Постанова № 69857005, 18.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 року

у справі № 331/5431/17(2-а/331/191/2017)

за позовом ОСОБА_1

до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому просив визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням положень ч. 1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за віком у розмірі, обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого ч.1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 9 %, починаючи з 28.09.2016, з дати призначення пенсії за віком.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.08.2017 вимоги, пред’явлені за період з 28.09.2016 по 31.01.2017, залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.08.2017 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Центрального об’єднаного Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку пенсії з урахуванням положень ч.1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язано Центральне об’єднане Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати ОСОБА_1 перерахувати та виплачувати пенсію за віком у розмірі, обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого ч.1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію, починаючи з 01.02.2017, з урахуванням різниці, що була виплачена.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1, судовий збір у розмірі 640 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1, суму витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що до досягнення пенсійного віку позивач отримував пенсію за вислугу років, тому з 28.09.2016 пенсію не призначалась, а перераховувалась, отже право на підвищення пенсії відповідно до ст.. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивач не має. Разом з цим позивач не погоджується з стягненням з нього судових витрат та сплати судового збору, оскільки відповідно до п.18 ч.1 ст.5 ОСОБА_2 України «Про судовий збір» Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а тому, на думку відповідача, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд не може присудити всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Дана адміністративна справа розглянута судом апеляційної інстанції відповідно до ст. 197 КАС України, в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, внаслідок наступного.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за вислугу років у відповідності до норм ОСОБА_2 України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

28.09.2016 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії за віком на підставі норм ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно відповіді від 02.12.2016 за № 236/Б-9 управління Пенсійного фонду України в Олексанрівському районі м. Запоріжжя позивача переведено на пенсію за віком та здійснено розрахунок пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в галузях економіки за 2007 рік.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31.01.2017 у справі № 331/8196/16-а(2-а/331/18/2017), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2017, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя щодо відмови в розрахунку ОСОБА_3 пенсії за віком з урахуванням ч. 2 ст. 40 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.09.2016 відповідно до ч.2 ст. 40 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення з заявою призначення пенсії за віком (2013-2015 роки) та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

26.06.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за віком з урахуванням положень ч. 1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію, починаючи з 28.09.2016, з дати призначення пенсії за віком (а.с.8).

Листом №211/Б-9 від 13.07.2017 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для підвищення пенсії, передбаченого ст. 29 вказаного ОСОБА_2, оскільки до призначення пенсії за віком позивач отримував пенсію за вислугу років (а.с.9).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних дій відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього ОСОБА_2, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього ОСОБА_2, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до ст.7 цього ОСОБА_2, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців.

У відповідності до положень ст. 26 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для позивача передбачено загальний пенсійний вік – 60 років.

Враховуючи те, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, право на пенсію за віком відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» він набув з 20.03.2015.

З положень статті ст.29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що пенсії з підвищенням її розміру виплачується особі, яка набула право на пенсію за віком у відповідності до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», однак продовжувала працювати.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ч. 1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить застереження з приводу того, що особа має право на встановлення підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію лише у випадку, якщо цій особі пенсія призначена вперше.

Враховуючи те, що пенсію у відповідності до ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу призначено вперше з 28.09.2016, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження відповідача, що позивач скористався своїм правом на призначення пенсії у зв’язку з призначенням йому пенсії за вислугу років відповідно до ОСОБА_2 України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Призначення пенсії за вислугу років на підставі ОСОБА_2 України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не є призначенням пенсії за віком на підставі ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач набув права на призначення пенсії за віком відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 20.03.2015, однак пенсію на підставі цього ОСОБА_2 йому призначено з 28.09.2016, тобто з більш пізнього віку, що дає права на застосування положень ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Отже, позивач має право на підвищення розміру пенсії за віком відповідно до положень ст.29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку пенсії за віком з урахуванням положень ч. 1 ст. 29 ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію з підстав призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Щодо доводів відповідача стосовно судового збору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.87 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 18 ч.1 ст.5 ОСОБА_2 України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України.

ОСОБА_2 України «Про судовий збір», ані КАС України не передбачено звільнення органів Пенсійного фонду України від відшкодування судових витрат, понесених стороною, яка не є суб’єктом владних повноважень, якщо судове рішення ухвалене на її користь, тому є вірним стягнення судом першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 640,00 грн.

Проте, колегія суддів, не погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу з огляду на наступне.

Виходячи з положень частин 1, 2, 4 статті 94 КАС України компенсація витрат на правову допомогу - це надана нормами Кодексу перевага фізичним та юридичним особам позивачам у справі, оскільки суб’єкт владних повноважень може компенсувати лише витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Як зазначено в частині 1 статті 90 КАС України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.

Відповідно до статті 1 ОСОБА_2 України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, право на відшкодування витрат на правову допомогу передбачено лише за участь адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження понесених витрат за отриману правову допомогу позивачем додані копію угоди про надання юридичних послуг від 17.11.2016 (а.с.15), квитанція до прибуткового касового ордеру від 20.07.2017 № 427/1 (а.с.16), розрахунок вартості правової допомоги (а.с.17), заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн. містить витрати лише на складення адміністративного позову, а отже правові підстави для задоволення таких вимог відсутні.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача (за рахунок його бюджетних асигнувань) витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн., а тому постанова суду в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 року у справі №331/5431/17(2-а/331/191/2017) скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1, суми витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

В іншій частині постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2017 року у справі №331/5431/17(2-а/331/191/2017) залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, може бут оскаржена в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко