Рішення № 6971387, 01.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

01.12.2009Справа №2-15/4489-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська юридична група» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Шмідта/Тургенєва 19/1, кв. 2 ідентифікаційний код 32177846)

До відповідача Приватного підприємства «КримКенБуд» (95033, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Овочева, 5-А ідентифікаційний код 34309846)

про стягнення 45610, 23 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Сіротинін О.Г., довіреність № 233 від 24.07.2009р. у справі.

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська юридична група» звернулось до господарського суду АР Крим із позовом до Приватного підприємства «КримКенБуд» про стягнення 45 610, 23 грн. заборгованості, у тому числі 34046,00 грн. суми безпідставно отриманих грошових коштів, 981, 69 грн. 3% річних та 10582,54 грн. боргу за послуги проживання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору від 20.11.2007 р. позивачем була зроблена передплата за виконання робіт в розмірі 455000,00 грн., проте згідно з актом звірки виконаних робіт за серпень 2008 р. відповідач виконав роботи тільки на суму 420954,00 грн., крім того за період виконання робіт позивачем відповідачу були фактично надані послуги з проживання працівників на загальну суму 10160,00 грн., вказані послуги також відповідачем не були оплачені, що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача суми дебіторської заборгованості у розмірі 34046,00 грн. та заборгованості з надання послуг з проживання в розмірі 10160,00 грн. в примусовому порядку.

26.10.2009р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій він просить суд стягнути з відповідача 34046,00 грн. суми безпідставно отриманих грошових коштів, 981, 69 грн. 3% річних, 3925, 50 грн. інфляційних втрат, 10582,54 грн. боргу за послуги проживання, 1227,33 грн. інфляційних втрат від прострочення оплати вказаної суми та 407, 51 грн. 3% річних, нарахованих на борг за послуги проживання.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, відзиву на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

20.11.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська юридична група» (Замовник) (позивач) та Приватним підприємством «КримКенБуд» (Підрядник) (відповідач) було укладено Договір підряду № 172П (а.с. 9-12).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Підрядник зобов’язується на замовлення Замовника виконати наступні роботи: підпорні стіни на об’єкті – «Реконструкція незакінченого будівництва будівлі готельного комплексу на 500 місць під оздоровчий комплекс за адресою: м. Алушта, вул. Набережна, 24».

Згідно з пунктом 2.1 Договору вартість робіт складає 505452,00 грн. Договірна ціна є динамічною та може уточнюватись у ході виконання робіт.

Відповідно до пункту 2.2 Договору замовник перераховує аванс в розмірі 100000,00 грн.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що наступні платежі виконуватимуться Замовником на підставі підписаних актів виконаних робіт КБ-2, довідки КБ-3, з врахуванням авансу.

Договір вступає в силу з моменту підписання та до повного виконання сторонами.

Позивачем у виконання умов договору був оплачений аванс за виконані роботи за актами виконаних підрядних робіт на загальну суму 455 000,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями виписок банку на вказану суму ( а.с. 13-19).

Проте відповідачем були виконані роботи лише на суму 420954,00 грн. Таким чином дебіторська заборгованість перед позивачем складає 34046,00 грн.

Вказана сума визнається відповідачем, що підтверджується підписом у акті звірки розрахунків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються також, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідач не представив доказів повернення позивачу безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 34046,00 грн. або доказів надання послуг за договором на вказану суму, у той час як статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо виконання робіт. А безпідставне отримання грошових коштів з позивача у розмірі 34046,00 грн. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 3925,50 грн., 3% річних у розмірі 937,43 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Така вимога вих.. № 519 від 02.10.2008 р. була направлена позивачем на адресу відповідача 07.10.2008р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку від 07.10.2008 р.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача повинна нараховуватись за період з 15.10.2008р. по серпень 2009р. та повинна обраховуватися наступним чином:

101,7 х 101,5 х 102,1 х 102,9 х 101,5 х 101,4 х 100,9 х 100,5 х 101,1 х 99,9 х 99,8 = 1143, 16

інфляційні втрати = ( (34046 грн. х 1143,16%) / 100% ) – 34 046 грн. = 4874, 02 грн.

Отже, оскільки суд не має повноважень виходити за межі позовних вимог, заявлена сума інфляційних втрат у розмірі 3925, 50 грн., підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних за період з 15.10.2008р. по 31.08.2009р. повинна бути розрахована наступним чином : 34046 грн. х 321 день прострочення х 3% / 365 днів = 898,25 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 898,25 грн. за період з 15.10.2008р. по 31.08.2009р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10582, 54 боргу за надані послуги з проживання робітників. Позивачем були виставлені рахунки відповідачу на вказану суму (а.с. 56-59). В якості доказу в підтвердження факту надання послуг позивач надає акт звіряння на вказану суму, підписаний обома сторонами ( а.с.55), а також рахунки.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Суд не може прийняти до уваги у якості належного та допустимого доказу надання позивачем відповідачу послуг з проживання представлені суду рахунки та акт звіряння взаєморозрахунків.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції.

Позивачем всупереч вимогам ухвал суду не представлено суду належних достатніх та обгрунтованих доказів надання відповідних послуг саме на суму 10582,54 грн.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги преставлений позивачем акт звіряння взаєморозрахунків в обгрунтування своїх позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Представлений позивачем акт (а.с. 55) не містить інформації про первинні документи, на підставі яких він складений, а також про осіб, якими він підписаний.

Крім того, суду не представлено доказів одержання відповідачем рахунків за вказані послуги (а.с. 56-59)

Також, як стало відомо під час судового засідання та зазначено в письмових поясненнях позивач, між сторонами був укладений договір № 106/КГЮ від 03.01.2008 р., предметом якого було саме надання послуг з проживання. (а.с. 88-89)

Проте позивачем не представлено суду зазначеного договору, через що суд позбавлений можливості дослідити умови вказаного договору в частині порядку надання послуг, кількості проживаючих осіб, строків та порядку оплати наданих послуг тощо.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з Приватного підприємства «КримКенБуд» заборгованості за надані послуги в розмірі 10582,54 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факту надання вказаних послуг, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська юридична група» в цій частині.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних також не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 04.12.2009 р.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «КримКенБуд» (95033, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Овочева, 5-А ідентифікаційний код 34309846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська юридична група» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Шмідта/Тургенєва 19/1, кв. 2 ідентифікаційний код 32177846) 34046,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 3925, 50 грн. інфляційних втрат, 898,25 грн. 3% річних, 388,70 грн. державного мита, 180,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.