Ухвала суду № 6979930, 18.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2009 р.                               м. Київ                              

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі

м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 01.08.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р.

у справі №28/65-А

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта»

до          Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про          визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Дольче Віта») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Дарницькому районі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. у справі №28/65-А (суддя Копитова О.С.), яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Лосєв А.М.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 28.04.2006 р. №0000612306/1, №0000622306/1 та рішення №36066/10/25-012 від 28.04.2006 р.

ДПІ у Дарницькому районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. у справі №28/65-А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Дарницькому районі підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.02.2006 р. ДПІ у Дарницькому районі прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          №0000612306/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 5 933 грн., в тому числі: 3955,33 грн. основного платежу та 1977,67 грн. штрафних санкцій;

-          №0000622306/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 29378 грн. та застосовано штрафні санкцій в сумі 8174,45 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень –рішень до ДПІ у Дарницькому районі, 28.04.2006 р. відповідачем прийнято рішення про залишення без задоволення скарги позивача та податкові повідомлення –рішення №0000612306/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 5 933 грн., в тому числі: 3955,33 грн. основного платежу та 1977,67 грн. штрафних санкцій та №0000622306/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 29378 грн. та застосовано штрафні санкцій в сумі 8174,45 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Дольче Віта»з питання достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2004 року»від 09.02.2006р. №219-23/6-32206630 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено від’ємне значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість, заявленої до відшкодування за червень 2004 року в розмірі 29378 грн. та занижено чисту суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 3955,33 грн.

Вказані висновки податкового органу базуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за червень 2004 року за податковою накладною виданою ТОВ «Тарол». Податкова накладна виписана ТОВ «Тарол»не може братися до уваги, оскільки на період здійснення операції вказаний контрагент позивача не звітував та не сплачував податки, сума податку на додану вартість по даній операції не була відображена в податковому обліку підприємства та не сплачена до Державного бюджету.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.04 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Тарол»(виконавець) укладено договір №370-15/ТУ.12, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе інжиніринг технічних мереж і комунікацій замовника, а також техобслуговування та ремонт обладнання з виробництва хлібобулочних виробів та заморожених напівфабрикатів, що є на балансі замовника.

Згідно акту виконаних робіт № 118 від 30.06.04 року послуги виконані в повному обсязі у встановлений термін та з дотриманням інших умов договору, сторони одна до одної претензій не мають. Відповідно до акту ціна зазначених послуг склала 200 000 грн., з яких 33 333, 33 грн. податок на додану вартість. В підтвердження виконання зазначеного договору ТОВ «Тарол»виписало позивачу податкову накладну № 118 від 30.06.04 року, згідно якої загальна сума робіт склала 200 000 грн., з яких 33 333, 33 грн. податок на додану вартість.

Позивач за вказаним договором розрахувався в повному обсязі. Зазначений факт підтверджується банківськими виписками, відповідно до яких 09.06.04 року перераховано 100 000 грн. та 21.06.04 року 100 000 грн. Суму податку на додану вартість по вказаному договору позивач включив в червні 2004 року до складу податкового кредиту.

Крім того, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Дарницькому районі 23.11.2005 р. анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Тарол»та в той же день його було виключено з реєстру платників ПДВ.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту за спірною накладною.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. у справі №28/65-А не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі на постанову Господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. у справі №28/65-А відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. у справі №28/65-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.