Рішення № 6971240, 07.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 203

РІШЕННЯ

Іменем України

07.12.2009Справа №2-29/4629-2009 За позовом – Фірми "Піраміда - Е" (95006, м. Сімферополь, вул.. Павленко, 13-б, код ЄДРПО України 31263939).

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбат» (98100, м. Феодосія, вул. Федько, 91, код ЄДРПО України 32777674).

Про стягнення 100 559,77 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Поклад Н. М., довіреність б/н від 01.08.2009р., представник.

Від відповідача – Ключник О. С., довіреність №3/09 від 17.09.2009р., представник.

Суть спору: Фірма «Піраміда - Е» звернулася до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбат» про стягнення заборгованості за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р. в сумі 100559,77 грн., з яких: 95 442,29 грн. сума основного боргу та 5117,48 – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив договірні зобов’язання в частині оплати вартості отриманого товару, що призвело до виникнення за відповідачем заборгованості, яка останнім не погашається.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, посилається на відсутність заборгованості та просить припинити провадження у справі.

За клопотанням сторін строк вирішення спору продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд –

встановив:

03 жовтня 2007 року між Фірмою «Піраміда Е» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Стройбат» (покупець) укладений договір № ФЕО 03/10.

За цім договором, позивач зобов’язався поставити та передати у власність відповідачу ворота гаражні секційні, а відповідач зобов’язався прийняти товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Відповідно до пункту 2.3 розділу 2 договору № ФЕО 03/10 покупець проводить оплату наступними частинами - 50 % передоплата, 40% по отриманню товару, 10% по факту пуско-наладки товару.

Позивач посилається на те, що він, відповідно до пункту 4.1 розділу 4 договору № ФЕО 03/10, відвантажив товар покупцю, згідно специфікації (додатки № 1) до 10 грудня 2007 року.

У підтвердження факту постачання і передачі у власність покупцю товару, згідно додатку № 1 до договору № ФЕО № 03/10, позивач посилається на акти прийому-передачі за договором № ФЕО 03/10 від 03.10.2007р. (а.с. 21-22).

Позивач посилається на те, що відповідач сплатив лише передоплату у розмірі 527 942,00 грн. та ним досі не виконано грошове зобов’язання в сумі 58376,04 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню в цей термін.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений законом або договором.

Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

Позивачем за період з 01.01.2008р. по 31.05.2009р. розраховані збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції в сумі 37066,25 та 3% річних в розмірі 5117,48 грн.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, у зв’язку з наступним.

З додатку № 1 до договору до № ФЕО 03/10 вбачається, що позивач зобов'язався поставити відповідачу ворота гаражні в кількості 144 штук і привід для автоматичних воріт LM60 в кількості 14 штук.

Суд встановив, що відповідач у виконання договору, здійснив на користь позивача наступні платежі: на підставі платіжного доручення № 347 від 23.10.2007 р. - 527942,00 грн. по рахунку № 16/10 від 16.10.2007р., передоплата 50 %; на підставі платіжного доручення № 1027 від 25.12.2007р. - 422 231,00 грн. по рахунку № 19/12 від 19.12.2007р.; на підставі платіжного доручення № 1501 від 25.12.2007р. - 6000,00 грн. по рахунку № 19/12 від 19.12.2007р.

Станом на 25.12.2007 р., відповідачем було сплачено 956 173,00 грн., що складає 90,56 % від суми договору.

Крім того, платіжними дорученнями: № 21 від 02.02.2009р., № 140 від 19.03.2009 р., № 199 від 23.04.2009 р., № 264 від 15.05.2009 р., № 347 від 28.05.2009 р., відповідач сплатив 97530,00 грн.

Загалом відповідачем здійснено оплату у сумі 1053703,00 грн., що спростовує доводи позивача про те, що відповідач сплатив лише 527 942,00 грн.

Суд встановив, що підстав для повної оплати за договором у відповідача не виникало, оскільки позивач несвоєчасно і не в повному об'ємі поставив відповідачу ворота гаражні секційні: по витратній накладній № 20/02 від 20.02.2008р. 54 комплекти на суму 371 783,43 грн.; по витратній накладній № РН-0000005 від 08.10.2008р. 73 штуки на суму 549 399,05 грн.

Разом позивач поставив відповідачу 127 штук гаражних воріт на суму 921182,48 грн.

Таким чином, станом на 01.11.2009р. позивач не виконав зобов’язання по поставці відповідачу воріт в кількості 17 штук і 14 приводів для автоматичних воріт LM60 на суму 134 701,52 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 34 ГПК України, передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не приймає у якості доказів, надані позивачем копії двох актів прийому-передачі виконаних робіт (а.с. 21-22), оскільки з тексту цих актів не вбачається які саме роботи були проведені, відносно чого були проведені дані роботи, а також в актах не вказана дата проведення робіт, що не дозволяє ідентифікувати період часу виконання робіт та їх об'єм.

Позивач посилається на те, що у зв'язку з неналежного і невчасного виконання умов договору відповідачем, позивачу були заподіяні збитки, у зв’язку з чим на адресу відповідача була направлена додаткова угода до договору № ФЕО 03/10, у якій сторони домовились, що у разі зміни курсу євро (згідно змінам НБУ), пропорційно змінюється ціна на товар, що поставляється, між постачальником та покупцем складається письмова угода. Суми платежів (згідно договору):

-          50% - 527942,00 грн. 23.10.2007р.)

-          40%- 428231,00 грн. (25.12.2007р.)

Остаточна оплата 10% - за даними НБУ курс євро на 17 грудня 2008 р. прирівнюється до 10,59 грн., складає 155735,00 грн., отже, загальна сума за договором № ФЕО 03/10 від 03 жовтня 2007р. на 17 грудня 2008 р. складає 1 111908,00 грн.

Позивач вважає цю додаткову угоду укладеною з огляду на приписи ст. 188 ГК та ст. 642 ЦК України.

Однак суд вважає таку позицію позивача неспроможною з огляду на наступне.

Згідно ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Суд встановив, що відповідач відмовився підписувати вказану додаткову угоду, при цьому доказів звернення до суду з позовом з цього приводу позивач суду не надав. Посилання позивача на приписи ст. 642 ЦК України як на підставу укладення вказаної додаткової угоди відповідачем, суд не приймає, оскільки відповідач продовжував оплачувати кошти за договором від 03.10.2007р. № ФЕО 03/10 без врахування вказаної додаткової угоди.

Відповідно до довідки про розрахунок суми заборгованості з урахуванням курсу НБУ євро по відношенню до гривні (а.с. 28) позивачем самостійно проведений перерахунок суми договору відносного курсу євро до гривні, що суперечить умовам договору. Виходячи з даних цієї довідки відповідач повинен сплатити додатково 58376,04 грн., що не відповідає дійсності.

У бухгалтерських довідках про перерахунок заборгованості з урахуванням індексу інфляції по АР Крим з 01.01.2008 р. по 31.05.2009 р. і про розрахунок 3 % річних з 01.01.2008 р. по 31.05.2009 р. (а.с. 26,27), використані цифри з вищезгаданої довідки, що у результаті привело до необґрунтованого розрахунку суми позову.

Так, позивач не представив суду належних доказів, що обґрунтовують позовні вимоги, а викладені вище обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо покладення на позивача витрат відповідача на послуги адвоката, то суд вважає, що підстави для цього відсутні з огляду відсутності у справі належних доказів таких витрат, а саме: договору на надання юридичних послуг адвокатом, акту виконаних робіт із зазначенням переліку виконаних робіт, їх найменування та вартості, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю та ордеру на ведення справи, доказів сплати коштів у сумі 4000,00 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошено в судовому засіданні – 07.12.2009р.

Повний текст рішення оформлено та підписано – 08.12.2009р.

На підставі викладено, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову - відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Башилашвілі О.І.