Ухвала суду № 69518495, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/9205/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013

у справі № 2а-4723/12/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «КАМІА»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 30.05.2012: № 0000942301/1485, № 0000922301/1487, № 0000932301/1488 та від 02.10.2012 № 0008532301.

У касаційній скарзі ДПІ в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Відповідно до ст. 55 КАС на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» від 04.11.2015 № 892 та наказу Державної фіскальної служби України від 18.02.2016 № 143 здійснено заміну відповідача Державну податкову інспекцію в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на її правонаступника - Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області.

Заслухавши доводи представників сторін щодо касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ «КАМІА» (Товариство) сум грошових зобов`язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.05.2012 № 1102/2301/31605151. Згідно з цими висновками Товариством порушені норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст.4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 44.1 ст. 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.5 ст. 135, пунктів 141.1, 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України (ПК), в наслідок чого занижено загальну суму валового доходу на 17922532,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-й та 3-й квартали 2011 року, в тому числі: 1) на 8542680,00 грн. у 3-у кварталі 2011 року, що відповідає розміру списаної кредиторської заборгованості; 2) завищено валові витрати у податковому обліку за 1-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року на загальну суму 8811902,00 грн. за рахунок суми відсотків за кредитним договором, укладеними із компанією «Diamond Sphere Limited» (Республіка Кіпр), який був використаний в інших цілях, ніж визначено умовами кредитного договору; завищено загальну суму податкового кредиту у податковому обліку за липень, серпень, вересень 2010 року на 311425,00 грн. за нікчемними правочинами з поставки від ТОВ «Деніпром» товару (зерна пшениці).

У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток на 4942764,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-й та 3-й квартали 2011 року; податок на додану вартість за липень, серпень, вересень 2010 року на 311425,00 грн.; завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4-й квартал 2011 року на 6221571,00 грн.

Крім того, згідно з висновками акту перевірки, позивачем порушені норми ст. 4 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 № 277/95, а саме: не було перераховано на рахунок постачальника сільськогосподарської продукції у визначений строк інкасованої виручки від реалізації цієї продукції у загальній сумі 22838661,00 грн., за що встановлено штраф у розмірі 11419330,00 грн.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.05.2012: № 0000922301/1487 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4-й квартал 2011 року на 6221571,00 грн.; № 0000932301/1488 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11419330,00 грн.; № 0000942301/1485 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 311425,00 грн. за основним платежем та на 77856,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 02.10.2012 № 0008532301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2597801,00 грн. за основним платежем та 116279,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу ТОВ «Деніпром» товарів від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту, ДПІ посилається на нікчемність правочину із поставки позивачу від ТОВ «Деніпром» товару з огляду на відсутність основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення операцій із поставки; ознак фіктивності постачальників по ланцюгу постачання.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: завірених копій видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товару, доказами оприбуткування товару (накладних на транспортування зерна пшениці на склад ТОВ «КАМІА», розташований на вулиці Обревського, 1 в селі Степанівка Вінницької області; виписок з вагових журналів вагаря, журналів-ордерів по рахунку 631), - за відсутності доказів з боку контролюючого органу, які б беззаперечно підтверджували безтоварність господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «Деніпром» товару, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку відповідача на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту за операціями між позивачем та цим постачальником. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Як встановлено у судовому процесі, за кредитним договором від 07.10.2010 № 02/2010 позивачем було отримано від Компанії «Diamond Sphere Limited» (резидент Республіки Кіпр) кредитні кошти для поповнення обігових коштів та використання у господарській діяльності.

Частину отриманих у кредит коштів позивач розмістив на депозитних рахунках, за якими отримав відсотки. До валових витрат (витрат) позивач включив витрати на сплату відсотків за кредитним договором в межах доходу, отриманого від розміщення грошових коштів на депозиті.

За висновком ДПІ витрати позивача на сплату відсотків за кредитним договором не пов'язані із цілями господарської діяльності, оскільки позивач використав кредитні кошти не на поповнення обігових коштів, як це передбачено умовами кредитного договору щодо цільового використання кредиту, а передав їх в депозит.

За визначенням пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку (підпункт 5.5.1 пункту 5.5 цієї статті).

Аналогічного змісту правова норма закріплена й у пункті 141.1 ст. 141 ПК, згідно з яким до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм Закону № 334/94-ВР та ПК, які надають платнику податку право зменшити оподатковуваний доход на суму витрат. Встановлення законодавцем такої податкової преференції має на меті стимулювання ділової активності суб'єктів господарської діяльності. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди (витрат, податкового кредиту).

Розміщення кредитних коштів на депозитному рахунку, зокрема і з підстав покриття майбутніх витрат на оплату відсотків за кредитом, не може вважатися діями, які суперечать діловій меті господарської діяльності. Здійснення позивачем як суб'єктом господарювання дій, які є не типовими для певного виду діяльності, або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі обставини включення позивачем до складу валових витрат (витрат) сум відсотків за кредитом виключно в межах відсотків, отриманих за договорами депозиту; із врахуванням відображення позивачем у складі доходу сум відсотків, отриманих за депозитним договором; а також відсутності будь-яких інших доводів на спростування відповідності таких витрат позивача цілям його господарської діяльності, зробили обґрунтований висновок про безпідставне зменшення у податковому обліку позивача за 1-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року валових витрат (витрат) на 8811902,00 грн.

Відповідають обставинам справи також і висновки судів щодо безпідставного збільшення в податковому обліку Товариства за 3-й квартал 2011 року на 8542680,00 грн. за операціями зі списання кредиторської заборгованості з огляду на відсутність кредиторської заборгованості на таку суму, щодо якої минув строк позовної давності, протягом 2011 року. Як встановлено у судовому процесі, за 2011 рік Товариством по рахунку 717 відображено дохід від списання кредиторської заборгованості у сумі 248818,69 грн., доказів наявності у позивача кредиторської заборгованості у сумі 8542680,00 грн. ДПІ у судовому процесі не надала. Не містить інформації про підстави такого висновку і акт перевірки (в акті перевірки не вказано, за якими господарськими операціями та коли виникла кредиторська заборгованість в цій сумі).

Відповідно до пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій щодо податкового повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0000932301/1488, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 11419330,00 грн. за недотримання норм Указу № 227/95.

Як встановлено у судовому процесі, підставою для висновку ДПІ про порушення Товариством норм статті 4 цього Указу стали обставини наявності у позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ «Птахофабрика Поділля» за операціями з придбання позивачем протягом 2010-2011 років у цього товариства та подальшої реалізації на експорт товару (яйце куряче). За вказаний період позивач придбав товару на загальну суму 21887911,92 грн. та реалізував його за 24034287,33 грн., розрахунки з ТОВ «Птахофабрика Поділля» проводилися у безготівковій формі.

Статтею 4 Указу № 227/95 встановлено, що підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності перераховують інкасовану виручку від реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у товаровиробників агропромислового комплексу України, за вирахуванням торгової націнки, не пізніше наступного дня після дня зарахування виручки на рахунки постачальників, після чого платежі здійснюються у встановленому порядку. У разі використання цих коштів підприємствами оптової та роздрібної торгівлі для іншої мети чи залишення їх на рахунку або проведення різного роду операцій щодо незарахування коштів на розрахункові рахунки товаровиробників агропромислового комплексу органами державної податкової служби у безспірному порядку стягується до місцевого бюджету штраф у розмірі 50 відсотків від сум, не перерахованих у встановлені строки зазначеним товаровиробникам.

За змістом наведених норм вони регулюють відносини, які мають таку складову, як готівкові розрахунки. Про це свідчить положення щодо інкасованої виручки, що має місце саме при розрахунках готівкою: інкасація - це порядок здачі готівкових грошових коштів підприємствами, організаціями банківським установам.

Враховуючи, що розрахунки за операціями з придбання позивачем у ТОВ «Птахофабрика Поділля» продукції птахівництва (сільськогосподарської продукції) та подальшої її реалізації відбувались у безготівковій формі, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, встановлених ст. 4 Указу № 227/95.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписЮ.І. Цвіркун