Рішення № 69848882, 24.10.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/1811/17

провадження №2/619/1084/17

Рішення

Іменем України

24 жовтня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

за участю секретаря

судового засідання - Носачової І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним,

встановив:

Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому визнати недійсним договір іпотеки між ОСОБА_5 та ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний банк" від 26.12.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Маренич Г.П. (реєстровий номер 1564), із внесеними змінами від 20.06.2011 року, посилаючись на те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, являються її дітьми. 26.12.2007 року між її чоловіком ОСОБА_5 та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» укладено кредитний договір № 186/7 щодо позики в сумі 55501,17 доларів США. Того ж дня, 26.12.2007, для забезпечення виконання договору кредиту відповідач ОСОБА_5 та ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний банк" уклали договір іпотеки, який нотаріально посвідчила ПНДР Маренич Г.П. (реєстровий номер 1564), зі змінами від 20.06.2011 року. Предметом іпотеки сторони визначили житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності їй та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2003, посвідченого Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області за реєстром номером 2-573. Сторони встановили спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановлених статтею 38 Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 388850,00грн. Тобто, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки, власники та інші особи втрачають право користування будинком. На момент укладення договору іпотеки в цьому житловому будинку також проживали та були зареєстровані неповнолітні позивачі, це їх єдине та постійне місце проживання. Під час укладання договору іпотеки відповідачі використали довідку про склад сім'ї, яка не містить інформації щодо неповнолітніх дітей. Проте, відповідно до записів паспорта ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які відповідачі використали під час укладання договору іпотеки, вбачається шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а також народження та проживання спільних неповнолітніх дітей. Крім того, спірний договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки та піклування. Укладаючи оспорюваний іпотечний договір, Відповідачі 1 та 2 надали нотаріусу неправдиві відомості про те, що в будинку неповнолітні діти не проживають. В свою чергу, нотаріус, посвідчуючи договір іпотеки, зобов'язаний діяти добросовісно та відповідно до вимог чинного законодавства. Нотаріус мав перевірити наявність права дитини на користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); у випадку відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання. Досліджуючи зміст паспорту власників спірного будинку, нотаріус мав змогу, але не перевірив факту використання предмету іпотеки іншими особами, зокрема неповнолітніми, не перевірив умови договору на предмет порушення законних прав та інтересів неповнолітнього та допустив укладення договору іпотеки без згоди органу опіки та піклування. Вказане узгоджується із правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року з справі № 6-214цс 15. Від так відповідачами під час укладання договору іпотеки були порушені права неповнолітніх дітей на житло, які на час укладення цього договору проживали та були зареєстровані у спірному будинку. Так, як за правилами спірного договору у разі звернення стягнення іпотекодавцем на предмет іпотеки, малолітні позивачі автоматично, як члени сім'ї власника, втрачають єдине житло. Право користування житловим приміщенням дитиною може ґрунтуватися як на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина), так і на законі (стаття 405 ЦК України). Відсутність реєстрації дитини в обтяженому іпотекою житлі не є підставою для відмови в захисті її прав на користування цим житлом. Виконання, укладеного без згоди органу опіки та піклування, договору іпотеки призводить до позбавлення неповнолітніх позивачів єдиного житла, що є порушенням майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Договір іпотеки вчинений стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти і за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 224, 225 ЦК України, статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, надавши заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ПАТ «ВіЕйБі Банк» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення. До суду надано заперечення проти позову, згідно яким у задоволенні позовних вимог просять відмовити, виходячи з наступного. Деякі суттєві обставини, зазначені позивачем, не відповідають фактичним обставинам справи, а самі вимоги не можуть бути задоволені внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд) прийнято рішення від 20.03.2015 №63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_8 строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 продовжений строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та повноваження ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банку» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_8 строком на два роки до 19.03.2018 включно. 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі Банк) та фізичною особою ОСОБА_5 (Позичальник) укладено кредитний договір № 186/07 (далі по тексту - Кредитний договір). З метою виконання вищевказаним позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів згідно умов Кредитного договору між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_5 (майнові поручителі) 26 грудня 2007 року укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Маренич Г.П., відповідно до якого іпотекодавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в іпотеку Банку передано житловий будинок з надвірними будівлями зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 85,0кв.м, житловою площею 46,6кв.м, та надвірні будівлі: сарай літ. Б, льох літ. В, вбиральня - літ. Г, огорожа - № 1-2, гараж літ. Є, зливна яма літ. С, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2003, посвідченого Дергачівською Дергачівською нотаріальною конторою Харківської області за реєстром номером 2-573. Позичальником при укладанні кредитного договору було надано довідку Виконавчого комітету Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області про те, що за адресою: АДРЕСА_1, малолітні діти не зареєстровані, також ОСОБА_5 надав заяву-повідомлення про те, що на час укладання договору він не має малолітніх та/або неповнолітніх дітей, які мають право користуватися житлом, що буде предметом іпотеки. Відповідно до наданої інформації, при укладанні кредитного договору, дозвіл органу опіки та піклування не був необхідний. У позовній заяві позивач зазначає, що під час укладання договору іпотеки було використано довідку про склад сім'ї, яка не містить інформації щодо неповнолітніх дітей. Тобто, ОСОБА_2, на момент укладання договору іпотеки, було відомо, і вона не заперечувала проти наданої довідки. На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що ОСОБА_2, для того щоб отримати кредит без лишньої тяганини, надали неправдиву інформацію щодо наявності дітей, а на даний момент, вводячи суд в оману, спекулюють даним фактом для того щоб ухилитися від виконання зобов'язання перед Банком. Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавцю було відомо про наслідки недотримання умов кредитного договору, в якості підтвердження вказаного можна навести п. 3.1., 3.1.1. та п. 3.1.3. Іпотечного договору, умови якого були погоджені та підписані сторонами. У відповідності до п. 3.1.1. предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця, він (Іпотекодавець) вправі ним розпоряджатися і на нього (Предмет Іпотеки) може бути звернуто стягнення Іпотекодержателем без жодних обмежень. Пунктом 3.1.5. Договору іпотеки, Іпотекодавець засвідчує, що будь-які малолітні неповнолітні, та/або непрацездатні особи, не мають права користуватися житловим будинком, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання, яка видана Виконавчим комітетом Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області від 25.12.2007 року. В 2011 році укладався додатковий договір до договору іпотеки від 26.12.2007. До додаткового договору надавала нотаріально посвідчену заяву, де у другому абзаці: зазначено: «При цьому я наголошую, що з усіма умовами договору іпотеки від 26.12.2007 року погоджуюся». Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що позивач у будь-який спосіб намагався уникнути своїх зобов'язань перед ПАТ «ВіЕйБі Банк». Згідно ст. 38 Закону України «Про систему гарантування фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів банку. Таким чином, у випадку визнання судом договору іпотеки недійсним, призведе до невиконання ОСОБА_9, ОСОБА_5 своїх зобов'язань перед банком та завдасть збитків ПАТ «ВіЕйБі Банк», що в свою чергу порушує права вкладників, оскільки кошти належні ПАТ «ВіЕйБі Банк» підлягають погашенню перед Кредиторами в результаті ліквідації та реалізації майна банку.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.

