Постанова № 6978970, 30.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2009                                                                                           № 12/213-13/147

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Мога М.В. – представник за дов. б/н від 31.08.09;

від відповідача - Кілару А.В. – представник за дов. № 87 від 03.11.09;

розглянув апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Піллар"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.09.2009

у справі № 12/213-13/147 (суддя

за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Піллар"

до                                                   Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства "Аналітик"

про                                                   стягнення 15771,25 грн.

Суть рішення та апеляційної скарги

Закрите акціонерне товариство “Піллар” у липні 2008 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства “Аналітик” про стягнення 11764,00 грн. заборгованості, 689,60 грн. пені, 3143,66 грн. інфляційних витрат та 173,99 грн. трьох відсотків річних.

Позов, зокрема, обґрунтовано тим, що відповідач, погодившись на дострокове розірвання договору, безпідставно утримує грошові кошти, перераховані в якості авансу за ненадані послуги.

Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем частково виконано умови договору від 16.07.2007 №7/134 про надання аудиторських послуг, неможливість виконати договір в повному обсязі виникла не з вини відповідача, тому позивач, відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України, зобов’язаний виплатити відповідачу розумну плату, яка становить 11764,64 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Закрите акціонерне товариство „Піллар” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 відновлено Закритому акціонерному товариству „Піллар” строк подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.11.2009.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2009 на підставі пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги відкладався на 30.11.2009.

В судове засідання 30.11.2009 з’явилися представники всіх сторін.

В судовому засіданні 30.11.2009 представник позивача просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити Закритому акціонерному товариству „Піллар” в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши подані матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з’ясовано судом першої інстанції, 16.07.2007 р. між сторонами укладено договір про надання аудиторських послуг № 7/134, згідно умов якого відповідач зобов’язався надати позивачу аудиторські послуги, передбачені п. 1.1 договору, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити послуги.

Відповідно до п.2.1. договору позивач зобов’язувався за виконання відповідачем покладених на нього даним договором обов’язків, сплатити винагороду у розмірі 50000,00грн., в т.ч. ПДВ – 8333,33грн.

Сторони узгодили, що після підписання даного договору позивач протягом трьох банківських днів перераховує на розрахунковий рахунок відповідача авансову суму у розмірі 30% загальної вартості послуг, що еквівалентна 15000,00грн., в т.ч. ПДВ –2500,00грн. (п.2.2. договору).

Залишок від загальної вартості послуг, що складає 35000,00грн., в т.ч. ПДВ 5833,33грн., позивач сплачує відповідачу після надання послуг протягом 3-х банківський днів з моменту підписання акту здачі-приймання наданих послуг (п.2.3. договору).

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до умов п. 1.1 договору позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов’язання надати наступні аудиторські послуги:

1. Розробити і впровадити на підприємстві методологію трансформації ведення бухгалтерського обліку за національними стандартами згідно вимог міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – МСФЗ) у складі: а) положення про облікову політику позивача, розробленого відповідно до вимог П(С)БО, з урахуванням положень МСБО (Міжнародних Стандартів Бухгалтерського Обліку) та МСФЗ (Міжнародних Стандартів Фінансової Звітності) в частині, що не суперечить П(С)БО; б) технічного завдання щодо перехідних положень по трансформації поточного бухгалтерського обліку позивача на бухгалтерський облік згідно нового положення про облікову політику, по методологічному обґрунтуванню коригувань, необхідних при переході на застосування нової облікової політики, підготовленої відповідно до вимог П(С)БО, з урахуванням положень МСБО та МСФЗ, в частині, що не суперечить П(С)БО; в) технічного завдання щодо коригувань, які будуть необхідні при складанні фінансової звітності позивача, згідно з МСФЗ.

2. Розробити і впровадити на підприємстві методологію складання фінансової звітності підприємства, що відповідає вимогам МСФЗ, на основі трансформованого бухгалтерського обліку.

3. Розробити і впровадити на підприємстві методологію контролю перевірки фінансової звітності, складеною згідно вимог МСФЗ на основі трансформованого бухгалтерського обліку.

4. Здійснити супроводження складання звітності згідно вимог МСФЗ за один звітний період за наданою аудитором методологією: балансу; звіту про фінансовий результат; звіту про власний капітал; звіту про рух грошових коштів; приміток до фінансової звітності.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про умови припинення договору та наявності правових підстав для оплати частини вартості виконаних робіт (наданих послуг).

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до п. 7.7 договору сторони узгодили, що у зв’язку зі специфікою договору з питань, не передбачених цим договором, сторони керуються нормами та правилами, передбаченими ЦК України для договорів підряду та договорів про надання послуг, що відповідає вимогам частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, Київський апеляційний господарський суд встановив, виходячи з аналізу змісту умов договору, що до регулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню норми права як до договорів підряду, так і до договорів про надання послуг.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що зобов’язуються реалізувати свої права і обов’язки відповідно до умов даного договору і діючого законодавства України, належним чином, і у встановлений термін виконувати прийняті на себе зобов’язання, діяти відповідно до принципів сумлінності, рівності і справедливості.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) та статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Згідно із п. 3.2 договору результатом виконання договору сторони визнають письмово оформлену методологію складання фінансової звітності підприємства, у звітність, що відповідає вимогам МСФЗ за п. 1 договору.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що датою виконання договору визнається повне виконання вимог п. 1.1 договору, що підтверджується замовником шляхом підписання Акту здачі-приймання за цим договором, який є невід’ємною частиною цього договору.

За результатом перегляду справи суд апеляційної інстанції не встановив факту підписання сторонами такого акту, факт того, що зазначений акт не підписувався також не заперечується сторонами у справі.

Місце виконання договору сторонами не узгоджувалося.

Пунктом 6.1 сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає сили з дати його укладення сторонами та діє до повного виконання обов’язків сторін, що підтверджується підписанням акту здачі-приймання.

Разом з тим, відповідно до п. 5.1 сторони встановили період дії договору з 16.07.2007 по 31.08.2007. Оскільки послуга – це діяльність, то в договорі правомірно зазначено початок і закінчення надання послуг.

Тоді як згідно з підпунктом 4 пункту 1.1. договору на відповідача покладався обов’язок здійснити супроводження складання звітності згідно вимог МСФЗ за один звітний період. В цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми права, які стосуються договорів про надання послуг.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно з’ясовано судом першої інстанції та не заперечується сторонами, платіжним дорученням №1595 від17.07.2007 позивач на виконання умов договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 15000,00грн. авансу.

Відповідно до наказу №120/2-К від 17.07.2007 Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства „Аналітик” (том 3, а. с. 88) головному аудитору Кліменко Н.М. наказано провести попереднє вивчення і тестування бізнесу позивача у строки з 17.07.2007 по 08.08.2007 (включно).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами 17.07.2007, 19.07.2007, 20.07.2007, 02.08.2007, 03.08.2007 та 08.08.2007 (в певні години) головний аудитор Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства „Аналітик” Кліменко Н.М. була присутня на території Закритого акціонерного товариства „Піллар”.

Відповідно до Наказу №121/К від 06.08.2007 Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства „Аналітик” (том 3 а.с. 89) відповідачем було призначено робочу групу у складі керівника робочої групи - головного аудитора Кліменко Н.М., старшого аудитора під час проведення перевірки на території позивача – Біченок П.І. та асистентів аудитора – Гети Ю.В. та Кушпиль В.В., та встановлено термін роботи робочої групи по виконанню договору №7/134 від 16.07.2007 з 07.08.2007 по 25.08.2007 (включно).

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме позивачем 07.08.2007 та 08.08.2007 робочу групу не було допущено на територію позивача для роботи по наданню аудиторських послуг, з огляду на наступне.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 у справі № 12/213 суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій при первинному розгляді справи дійшли до передчасного висновку про розірвання договору за згодою сторін. Досліджуючи обставини справи, пов’язані з виконанням сторонами своїх договірних зобов’язань, слід дослідити умови договору на предмет погодження сторонами умов щодо періоду надання послуг (впродовж якого періоду виконавець зобов’язався надати замовнику послуги) та встановити (з посиланням на конкретні умови договору та наявні в матеріалах справи докази) яка із договірних сторін припустилася порушень умов договору. Так, не звернуто уваги на ту суттєву обставину, що позивач почав наголошувати на неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобов’язань ще до спливу строку, впродовж якого останній зобов’язався надати обумовлені договором послуги (не можна вести мову про невиконання стороною своїх зобов’язань, якщо не сплив строк, впродовж якого остання зобов’язалася вчинити певні дії). Слід також дослідити умови договору на предмет покладання на відповідача, як виконавця за договором, обов’язку щодо складання звітів про хід виконуваної ним роботи, та чи передбачені сторонами наслідки невиконання такого зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Матеріали справи містять копії листів позивача від 17.08.2007 № 539 (том 2, а. с. 26) та від 06.09.2007 №582 (том 2, а. с. 25), в яких позивач зазначає, що робочу групу відповідача не було допущено на територію позивача тільки тому, що її прибуття не було належним чином узгоджено з позивачем, останнього не було попередньо повідомлено про факт наявності такої групи, її склад та дату прибуття.

Тобто, позивач своїми листами від 17.08.2007 № 539 та від 06.09.2007 №582 фактично підтвердив факт недопущення робочої групи на свою територію.

Крім того, з копії витягу з книги обліку відвідувачів позивача вбачається, що 08.08.2007 на територію останнього було пропущено Кліменко Н.М., Біченок П.І., Гетю Ю.В. та Кушпиль В.В. (том 1, а. с. 13).

Враховуючи викладене, Київським апеляційним господарським судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено факт початку здійснення аудитором діяльності протягом 6 днів. Також один день (07.08.2007) позивач не допустив відповідача на свою територію.

Листом від 13.08.2007 №520 (том 1. а. с. 17) позивач звернувся до відповідача з вимогою надати звіт про виконану роботу та здійснені напрацювання на виконання п. 1.1 договору станом на 13.08.2007, у зв’язку з тим, що на думку позивача, існують ризики для нього не отримати послуги в повному обсязі та строки встановлені договором, а також повідомив відповідача, що у разі невиконання даних вказівок договір буде припинено достроково.

Відповідач листом від 13.08.2007 №324 (том 1, а. с. 19) у відповідь на вказаний лист позивача повідомив останнього, що відповідно до умов договору відповідач має виконувати тільки ті послуги, які передбачені п. 1.1 договору, у зв’язку з чим вимоги позивача про надання звіту є безпідставними.

Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач вимагав від відповідача надання звіту про ход виконання останнім роботи.

Згідно із ч. 2 ст. 837 ЦК України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Отже, на підстав наведеної норми матеріального права позивач мав право вимагати від відповідача надання звіту про хід виконання роботи, але не про результати її виконання (до спливу строку за договором). Проте, наслідків ненадання відповідачем позивачу звітів про виконану роботу умовами договору не передбачено.

Листом від 14.08.2007№523 (том 1, а. с. 23) позивач повідомив відповідача про неможливість подальшої дії договору і про його дострокове припинення, та, спираючись на п.п 4.2 і ч. 8 п.п. 4.2 п. 4 договору, вимагав від відповідача повернення коштів у сумі 15000,00грн. протягом 5 банківських днів.

Проте на час такої вимоги не сплинув строк виконання договору як в частині підряду, так і послуг.

Отже, позивач почав наголошувати на неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобов’язань ще до спливу строку, впродовж якого останній зобов’язався надати обумовлені договором послуги (не можна вести мову про невиконання стороною своїх зобов’язань, якщо не сплив строк, впродовж якого остання зобов’язалась вчинити певні дії).

Відповідно до п. 6.1 договору підставою для повернення відповідачем позивачу грошових коштів є припинення дії договору або його розірвання з причин невиконання його умов виконавцем.

Ця умова зазначена позивачем в позовній заяві. Проте, доводи позивача в цій частині не приймаються судом, як безпідставні, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції встановив, що договір не був виконаний через дії обох сторін.

Суд апеляційної інстанції в цій частині погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено, що ним розпочато виконання частини роботи і він має право на її оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 07.08.2007 №84 (том 3, а. с. 86) відповідач просив позивача надати йому копії певних документів для подальшого виконання п. 1.1 договору.

Відповідно до п. 4.3. сторони погодили, що позивач зобов’язаний забезпечити виконавцю доступ до інформації, потрібної останньому для виконання послуг за цим договором; сприяти отриманню в разі потреби інформації, необхідної для виконання умов договору від будь-яких третіх осіб; своєчасно та у повному обсязі надавати відповідачу усі необхідні йому дані та документи; не втручатись в методику організації роботи персоналу відповідача та відмовитись від тиску на відповідача з метою зміни його професійної думки.

Однак, як правомірно зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву (том 1, а. с. 39), та не спростовано позивачем, копії запитуваних документів позивачем відповідачу надано не було.

Тобто має місце порушення умов договору також і з боку позивача.

Згідно із ст. 850 ЦК України замовник зобов’язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов’язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи. В цій частині суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом до позивача про стягнення збитків, тому в цій частині доводи відповідача судом не розглядаються.

Відповідно до частини 2 статті 903 ЦК України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

Підрядник, який через те, що замовник не сприяв йому у виконанні роботи, не виконав договір або виконав його неналежним чином, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що внаслідок не сприяння, встановленого договором, виконання робіт стало неможливим.

Відповідно до ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

П. 6.2 договору сторони узгодили, що договір може бути розірвано тільки за згодою сторін або за рішенням суду.

Сторона, яка має намір достроково припинити договір зобов’язана попередити іншу сторону про відмову від договору, не пізніше 10 банківських днів до визначеної стороною дати припинення договору (п. 6.3 договору).

Даного порядку сторонами дотримано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14.02.2007 за № 523 (том 1, а. с. 23-24) позивач повідомив про неможливість подальшої дії договору і його дострокове припинення та вимагав повернення авансової суми коштів у розмірі 15000,00 грн. Крім іншого, позивач листом № 538 від 17.08.2007 (том 2, а. с. 28, 29) повідомив відповідача, що враховуючи повернення 3236,00 грн., розриває договір з причини невиконання договору відповідачем.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як свідчать матеріали справи, договір сторонами в судовому порядку не розривався.

Разом з цим, згідно із ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Частиною 1 статті 907 ЦК України також передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Як вбачається з переписки сторін, позивач підставою для припинення дії договору визначив невиконання умов договору відповідачем, в той час як відповідач посилався на неможливість виконання умов договору з вини позивача, тобто сторонами не досягнуто згоди щодо підстав припинення договору та наслідків такого припинення в частині оплати. Проте, позивач скористався своїм правом, встановленим наведеними нормами матеріального права, на відмову від договору від 16.07.2007 №7/134 про надання аудиторських послуг. І відповідач не заперечив цього, повернувши частину авансу.

Крім того, частково роботу, передбачену цим договором, виконала інша особа, з якою позивачем було укладено інший договір, копія якого знаходиться в матеріалах справи (том 1, а. с. 134-136). Проте, предметом позову у даній справі не є відшкодування збитків, понесених у результаті такого виконання.

Тоді як судом приймаються доводи відповідача, викладені, зокрема, у відзиві на позовну заяву (том 1, а. с. 41), що ним виконана частина роботи, у зв’язку з чим він має право на її оплату.

Як встановлено Київським апеляційним господарським судом відповідачем надавалися позивачу послуги за договором протягом 6 днів та один день відповідача не було допущено на територію позивача.

Відповідно до частини 1 статті 362 ГК України аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Згідно зі статтею 3 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Зокрема, при здійсненні аудиторської діяльності, в основному, використовують методи документальної ревізії і аналізу господарської діяльності, зокрема, методи: огляду, підтвердження, фактичного контролю, інвентаризації.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору № 7/134 від 15.07.2007 є, зокрема, надання аудиторських послуг.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивач був зобов’язаний забезпечити відповідачу доступ до інформації, потрібної останньому для виконання послуг за спірним договором, та сприяти і своєчасно надавати інформацію, необхідну для виконання умов договору, приймаються судом апеляційної інстанції як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства та пункту 4.3 договору.

Так, розумною платою слід вважати плату, визначену, виходячи зі звичайної ціни, що склалася на аналогічні послуги на момент укладення договору.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд встановив, що плата за виконану відповідачем роботу, враховуючи, що умовами договору розмір такої плати поденно не визначено, та з урахуванням вартості одного робочого дня (визначеної відповідачем), яка за результатами дослідження матеріалів справи (в т.ч. тому 2, а. с. 37-57) приймається судом апеляційної інстанції, як обґрунтована та становить 10294,06 грн. за сім днів в редакції розрахунку Київського апеляційного господарського суду (1470,58 грн. х 7 днів).

Отже вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 1470,58 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Підставою застосування штрафних санкцій є: порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності; невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

Відповідачем порушень умов договору, які б могли стати підставою для застосування до нього штрафних санкцій не допущено, а отже і застосування таких санкцій є безпідставним.

Крім того, відповідно до п. 7.5 договору сторони передбачили єдину підставу для нарахування пені – прострочення виконання цього договору.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося, предметом спору у даній справі є частина суми авансового платежу, яку сплачено позивачем відповідачу відповідно до умов договору. Відповідачем частково виконано умови договору. Тобто зазначені правовідносини сторін не містять такої ознаки, як прострочка виконання грошового зобов’язання відповідачем, а отже і нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції є безпідставним та задоволенню не підлягають.

Крім того доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та в частині застосування частини 4 статті 90 ГПК України відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані, оскільки за результатом перегляду справи в апеляційному порядку підстав для застосування наведеної норми процесуального права не встановлено.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 підлягає частковому скасуванню, в порядку п. 1, 2 ч. 1 ст. 104 та п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем оскаржувалося рішення суду першої інстанції в повному обсязі (фактично оскарживши суму в розмірі 15771,25 грн.), він повинен був сплатити 78,86 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Відповідно до платіжного доручення №322 від 21.09.2009, яке міститься в матеріалах справи, апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено державне мито в сумі 137,19 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито”, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, надлишково сплачене державне мито у сумі 58,33 грн. підлягає поверненню Закритому акціонерному товариству „Піллар” з Державного бюджету України. Також підлягає поверненню позивачу сплачене ним за платіжним дорученням №2515 від 10.08.2009 державне мито у сумі 116,67 грн. до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Піллар” на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 скасувати частково з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

3. Стягнути з Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства „Аналітик” (код ЄДРПОУ 14274505, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, 3 поверх, р/р 26002010822001 в АТ ”Укрінбанк” м. Києва, МФО 300142) на користь Закритого акціонерного товариства „Піллар” (код ЄДРПОУ 16299604, адреса: 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, оф. 404, р/р 26001962481806 в ЗАТ КФ “Перший український міжнародний банк”, м. Київ, МФО 322755) 1470,58 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят грн. 58 коп.), 14,71 (чотирнадцять грн. 71 коп.) державного мита та 11,00 грн. (одинадцять грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2009 у справі №12/213-13/147 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

5. Стягнути з Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства „Аналітик” (код ЄДРПОУ 14274505, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, 3 поверх, р/р 26002010822001 в АТ ”Укрінбанк” м. Києва, МФО 300142) на користь Закритого акціонерного товариства „Піллар” (код ЄДРПОУ 16299604, адреса: 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, оф. 404, р/р 26001962481806 в ЗАТ КФ “Перший український міжнародний банк”, м. Київ, МФО 322755) 7,35 (сім грн. 35 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Повернути Закритому акціонерному товариству „Піллар” (код ЄДРПОУ 16299604, адреса: 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, оф. 404, р/р 26001962481806 в ЗАТ КФ “Перший український міжнародний банк”, м. Київ, МФО 322755) з Державного бюджету України 58,33 грн. (п’ятдесят вісім грн. 33 коп.) надлишково сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги, сплаченого платіжним дорученням №322 від 21.09.2009 (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи) та 116,67 грн. (сто шістнадцять грн. 67 коп.) державного мита, сплаченого платіжним дорученням №2515 від 10.08.2009 (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).

7. Видачу наказів та довідок про повернення державного мита доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №12/213-13/147 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

08.12.09 (відправлено)