Ухвала суду № 69762760, 17.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/15657/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, зобов'язання зарахувати кошти на рахунок позивача,

встановила:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: стягнути з відповідача на його користь без обмеження будь-яким строком заробітну плату за вересень і жовтень 2014 року в сумі 2805,29 грн; стягнути з відповідача на його користь без обмеження будь-яким строком компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки в сумі 742,65 грн; стягнути з відповідача на його користь без обмеження будь-яким строком грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки в сумі 1402,64 грн; стягнути з відповідача на його користь без обмеження будь-яким строком компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплатити в сумі 2959,12 грн; стягнути з відповідача на його користь без обмеження будь-яким строком середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 37871,28 грн; стягнути з відповідача на його користь інфляційне збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час його прострочення (інфляційні втрати) в сумі 6702,51 грн; стягнути з відповідача на його користь три проценти річних від простроченої суми боргу в сумі 1664,70 грн; стягнути з відповідача на його користь збитки, завдані простроченням зобов'язання (упущену вигоду) в сумі 9556,33 грн; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 30000,00 грн; зобов'язати відповідача зарахувати належні йому кошти в сумі 93704,52 грн на його рахунок в ПАТ «Укрсоцбанк», код банку 300023, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00039019, р/р НОМЕР_1, призначення платежу: для поповнення рахунку № НОМЕР_2.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь позивача заробітну плату за вересень і жовтень 2014 року. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 квітня 2015 року по 13 лютого 2017 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 просить:

- рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь заробітну плату за вересень і жовтень 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виплатити на його користь заробітну плату за вересень і жовтень 2014 року в сумі 2805,29 грн;

- рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 квітня 2015 року по 13 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині в повному обсязі, а саме: зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2014 року по 31 січня 2017 року в сумі 37871,28 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2017 року по день фактичного розрахунку;

- рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виплатити на його користь: компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки в сумі 742,65 грн; грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки в сумі 1402,64 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплатити в сумі 2959,12 грн; інфляційне збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час його прострочення (інфляційні втрати) в сумі 6702,51 грн; три проценти річних від простроченої суми боргу в сумі 1664,70 грн; збитки, завдані простроченням зобов'язання (упущену вигоду) в сумі 9556,33 грн; моральну шкоду в сумі 30000,00 грн;

- ухвалити рішення, у якому визначити спосіб виконання судового рішення відповідачем, шляхом його зобов'язання зарахувати належні позивачу кошти на його рахунок в ПАТ «Укрсоцбанк», код банку 300023, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00039019, р/р НОМЕР_1, призначення платежу: для поповнення рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_2;

- ухвалити рішення, у якому визначити порядок виконання судового рішення відповідачем, шляхом його зобов'язання розрахувати середній час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2017 року по день фактичного розрахунку, приймаючи за основу розрахунків показник - середній заробіток за один місяць в сумі 1402,64 грн.

У касаційній скарзі представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 в період з 25 вересня 2009 року по 31 жовтня 2014 року працював на посаді судового розпорядника Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області.

Наказом керівника апарату Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області «Про звільнення ОСОБА_2» від 31 жовтня 2014 року №24-К відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу» звільнено судового розпорядника Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області ОСОБА_2 із займаної посади з 31 жовтня 2014 року за власним бажанням. З даним наказом позивач був ознайомлений 31 жовтня 2014 року.

10 квітня 2015 року позивач звернувся до начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з вимогою щодо надання довідок стосовно роботи у Кіровському районному суді м. Макіївки Донецької області із зазначенням посади, часу, стажу роботи і розміру заробітної плати, довідки стосовно середнього заробітку, довідки щодо невиплачених при звільненні сум.

Листом №05-2362-05 від 29 квітня 2015 року відповідачем на вимогу позивача надано відповідь, в якій зазначено, що нарахування заробітної плати працівникам суду буде проведено при відновленні роботи суду. Додатком до вказано листа визначено копію довідки про заробітну плату.

22 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати суми боргу, в якій керуючись статтями 83, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтею 24 Закону України «Про відпустки», статтею 57 Закону України «Про державну службу», статтею 34 «Про оплату праці», статтями 536, 612, 623, 625 Цивільного кодексу України просив сплатити йому 42451,40 грн в якості заборгованості.

Листом №07-957-16 від 12 липня 2016 року відповідач повідомив ОСОБА_2 про те, що розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України від 02 вересня 2014 року №27/0/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» було змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам, зокрема, справи, підсудні Кіровському районному суду м. Макіївки Донецької області, було передано для забезпечення розгляду Краматорському міському суду Донецької області. Тобто, Кіровський районний суд м. Макіївки припинив свою роботу зі здійснення правосуддя, його працівники не виконують свої службові обов'язки. Крім того зазначено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, здійснюючи нарахування при звільненні працівників місцевих загальних судів, керується інформацією, викладеною керівником апарату чи головою суду у копії відповідного наказу, яка має бути завірена належним чином та містити відомості, облік яких веде кадрова служба відповідного органу. Копія наказу про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади не містить інформацію про наявність у останнього невикористаної відпустки та необхідність виплати відповідної компенсації. Також зазначено, що матеріальна допомога на оздоровлення надається лише у випадку надання щорічної відпустки. Крім того, у вказаному листі зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» бюджетних призначень на утримання Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області не передбачено.

Згідно частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пунктів 3, 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Згідно пункту 6 зазначеного Тимчасового порядку у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Як правильно було встановлено судами, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області перереєстровано та переміщено з міста Донецьк (неконтрольована територія) до міста Слов'янськ (контрольована Україною територія) та продовжує функціонувати.

Таким чином, проаналізувавши наведені вище положення законодавства, суди попередніх інстанцій по суті дійшли правильного висновку про необхідність проведення з позивачем при його звільненні розрахунку й виплати на його користь заробітну плату за вересень і жовтень 2014 року.

Проте, задовольняючи позов в частині стягнення на користь ОСОБА_2 заробітної плати за вересень і жовтень 2014 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не зазначив відповідних розрахунків розміру такої заробітної плати.

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача заробітної плати за вересень і жовтень 2014 року, має вирішити питання про його виплату, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

В свою чергу, стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містяться в Законі України «Про відпустки».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, суди першої та апеляційної інстанцій послалися на відсутність документального підтвердження наявності у позивача на день звільнення невикористаних днів щорічної відпустки.

Проте, на думку колегії суддів суду касаційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 у цій частині позову суди повинні були навести відповідні мотиви такого з посиланням на докази використання позивачем відпустки в повному обсязі та грошові розрахунки оплати (накази про надання відпустки, табелі обліку робочого часу, відомості про оплату тощо).

В силу вимог частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Що стосується судових рішень в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 квітня 2015 року по 13 лютого 2017 року, то колегія суддів виходить із наступного.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою для покладення на роботодавця відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини власника або уповноваженого ним органу.

Крім того, Верховний Суд України, також вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, у постанові від 31 травня 2017 року дійшов до висновку про те, що за положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовано відносини з приводу підстав звільнення від відповідальності за незаконність дій відносно працівника, на ці правовідносини поширюються положення цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при вирішенні таких спорів необхідно надавати оцінку встановленому на рівні нормативних актів факту проведення антитерористичної операції у населених пунктах, до яких відносяться і населені пункти, де здійснював свою діяльність відповідач, звертати увагу на загальновідомість указаних подій та встановлювати обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи такі обставини можна вважати обставинами непереборної сили, які унеможливили виконання зобов'язань роботодавця обов'язків щодо виплати заробітної плати, та чи відбулася затримка виплати заробітної плати працівнику з вини роботодавця.

Проте суди попередніх інстанцій на ці обставини уваги не звернули. В свою ж чергу, з'ясування вищенаведених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що рішення судів прийняті за недостатньо з'ясованими і перевіреними обставинами справи, що мають значення для її правильного та обґрунтованого вирішення.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, зобов'язання зарахувати кошти на рахунок позивача - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк