, суд першої інстанції безпідставно стягнув 51 грн. судового збору з ОСОБА_1, а тому вказівка суду про це має бути виключена із резолютивної частини рішення.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідає вимогам процесуального закону, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не містить пільг по оплаті даного виду судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 81 ЦПК України з ОСОБА_1 належить стягнути 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 81, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2009 року змінити.

Виключити із резолютивної частини рішення вказівку суду про стягнення з ОСОБА_1 51 грн. судового збору на користь держави.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 120 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в апеляційному суді на користь держави на р/р 31214259700002 в Державний бюджет м.Чернігова, код ЄДРПОУ 22825965, банк одержувача: ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий: Судді: