Постанова № 6978869, 08.07.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2009                                                                                           № 47/52

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Кравцов І.В. дов. № 20/09 від 20.03.2009 року

від відповідача -Колотій А.Ю. дов. б/н від 30.09.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-6"

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.04.2009

у справі № 47/52 (суддя

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Талсі"

до                                                   Відкрите акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-6"

про                                                   визнання частково недійсним договору та стягнення 541151,84 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Талсі» до Відкритого акціонерного товариства “Трест Київміськбуд-6” про визнання недійсним з 21.06.2004 року пункту 3.12 Договору № 130 від 21.06.2006 року в редакції Протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи, а саме; «в течении 15-ти банковских дней после расчета заказчика с генподрядчиком», стягнення 541 151.84 грн., а також відшкодування витрат по сплаті державного мита та послуг інформаційно - технічного забезпечення судового процесу - 118,00 грн.

Позовні вимоги в частині визнання частково недійсним з 21.06.2004 пункту 3.12 Договору № 130 від 21.06.2006 в редакції протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи, а саме: «в течении 15-ти банковских дней после расчета заказчика с генподрядчиком» мотивовані тим. що зазначена умова договору суперечить вимогам закону, зокрема ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 837, ч. І ст. 875 Цивільного кодексу України, оскільки наявність такої умови виконання відповідачем зобов'язання щодо розрахунку за Договором № 130 від 21.06.2006 робить взагалі неможливим виконання відповідачем свого зобов’язання зазначеним договором, оскільки строк оплати є невстановленим.

Крім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем, як генпідрядником, не було здійснено у повному обсязі розрахунку з позивачем, як субпідрядником, по Договору № 130 від 21.06.2006, оскільки позивачем було виконано робіт загалом на суму 659 388.00 грн., а відповідачем оплачено 320 000.00 грн. Таким чином заборгованість відповідача складає 339388,00 грн. Також, позивачем було заявлено до стягнення 175 124,21 грн. інфляційних втрат. 26639.63 грн. 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт за Договором № 130 від 21.06.2006 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року (дата підписання повного тексту 12.05.2009) у справі № 47/52 позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Трест Київміськбуд-6” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Талсі» суму основної заборгованості в розмірі 306418,40грн., 3% річних – 24051,68 грн., інфляційних витрат – 158183,06 грн., а також судові витрати по сплаті державного мита – 4886,53 грн. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг - 106,55 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Договір підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей пункту 3.1.2, а саме щодо умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи, а саме: «в течении 15-ти банковских дней после расчета заказчика с генподрядчиком» було погоджено обома сторонами правочину належним чином: підписано повноважними представниками ТОВ «Талсі» (позивача) та ВАТ «Трест Київміськбуд-6» (відповідача) і посвідчено печатками зазначених юридичних осіб, що свідчить про те, що волевиявлення сторін по ньому було вільним, зазначений правочин сторонами було вчинено у належні письмовій формі і він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивачем, як субпідрядником, на виконання умов Договору № 130 від 21.06.2004 в редакції протоколу розбіжностей було виконано підрядні роботи загалом на суму 659388,00 грн., що підтверджується двосторонньо підписаними Актами приймання виконаних підрядних робіт, які знаходяться в матеріалах справи, які відповідачем було прийнято без заперечень та зауважень та здійснено часткову оплату в сумі 320 000,00 грн. Відповідач свої зобов'язання генпідрядника за Договором № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей щодо оплати у повному обсязі виконаних позивачем підрядних робіт загалом на суму 659 388,00 грн. по Актам приймання виконаних робіт у повному обсязі не виконав, оскільки відповідачем було лише перераховано позивачу в якості оплати за виконані роботи 320 000.00 грн. Таким чином, відповідачем, як генпідрядником, не було у повному обсязі виконано зобов'язання перед позивачем по оплаті виконаних робіт по Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей в сумі 306418,60грн.

Крім цього, суд дійшов висновку, що строк позовної давності саме щодо вимоги позивача про визнання недійсним з 21.06.2004 року пункту 3.1.2 Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи - згідно ст. 261 Цивільного кодексу України розпочався з 21.06.2004 року, тобто з моменту підписання позивачем протоколу розбіжностей, яким визначено оспорювану редакцію пункту 3.1.2 Договору № 130 від 21.06.2004 року, і закінчився згідно статті 257 Цивільного кодексу України - 21.06.2007 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року у справі № 47/52, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з’ясуванні та врахуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у ньому, не відповідають обставинам справи. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі відповідно до абз. 1 п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач повторно звертається до суду з позовною заявою з вимогами про стягнення заборгованості за Договором №130 від 21.06.2004 року, хоча існує рішення по справі №9/105. Крім цього, суд першої інстанції неправомірно не прийняв як належний доказ по справі претензію позивача від 13.12.2007 року, визнавши, що претензія подана іншою юридичною особою, а тому не може бути належним доказом по справі та не свідчить про обставину пропуску строку позовної давності. Апелянт зазначає, що претензія помилково була надіслана на бланку ТОВ “Талсі ФК”. Відповідач посилається в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності згідно ст. 257 Цивільного кодексу України і просить застосувати до зазначених вимог наслідки пропуску строку позовної давності. Апелянт зазначає, що строк позовної давності почався з 23.06.2005 року та скінчився 23.06.2008 року, а не як було встановлено - пред’явленням вимоги від 02.12.2005 року № 674, оскільки зазначена вимога від 02.12.2005 року за вих. № 674 відсутня у матеріалах справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 24.06.2009 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 24.06.209 року було оголошено перерву до 08.07.2009 року.

03.07.2009 року представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення господарського суду м.Києва без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/1 від 07.07.2009 року у зв’язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Шапрана В.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в часині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 47/52 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Смірнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Тищенко О.В. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 року у справі №47/52 скасувати, постановити нове, яким відмовити у позові повністю.

          Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 року у справі № 47/52.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2004 року між ВАТ «Трест Київміськбуд-6» (надалі- замовник) та ТОВ «Талсі» (надалі - виконавець) було укладено Договір № 130 (далі – Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору виконавець зобов'язався у відповідності до технічного завдання та проектної документації замовника виготовити та провести монтаж алюмінієвих огороджувальних конструкцій на корпусах табору «Морський» МДЦ «Артек».

Згідно п.3.3 Договору орієнтовна вартість робіт виконавця складає 1 026 000,00 грн.

Відповідно до п.2.4 Договору фактична сума даного договору визначається у відповідності до актів приймання - передавання виконаних робіт.

Остаточний розрахунок проводиться після закінчення монтажу виробів на об'єкті протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту приймання - передавання виконаних робіт (п. 3.1.2 Договору).

Відповідно до п. 5.5.5 Договору замовник зобов’язаний прийняти та оплатити роботу виконавця на умовах і в строки, визначені договором .

Згідно Протоколу розбіжностей до Договору, підписаного повноважними представниками позивача та відповідача і посвідченого печатками юридичних осіб, сторони дійшли згоди, що ВАТ «Трест Київміськбуд-6» є генпідрядником, а ТОВ «Талсі» субпідрядником по Договору.

Пункт 3.1.2 викладено у редакції, згідно якої оплата за виконані роботи проводиться відповідачем на підставі оформлених актів форми КБ-2в та КБ-3, складених у відповідності з ДБН.Д. 1.1.1 -2000 протягом 15 банківських днів після розрахунку замовника з генеральним підрядником (відповідачем), а також доповнено пунктом 5.3.4, відповідно до якого субпідрядник має проводити відрахування генпідряднику за надані послуги генпідряду в розмірі 5% від вартості виконаних робіт у договірних цінах з врахуванням ПДВ та утриманням їх з ф.-КБ-З.

Відповідно до Актів приймання виконаних підрядних робіт до Договору, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме: б/н за грудень 2004 року на суму 227 055,60 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 178 831,20 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 253501,20 грн., підписаних представниками ВАТ «Трест Київміськбуд-6» та ТОВ «Талсі» і посвідчених печатками обох сторін, субпідрядником було виконано, а генпідрядником прийнято підрядні роботи загалом на суму 659 388,00 грн.

Згідно довідки про вартість виконаних робіт за грудень 2004 року на суму 659 388,00грн., належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи, підписаної представником ВАГ «Трест Київміськбуд-6» та ТОВ «Талсі» і посвідчених печатками обох сторін, вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт по Договору складає 659 388,00 грн., з яких послуги генпідряду складають 32 969,40 грн. (в т.ч НДС - 5494,90 грн.).

Відповідачем було перераховано на користь позивача в якості оплати за виконані підрядні роботи згідно Договору № 130 від 21.06.2004 року загалом 320000,00 грн., а заборгованість в сумі 339 388,00 грн. відповідачем погашена не була.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу претензію № 186 від 11.11.2005 року, в якій позивач просив відповідача перерахувати грошові кошти у розмірі 358 575.55 грн. за виконані та прийняті підрядні роботи по Договору № 130 від 21.06.2004 року.

02.12.2005 року відповідачем було надано відповідь за вих. № 674 на претензію від 11.11.2005 року, в якій відповідач зазначав, що умови розрахунку за Договором № 130 від 21.06.2004 року визначені розділом «Порядок розрахунків», відповідно до якого однією з умов розрахунку є надходження коштів від замовника будівництва і станом на день розгляду претензії замовник розрахунку з відповідачем не здійснював.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 1 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Вимогами частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, дійшла висновку, що Договір підряду №130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей пункту 3.1.2, а саме щодо умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи, а саме: «в течении 15-ти банковских дней после расчета заказчика с генподрядчиком» було погоджено обома сторонами правочину належним чином, а саме: підписано повноважними представниками ТОВ «Талсі» та ВАТ «Трест Київміськбуд-6» і посвідчено печатками зазначених юридичних осіб, що свідчить про те, що волевиявлення сторін по ньому було вільним, зазначений правочин сторонами було вчинено у належні письмовій формі і він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача на те, що пункт 3.1.2 Договору підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, а саме щодо умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи суперечить частині третій статті 509 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості – судом першої інстанції правомірно відхилено як необґрунтоване, оскільки добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права. Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та порушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33. 34 Господарського процесуального кодексу України, що пункт 3.1.2 Договору підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, а саме щодо умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи суперечить частині третій статті 509 Цивільного кодексу України, тобто що відповідач при погодженні у протоколі розбіжностей зазначеної редакції оспорюваного пункту діяв з метою порушення прав та охоронюваних інтересів позивача, оскільки саме право позивача, як субпідрядника, на отримання від відповідача, як генпідрядника, оплати за виконані роботи по Договору підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу - не порушувалось і не обмежувалось відповідачем.

Також, судом відхиляється посилання позивача на те, що пункт 3.1.2 Договору підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, а саме щодо умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи суперечить статті 837 Цивільного кодексу України та статті 875 Цивільного кодексу України - оскільки дії сторін по погодженню оспорюваного пункту в редакції протоколу розбіжностей були направлені на виникнення у позивача та відповідача правових наслідків, а це не суперечило цілям діяльності сторін та не виключає обов'язку відповідача по оплаті виконаних позивачем підрядних робіт.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для визнання пункту 3.1.2 Договору підряду № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей у зв'язку з недодержанням вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України та у зв'язку з суперечністю його частині третій статті 509, статті 837 та 875 Цивільного кодексу України – відсутні.

Строк позовної давності саме щодо вимоги позивача про визнання недійсним з 21.06.2004 року пункту 3.1.2 Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи - згідно ст. 261 Цивільного кодексу України розпочався з 21.06.2004 року, тобто з моменту підписання позивачем протоколу розбіжностей, яким визначено оспорювану редакцію пункту 3.1.2 Договору № 130 від 21.06.2004 року, і закінчився згідно статті 257 Цивільного кодексу України - 21.06.2007 року.

Як встановлено судом, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про визнання недійсним з 21.06.2004 пункту 3.12 Договору № 130 від 21.06.2004 в редакції протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи - 06.10.2008 року (згідно відбитку поштового штемпеля Укрпошти на конверті), тому позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду з даною вимогою, що є підставою для відмови у її задоволенні на підставі п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Також, позивачем у позові було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 339388,00грн. заборгованості за виконані, але не оплачені роботи по Договору № 130 від 21.06.2004 року, 175 124.21 грн. інфляційних втрат та 26 639,63 грн. 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання за зазначеним Договором.

Стаття 175 ч. 1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Вимогами статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно статті 642 ч. 2 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до листа Державного комітету України з будівництва та архітектури від 15.04.2004 року N 8/8-437, а саме пункту 4, спільним наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 року №237/5 затверджені типові форми первинних звітних документів по звіту в будівництві, які введені в дію з 01.07.2002 року, в тому числі: "Акт приймання виконаних підрядних робіт" ф. № КБ-2в і "Справка про вартість виконаних підрядних робіт і витрат" ф.№ КБ-3, якими підтверджуються об'єми виконаних підрядних робіт.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до імперативних норм статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до вимог договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, то в подальшому він втрачає право посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Стаття 854 визначає порядок оплати роботи за договором підряду, відповідно до якої, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих ЇЇ етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, -достроково.

Згідно статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем, як субпідрядником, на виконання умов Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей було виконано підрядні роботи загалом на суму 659388,00 грн., що підтверджується двосторонньо підписаними Актами приймання виконаних підрядних робіт б/н за грудень 2004 року на суму 227 055.60 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 178 831,20 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 253501,20 грн., які відповідачем було прийнято без заперечень та зауважень та здійснено часткову оплату в сумі 320 000,00 грн., що сторонами по справі не заперечувалось.

Пунктом 3.1.2 Договору в редакції протоколу розбіжностей визначено, що оплата за виконані роботи проводиться відповідачем на підставі оформлених актів форми КБ-2в та КБ-3, складених у відповідності з ДБН.Д 1.1.1 - 2000 протягом 15 банківських днів після розрахунку замовника з генеральним підрядником (відповідачем).

Судом першої інстанції у відповідності до ст. ст. 36, 38 Господарського процесуального кодексу України було направлено на адресу замовника - АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» - судовий запит з проханням надати інформацію щодо того, чи здійснювалось АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», як замовником, перерахування генпідряднику - ВАТ «Трест Київміськбуд-6» грошових коштів в якості оплати робіт, які є предметом Договору № 130 від 21.06.2004 року. Але, як вбачається з матеріалів справи, відповіді на судовий запит від АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» станом на момент вирішення спору не надійшло, і відповідно, справа згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України була розглянута господарським судом за наявними в ній матеріалами.

Суд дослідивши пункт 3.1.2 Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, встановив, що згідно даного пункту оплата за виконані позивачем роботи проводиться відповідачем на підставі оформлених актів форми КБ-2в та КБ-3, складених у відповідності з ДБН.Д. 1.1.1 - 2000 протягом 15 банківських днів після розрахунку замовника з генеральним підрядником (відповідачем, отже сторонами чітко не визначено строку виконання генпідрядником зобов'язання по оплаті виконаних підрядником робіт, оскільки вищенаведений Договір № 130 від 21.06.2004 року (в редакції протоколу розбіжностей) у кладений саме між позивачем (як субпідрядником) та відповідачем (як генпідрядником) є двостороннім договором, а замовник - АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» - не є стороною зазначеного договору і невиконання замовником свого зобов'язання перед відповідачем щодо виділення відповідних коштів згідно статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України не є підставою для невиконання відповідачем перед позивачем зобов'язання по повній оплаті виконаних робіт за Договором № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, і у даному випадку щодо визначення строку виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт підлягає застосуванню стаття 530 Цивільного кодексу України.

До того ж, відповідно до статті 838 Цивільного кодексу України, саме генпідрядник (відповідач) відповідає перед субпідрядником (позивачем) за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач свої зобов'язання генпідрядника за Договором № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей щодо оплати у повному обсязі виконаних позивачем підрядних робіт загалом на суму 659 388,00 грн. по Актам приймання виконаних робіт б/н за грудень 2004 року на суму 227 055,60 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 178 831,20 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 253501,20 грн., а загалом на суму 659388,00 грн. не виконав, оскільки відповідачем було лише перераховано позивачу в якості оплати за виконані роботи 320 000,00 грн.

Також, суд враховує те, що відповідно до пункту 5.3.4 Договору № 130 від 21.06.2004 субпідрядник (позивач) має проводити відрахування генпідряднику (відповідачу) за надані послуги генпідряду в розмірі 5% від вартості виконаних робіт у договірних цінах з врахуванням ПДВ та утриманням їх з ф.-КБ-З, а згідно Довідки про вартість виконаних робіт за грудень 2004 року вартість виконаних робіт зазначена у сумі 659 388,00 грн., сума 5% послуг генпідряду складає 32 969,40 грн. (з ПДВ 5494,90 грн.) і колегія суддів вважає за необхідне врахувати 32 969,40 грн. послуг генпідряду при розрахунку основної заборгованості відповідача перед позивачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем, як генпідрядником, не було у повному обсязі виконано зобов'язання перед позивачем по оплаті виконаних робіт по Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, а саме на суму 306418,60 грн. (659388,00 грн. (загальна вартість робіт) - 320 000,00 грн. (часткова оплата) - 32 969,40 грн. (5% послуг генпідряду) = 306418.60 грн.), оплата в сумі 306418,60 грн. здійснена відповідачем не була і станом на момент вирішення спору доказів протилежного суду надано не було.

Крім цього, колегією суддів враховано і те, що оскільки Акти приймання виконаних робіт б/н за грудень 2004 року на суму 227 055,60 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 178 831,20 грн., б/н за грудень 2004 року на суму 253501,20 грн., а загалом на суму 659388,00 грн. та довідка про вартість виконаних робіт за грудень 2004 року не датовані конкретною датою грудня 2004 року, датою їх складання та підписання слід вважати останню дату відповідного місяця, тобто 31.12.2004 року.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України)

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оплата за виконані позивачем роботи мала проводитись відповідачем саме на підставі відповідних погоджених сторонами актів ф. КБ-3 та КБ-2в (за вирахуванням послуг генпідряду) в порядку статті 530 Цивільного кодексу України у семиденний строк з моменту пред'явлення позивачем відповідачу відповідної вимоги про оплату 306 418.60 грн., яка була пред'явлена позивачем у претензії № 186 від 11.11.2005 року.

Однак в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу претензії № 186 від 11.11.2005 року (поштові повідомлення).

Тому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обов’язок виконати зобов'язання перед позивачем по оплаті виконаних робіт по Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей виник з 02.12.2005 року – дати надання відповіді на претензію від 11.11.2005 року за вих. №186.

Таким чином, на даний час у відповідача перед позивачем існує підтверджена належними доказами та непогашена заборгованість в сумі 306 418,60 грн. за Договором № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку, а тому суд першої інстанції правомірно визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за виконані позивачем, але не оплачені відповідачем у повному обсязі роботи за Договором № 130 від 21.06.2004 року законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково - в сумі 306418,60 грн. (659388,00 грн. (загальна вартість робіт) - 320000,00 грн. (часткова оплата) - 32969,40 грн. (5% послуг генпідряду).

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання та визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, але вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково з огляду на те, що нарахування має бути здійснене на суму заборгованості саме у розмірі 306 418,40 грн.

Але, враховуючи те, що позивачем заявлено у розрахунку до позову період нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 12.12.2005 року по 23.07.2008 року, що складає 955 днів, господарський суд, не виходячи за межі позовних вимог, правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних саме за заявлений позивачем у позов період нарахування.

Згідно розрахунку господарського суду, розмір 3% річних за період з 12.12.2005 року по 23.07.2008 року складає:

306438,40 грн. х 3% річних / 365 днів х 955 днів прострочення - 24051,68 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно розрахунку суду, з врахуванням листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року N 62-97р "Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебньїх дел” розмір інфляційних втрат складає:

(306418,40 грн. х 100,9% (індекс інфляції у грудні 2005) х 111,6% (середньорічний індекс інфляції у 2006 році) х 116,6 % (середньорічний індекс інфляції у 2007 році) х 102,9% (індекс інфляції у січні 2008) х 102,7% (індекс інфляції у лютому 2008) х 103,8% (індекс інфляції у березні 2008) х 103,1% (індекс інфляції у квітні 2008) х 101,3 % (індекс інфляції у травні 2008) х 100,8 % (індекс інфляції червні 2008) — 306418,40 грн. = 158 183,06 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги ТОВ «Талсі» підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача 306 418,40 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 24 051,68 грн. та 158 183,06 грн. інфляційних втрат. В іншій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі відповідно до абз. 1 п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач повторно звертається до суду з позовною заявою з вимогами про стягнення заборгованості за Договором №130 від 21.06.2004 року, хоча існує рішення по справі №9/105, предмети спору та підстави спору в справі № 9/105 та справі № 47/52 - є однорідними. Щодо зазначених доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти клопотання про припинення провадження в справі № 47/52 згідно пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України - заперечив з підстав його безпідставності та необґрунтованості, а також зазначав, що предмет і підстави спору в справі № 47/52 та №9/105 є різними.

Стаття 35 Господарського процесуального кодексу України визначає, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва №9/105 від 26.06.2008 року відмовлено ТОВ «Талсі» у задоволенні позовних вимог до ВАТ «Трест Київміськбуд-6» про стягнення 207 510,40 грн. авансового платежу та 291 12,80 грн. інфляційних втрат та річних на підставі Договору № 130 від 21.06.2004 року.

Рішення Господарського суду міста Києва № 9/105 від 26.06.2008 року мотивоване тим, що ТОВ «Талсі» просило стягнути з ВАТ «Трест Київміськбуд-6» грошову суму (передоплату) в розмірі 207 510,40 грн. згідно пункту 3.1.1 Договору № 130 від 21.06.2004 року, яким передбачено перерахування генпідрядником (відповідачем) субпідряднику (позивачу) 80% вартості договору на протязі 3 банківських днів з моменту його укладання, але оскільки строк позовної давності за вимогою позивача про стягнення 207 510,40 грн. закінчився 25.08.2007 року, а ТОВ «Талсі» звернулось з позовом 25.04.2008 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, що стало підставою для застосування судом строку позовної давності згідно ст.ст. 257, 261, 264, 276 Цивільного кодексу України, і відповідно, відмови у позові.

З огляду на викладене, колегією суддів встановлено, що предметом спору в справі Господарського суду міста Києва № 9/105 було стягнення з ВАТ «Трест Київміськбуд № 6» на користь ТОВ «Талсі» 207510,40 грн. авансового платежу з тих підстав, що зазначений платіж мав бути перерахований позивачем відповідачу на підставі 3.1.1 Договору № 130 від 21.06.2004 року, але перерахований у строк і у повному обсязі не був, а предметом спору в справі № 47/52 є стягнення заборгованості ВАТ «Трест Київміськбуд-6» перед ТОВ «Талсі» в сумі 339 388,00 грн. з тих підстав, що позивачем фактично виконані підрядні роботи по Договору № 130 від 21.06.2004 року в редакції протоколу розбіжностей, які не оплачені відповідачем у повному обсязі, а саме в сумі 339 388,00 грн., а також про визнання недійсним з 21.06.2004 року пункту 3.12 Договору № 130 від 21.06.2006 року в редакції протоколу розбіжностей в частині визначення надходження коштів від замовника як умови проведення відповідачем кінцевих розрахунків за виконані позивачем роботи.

Таким чином, предмети спору та підстави спору в справі № 9/105 та справі № 47/52 - є різними, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для припинення провадження в справі № 47/52 згідно пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України - відсутні.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв як належний доказ по справі претензію ТОВ “Талсі ФК” (код ЄДРПОУ 32628583) №259 від 13.12.2007 року, оскільки зазначена претензія подана іншою юридичною особою, а не позивачем по справі - ТОВ “Талсі” (код ЄДРПОУ 30117777).

Таким чином претензія №259 від 13.12.2007 року, колегією суддів не приймається, як належний доказ по справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 року по справі № 47/52 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Трест Київміськбуд-6”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Трест Київміськбуд-6” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 року у справі № 47/52 залишити без змін.

Матеріали справи № 47/52 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді