Постанова № 69590027, 12.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 р. Справа № 820/1850/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 820/1850/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області Жупановій Олені Олександрівні суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень, лютий та березень 2017 року в розмірі 55200 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 820/1850/17 зазначений позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області Жупановій Олені Олександрівні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень - березень 2017 року в сумі 32923,05 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та зазначає, що правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 грн. у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області немає. Просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 призначена строком на п'ять років на посаду судді Первомайського районного суду м. Донецька.

Указом Президента від 26 вересня 2015 року № 561/2015 переведена до Первомайського місьрайонного суду Харківської області.

На підставі зазначеного Указу наказом Голови Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року № 02-03/45 ОСОБА_1 зараховано до штату Первомайського міськрайонного суду Харківської області.

У січні - березні 2017 року позивач отримав суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу - 16000,00 грн.

Позивача призначено на посаду судді до набрання чинності ст. 133 Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIІІ та він не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання суддівської винагороди з січня 2017 року у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI, а саме в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

В той же час, пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (надалі за текстом - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлює, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Слід зазначити, що пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII не визначає, до посадових окладів яких працівників не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, а також не зазначає сферу застосування розрахункової величини в розмірі 1600 грн.

При цьому в ст. 135 Закону України № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати не вносилися.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Враховуючи, що законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453 в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, та зважаючи на гарантію, передбачену ч.2 ст.130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій, колегія суддів приходить до висновку, що застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Приписи ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-V встановлюють безпосередню залежність розміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати.

Слід відмітити, що відповідно до ст.10 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати є чинними виключно після внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень, іншого розміру мінімальної заробітної плати не передбачено.

Отже, з 01.01.2017 року відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII 1600 гривень є розміром іншої спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Таким чином, враховуючи, що мінімальна заробітна плата з січня 2017 року дорівнювала 3200 гривень, посадовий оклад позивача з січня 2017 року повинен був дорівнювати 32000 гривень.

Разом із тим, як вбачається з копій розрахункових листів, які знаходяться в матеріалах справи, позивач отримувала у січні-березні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати (а.с. 13).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Законом України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (надалі за текстом - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII не має приписів щодо застосування розрахункової величини в розмірі 1600 грн. для визначення розміру суддівської винагороди, а зміни розміру мінімальної заробітної плати є чинними виключно після внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень, іншого розміру мінімальної заробітної плати не передбачено.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог щодо наявності у позивача права на отримання з січня 2017 року суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, проте Конституція України і чинне спеціальне законодавство, що регулює суддівську винагороду, містить імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме закон про судоустрій, а не інші нормативно-правові акти, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів працівників, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

Частиною 3 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача, виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді.

Між тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь позивача суддівської винагороди за січень-березень 2017 року у розмірі 32923,05 грн., оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за січень-березень 2017 року нарахований не був, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та сплатити позивачу суддівську винагороду за січень-березень 2017 року, виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.

Таким чином, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень - березень 2017 року в сумі 32923,05 грн. з прийняттям в цій частині нової постанови про зобов"язання відповідача нарахувати позивачу суддівську винагороду за січень-березень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням виплачених сум.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 820/1850/17 скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень - березень 2017 року в сумі 32923,05 грн. та прийняти в цій частині позовних вимог нову постанову, якою зобов"язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень-березень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 820/1850/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст постанови виготовлений 17.10.2017 р.