Ухвала суду № 6979940, 25.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-156/09

                                                                                                               №К-5199/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Воловенко О.М., Стеценко О.Л.;

Генеральної прокуратури України: Зарудяна Н.О.;

розглянувши касаційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Київської області від 16.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р.

у справі №А18/449-07 (22-а-8833/08)

за позовом          Приватного підприємства «Янус»

до          Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції

за участю           Прокурора Київської області

про          визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємства «Янус»(далі по тексту –позивач, ПП «Янус») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту –відповідач, Васильківська ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 (головуючий суддя Кошик А.Ю., судді Маляренко А.В., Подоляк Ю.В.), яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08 (головуючий суддя Коваль М.П., судді Бараненко І.І., Маслій В.І.), позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000412340/0 від 25.05.2007 р.

Васильківська ОДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Перший заступник прокурора Київської області, не погоджуючись з постановою Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08, також звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити матеріали справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги Васильківська ОДПІ та Першого заступника прокурора Київської області не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Васильківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000412340/0 від 25.05.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 12837 726 грн., в тому числі: 8558 484 грн. основного платежу та 4279 242 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП «Янус»за період з 01.10.2004 р. по 31.12.2006 р.»від 17.05.2007р. №746/23-1-12/31826725 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 8558485,03 грн. за податковими накладними виданими ПП «Світанок». Податкові накладні виписані ПП «Світанок»не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 11.06.2002 р. у справі №8/189 скасовано його державну реєстрацію.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Світанок»стосовно придбання будівельних матеріалів, промислового обладнання та послуг підтверджується документально, а саме угодами та податковими накладними.

Крім того, встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 11.06.2002 р. у справі №8/189 скасовано державну реєстрацію ПП «Світанок».

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видали податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, датою проведення реєстраційних дій щодо припинення юридичної особи є 25.05.2007 року, тобто на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Київської області від 16.10.2007р. у справі №А18/449-07 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі №22-а-8833/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.