Рішення № 6971246, 23.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

23.11.2009Справа №2-15/3558-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (97350, Київська обл.. с. Гаврилівка, ідентифікаційний код 30160757)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т Кірова/вул. Одеська, 19/1, ідентифікаційний код 32672889)

Про стягнення 8247,40 грн.

                                                                                 Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – Горник О.М., довіреність б/н від 12.11.2008 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт» про стягнення 8247,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення тари відповідно до договору поставки № 344-08/КАМ від 24.01.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 7525,00 грн. що складається з вартості неповернутої тари, та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 722,40 грн. збитків у вигляді понесених позивачем витрат для придбання нової тари.

25.08.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшли пояснення щодо позовних вимог, в яких позивачем зазначено, що предметом розгляду в даній справі є неповернення відповідачем саме тари жовтої фірмової.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує. Просить суд у позові відмовити повністю, оскільки вся тара, а саме поліетиленові фірмові жовті ящики була повернута позивачу.

09.11.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 600,00 грн. заборгованості за неповернуту тару, 722,40 грн. збитків у вигляді понесених позивачем додаткових витрат при придбанні нової тари. Вказане зменшення розміру позовних вимог обумовлено тим, що в ході розгляду справи відповідачем було повернуто позивачу тару в кількості 277 ящиків.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зменшення розміру позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та подальший розгляду справи здійснювати з урахування змінених позовних вимог.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений згідно статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

24.01.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (Постачальник) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт» (Покупець) (відповідач) було укладено Договір поставки № 344-08/КАМ з протоколом розбіжностей від 24.01.2008 р. (а.с. 15-22 Т.1)

Відповідно до пункту 1.1. вказаного Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору, у відповідності до замовлення, супровідної документації і прийнятих Сторонами змін і доповнень до Договору, що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.23 Договору (доданий протоколом розбіжностей) зазначено, що товар пакується у тару, яка відповідає вимогам стандартів і забезпечує схоронність Товару при перевезенні та схові. Вартість тари не входить в ціну Товару. Товар поставляється Покупцю у тарі Постачальника у вигляді поліетиленових ящиків. Тара (поліетиленові ящики) є зворотною і підлягає поверненню покупцем постачальнику в день поставки Товару.

Вартість тари, що підлягає поверненню, становить 25,00 грн. з ПДВ за один поліетиленовий ящик.

У період співпраці між Сторонами з 26.05.2008 р. по 09.09.2008 р. позивач на умовах Договору поставляв відповідачу замовлений Товар, упакований у тару.

Поставка Товару підтверджується видатковими накладними в яких зазначається кількість переданої гари. Повернення гари оформляється актом повернення гари, який підписується уповноваженими представниками Сторін.

Тара була передана відповідно до наступних видаткових накладних :

№ АМ-30121 від 30.05.08р. в кількості 282 шт.

№ АМ-30465 від 02.06.08р. в кількості 218 шт.

№ АМ-31103 від 04.06.08р. в кількості 238 шт.

№ АМ-32628 від 11.06.08р. в кількості 202 шт.

№ АМ-34696 від 20.06.08р. в кількості 284 шт.

№ АМ-35157 від 23.06.08р. в кількості 241 шт.

№АМ-35696 від 25.06.08р. в кількості 252 шт.

№ АМ-49656 від 01.09.08р. в кількості 364 шт.

№ АМ-50613 від 05.09.08р. в кількості 264 шт. (а.с. 24-32)

Загальна кількість переданої тари становить 2345 штуки, з яких 2044 штуки було повернуто відповідно до наступних актів на повернення тари:

№ АМ-15953 від 04.06.08 р. в кількості 80 штук № АМ-16260 від 06.06.08р. в кількості 330 шт. № АМ-17050 від 13.06.08р. в кількості 230 шт. № АМ-18068 від 22.06.08р. в кількості 150 шт. № АМ-18436 від 25.06.08р. в кількості 375 шт. № АІУ1-18897 від 29.06.08р. в кількості 251 шт. №АМ-25989 від 03.09.08р. в кількості 250 шт. № АМ-50613 від 05.09.08р. в кількості 378 шт. (а.с. 33-37)

Отже, на день звернення позивача з позовом до суду у відповідача склалась заборгованість перед позивачем у розмірі 301 поліетиленових ящиків, які в порушення умов Договору не були повернуті відповідачем.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку відповідачу направлено претензію року з вимогою повернути позивачу тару в кількості 301 поліетиленовий ящик, протягом 7 днів. При неможливості повернути зазначену кількість ящиків сплатити вартість утраченої тари, з розрахунком 25 грн. за один ящик. Проте на претензію відповідач відповіді не надав, заборгованість не погасив, тару не повернув, що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення в примусовому порядку вартості тари, що не була повернута відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару .

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи вбачається, що частина тари, а саме 277 ящиків полімерних було повернуто позивачу після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується доданим до матеріалів справи актом про повернення тари постачальнику від 25.09.2009 р. (а.с. 41)

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі в частині стягнення 6925,00 грн. (вартість повернутих 277 ящиків) підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем повернуто тару на вказану суму.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договором щодо повернення тари в кількості 24 ящика, або сплати її вартості в розмірі 600 грн., а отже сума заборгованості у розмірі 600,00 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 722,40 грн. збитків у вигляді понесених позивачем додаткових витрат при придбанні нової тари.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань щодо повернення тари, позивач уклав з ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Полімерцентр» договір поставки № 13/11/08/П-КА _08-12/96 про виготовлення та поставку тари, а саме ящиків поліетиленових. Згідно видаткової накладної № 656 позивач придбав у ТОВ «Виробничо-торгова компанія «Полімерцентр» ящики загальною кількістю 2500,00 грн. по ціні 27,40 грн. за один.

Так, позивач вважає, що оскільки він був змушений провести закупку тари через недобросовісне виконання відповідачем обов’язків щодо її повернення, відповідач має компенсувати різницю між вартістю, по якій тара передавалась відповідачу та закупівельною ціною. Така різниця становить 722,40 грн., та є збитками позивача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт»).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Як вбачається з матеріалів справи стягувана сума у розмірі 722,40 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та спричиненням збитків а також факт самого правопорушення.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Так, позивачем не доведено суду наявності в нього шкідливого результату, а відповідно не доведено вини відповідача в купівлі ящиків у ТОВ «ВТК «Полімерцентр», а отже і у спричиненні збитків. Предметом вказаного Договору поставки є 100000,00 ящиків, що значно перевищує кількість ящиків, які були прострочені відповідачем. А отже, вбачається, що такий договір поставки був укладений в незалежності від виконання або прострочення виконання зобов’язання відповідачем. Крім того, в ході розгляду справи 277 ящиків були повернуті позивачу.

Таким чином, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не представив суду безперечних доказів заподіяння збитків Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт» у розмірі 722,40 грн., не довів причинного зв’язку між діями відповідача та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пункт 1-1 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Порт» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т Кірова/вул. Одеська, 19/1, ідентифікаційний код 32672889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (97350, Київська обл.. с. Гаврилівка, ідентифікаційний код 30160757) 600,00 грн. заборгованості, 93,07 грн. державного мита та 285,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення збитків у розмірі 722,40 грн. у позові відмовити.

4.          В іншій частині провадження у справі припинити.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.