Позивач у судове засідання не з'явилася, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить, по ? частині кожному, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 19.03.2003 за р.№2-573 Дергачівською державною нотаріальною конторою, про що мається копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.12.2007 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року, їх батьками являються ОСОБА_5 та ОСОБА_2, про що маються копії свідоцтв про народження.

26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 186/07, в забезпечення виконання якого 26.12.2007 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 передали у іпотеку належний їм на праві спільної часткової власності зазначений вище житловий будинок, про укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Маренич Г.П.

При укладенні іпотечного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_5 надано довідку, видану Дергачівською міською радою 25.12.2007 про те, що за адресою: м.Дергачі пров. Ломакіна малолітні діти не зареєстровані, окремою заявою від 26.12.2007 ОСОБА_5 повідомлено, що на момент укладання кредитного договору з ВАТ «ВіЕйБі Банк», не має малолітніх або неповнолітніх дітей, які мають право користуватися житлом, що буде предметом іпотеки.

Як передбачено п.3.1.1. іпотечного договору, предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця, він (Іпотекодавець) вправі ним розпоряджатися і на нього (Предмет Іпотеки) може бути звернуто стягнення Іпотекодержателем без жодних обмежень.

Пунктом 3.1.5. Договору іпотеки встановлено, що Іпотекодавець засвідчує, що будь-які малолітні неповнолітні, та/або непрацездатні особи, не мають права користуватися житловим будинком, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання, яка видана виконавчим комітетом Дергачівської міської ради 25.12.2007.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 при укладенні іпотечного договору приховали той факт, що право користування житлом у будинку мають малолітні діти, й попереднього дозволу на вчинення оспорюваних правочинів орган опіки та піклування не давав.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У даній справі малолітні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6. не мали і не мають права власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Вони набули права користування житлом, - зазначеним будинком, як члени сім'ї власників відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування житлового будинку в іпотеці.

За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсними іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітніх дітей на користування житлом - зазначеним вище житловим будинком.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами 3,4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушення прав малолітніх дітей імовірні, базуються на припущеннях позивача.

Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-1892цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, справи № 1630цс15 - постанову від 11 листопада 2015 року, справи № 6-1061цс15 - постанову від 25 листопада 2015 року, в яких піддав аналізу правильне застосування приписів статті 39 Закону України «Про іпотеку» в поєднанні зі статтею 40 цього Закону та статтею 109 ЖК УРСР, і сформував наступний правовий висновок.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

З урахуванням зазначених висновків, суд виходить із того, що в іпотеку ОСОБА_2 та ОСОБА_5 передали житловий будинок, який був придбаний ними у 2003 році, а не за рахунок отриманих у 2007 році кредитних коштів. Тому малолітні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6., як мешканці житлового будинку, які мають право користування житлом, не можуть бути виселені із нього без надання іншого постійного житла й у тому випадку, якщо на житловий будинок, як на предмет іпотеки банк зверне стягнення.

З огляду на вищевикладені мотиви й висновки щодо застосування норм закону, Верховним Судом України було доповнено правові висновки, викладені в постановах, прийнятих Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 16 вересня 2015 року в справі № 6-392цс15, 16 грудня 2015 року в справі № 6-214цс15 та 20 січня 2016 року в справі № 6-1560цс15, наступною правовою позицією: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

У даній справі мати малолітніх дітей - позивачів по справі, приймала участь в укладенні іпотечного договору та укладаючи оспорюваний іпотечний договір, разом з батьком дітей - ОСОБА_5, повідомили нотаріусу та Банку неправдиві відомості про те, що в житловому будинку малолітні дати не зареєстровані та надав заяву 26.12.2007 про те, що на момент укладання кредитного договору з ВАТ «ВіЕйБі Банк», не має малолітніх або неповнолітніх дітей, які мають право користуватися житлом, що буде предметом іпотеки.

З огляду на наведені обставини та правовий висновок Верховного Суду України, зроблений за результатами розгляду справи № 6-384цс15, суд враховує також, що дії батьків малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6., під час укладення іпотечного договору не можуть вважатися добросовісними. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, не встановлено.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову про визнання іпотечного договору недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 20 січня 2016 року, який є обов'язковим для застосування відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України залишається за рахунок позивача.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.

Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. М. Нечипоренко