Рішення № 6973544, 07.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.12.09 р. Справа № 14/205пд

за позовом Відкритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”,

ЄДРПОУ 25605170, м.Маріуполь

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, код НОМЕР_1,

м.Маріуполь

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Лейба М.О. Суддя Попков Д.О.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_3-по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „АзовЕлектроСталь”, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м.Маріуполь, про визнання недійсним договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 04.11.2009р. №523/3082 збільшив предмет позову, також заявивши вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1000,00 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам закону, враховуючи відсутність у відповідача на момент укладання договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр. права на надання послуг автокрану. Одночасно, обрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1000,00 грн. позивач стверджує про безпідставне знаходження останніх у відповідача.

Відповідач надав відзиви на позовну заяву без номерів та дат, що надійшли до суду 20.10.2009р., 12.11.2009р., в яких проти позовних вимог заперечує, посилаючись на повне виконання сторонами умов спірного договору, що свідчить про досягнення сторонами згоди за всіма умовами цього договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

20.08.2008р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір №490 АЭСр, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобовязання за дорученням позивача надавати послуги по наданню позивачу автотранспорту для виконання робіт при здійсненні господарської діяльності згідно заявкам позивача: автокран КРАЯН КС-6472, вантажопідйомністю 40т (пневмоколісний), виліт стріли 27м, а позивач зобовязався приймати та оплачувати надані послуги згідно актів приймання-передачі виконаних робіт, підписаних обома сторонами по договору, за фактично наданий обсяг послуг.

Крім цього, 20.08.2008р. між позивачем та відповідачем було також підписане доповнення №1 до договору №490 АЭСр від 20.08.2008р., зокрема, протокол узгодження договірної ціни, згідно з якою визначено вартість 1 маш/год роботи крана КРАЯН КС-6472, вантажопідйомністю 40т (пневмоколісний), виліт стріли 27м. в розмірі 450 грн. без ПДВ.

Виходячи зі змісту позовної заяви, договір №490 АЭСр від 20.08.2008р. є недійсним, внаслідок відсутності у відповідача відповідної ліцензії на надання послуг автокрана на момент укладання цього договору.

За таких обставин, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору №490 АЭСр від 20.08.2008р.

В заяві від 04.11.2009р. №523/3082 позивачем також заявлені вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 1000,00 грн., що безпідставно знаходяться у відповідача.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзивах на позов, що надійшли до суду 20.10.2009р., 12.11.2009р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Як вказувалось вище, обгрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним договору №490 АЭСр від 20.08.2008р. позивач посилається на відсутність у відповідача ліцензії на надання послуг автокрана на момент укладання договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр.

Проте, за висновками суду, вказані обставини не можуть бути підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до ст.227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.14 Господарського кодексу України ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Статтею 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” передбачено обовязковість ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".

Згідно ст.9 Закону України „Про автомобільний транспорт” ліцензія видається на господарську діяльність, зокрема, з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Внутрішніми перевезеннями згідно із ст.1 Закону України „Про автомобільний транспорт” є перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави.

Як встановлено судом, предметом спірного договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр. є надання позивачу автотранспорту для виконання робіт при здійсненні господарської діяльності згідно заявкам позивача: автокран КРАЯН КС-6472, вантажопідйомністю 40т (пневмоколісний), виліт стріли 27м.

При цьому, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено будь-яких зобовязань відповідача щодо перевезення певного вантажу позивача.

Тобто, фактично за умовами укладеного між сторонами договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр. не відбувається перевезення відповідачем вантажу позивача між населеними пунктами, внаслідок чого послуги, обумовлені цим договором, не є господарською діяльністю з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажним автомобілем.

В статті 909 Цивільного кодексу України міститься визначення договору перевезення: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Проте, за висновками суду, договір від 20.08.2008р. №490 АЭСр., укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою не є договором з надання послуг перевезення.

Враховуючи вищевикладене, для укладання відповідачем договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр. наявність у відповідача ліцензії на надання послуг, обумовлених цим договором, не є обовязковою.

Інших підстав для визнання спірного договору №490 АЭСр від 20.08.2008р. недійсним всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не визначено (зокрема, позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору №490 АЭСр від 20.08.2008р. підлягають залишенню без задоволення.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 1000,00 грн. також підлягають залишенню без задоволення.

Зокрема, обґрунтовуючи ці позовні вимоги позивач посилався на безпідставне знаходження у відповідача грошових коштів в сумі 1000,00 грн. внаслідок недійсності договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр.

Одночасно, як було встановлено судом вище, відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Крім цього, судом також прийнято до уваги той факт, що позивачем взагалі не доведено факту перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 1000,00 грн. за договором від 20.08.2008р. №490 АЭСр.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”, м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь про визнання недійсним договору від 20.08.2008р. №490 АЭСр., стягнення грошових коштів в сумі 1000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 07.12.2009р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя

Суддя Лейба М.О.

Суддя Попков Д.О.